Вступ

Закони України - ПРО ЕЛЕКТРОННИЙ ЦИФРОВИЙ ПІДПИС

В повсякденне життя все більше входять новітні інформаційні технології. Сьогодні вже нікого не лякає думка про те, що дуже скоро більшість документів буде виконана в електронному вигляді і вони за юридичною силою будуть такі ж, як і паперові документи.

22 травня 2003 році Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» [2], нормою статті 6 якого визначено, що:

«Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відносини, пов'язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом.

Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.»

Тому наразі актуальною є потреба поєднати знання юриспруденції та технологій цифрового підпису, щоб надати допомогу юристам, суддям, адвокатам, правознавцям та будь-яким іншим особам, що цікавляться питаннями застосування норм чинного законодавства при використанні електронних документів для вчинення правочинів.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» термін електронний документ - це «документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.»

Цей к

оментар стосується лише окремої форми електронного підпису – електронного цифрового підпису, застосування якого регулюється Законом «Про електронний цифровий підпис» (надалі по тексту коментаря використовується термін - Закон, або Закон про ЕЦП).

22 травня 2003 року Президентом України Л. Д.Кучмою підписано Закон України «Про електронний цифровий підпис» [1].

«Цей Закон визначає правовий статус електронного цифрового підпису та регулює відносини, що виникають при використанні електронного цифрового підпису.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час використання інших видів електронного підпису, в тому числі переведеного у цифрову форму зображення власноручного підпису.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.»

На сьогодні Верховною Радою України не ратифіковано жодної угоди з іншими країнами щодо електронного цифрового підпису. В першу чергу, на думку авторів коментаря, це пов’язано з тим, що в законодавстві багатьох країн застосовується поняття «цифровий підпис» (Digital Signature), який в цілому відповідає терміну електронний цифровий підпис, однак має ряд суттєвих відмінностей від прийнятого законодавчим органом Закону України «Про електронний цифровий підпис», як за сутністю, так і за обмеженнями у використанні. Законодавчі розбіжності на фоні загальної неузгодженості основних норм можуть призвести до самоізоляції України в світовому інформаційному просторі. Але детальний аналіз законодавчих розбіжностей та можливих наслідків є темою окремого дослідження, а деякі висновки автори коментаря раніше опублікували на сайті [24].

Діюча Конституція визначає що ратифіковані угоди є частиною українського законодавства та мають пріоритет над внутрішніми (наприклад, абзац 3 преамбули Закону про ЕЦП). До таких угод відносяться: «Декларація прав людини» ООН (1945 рік), Закон України «Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами» (№ 237-94-ВР від 10.11.1994), Угода про формування Єдиного економічного простору (Дата набуття чинності 20.05.2004 р.), Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі 5 лютого 2008 року та Генеральні угоди ГАТТ, ГАТС. Цими законодавчими документами визначені зобов’язання України щодо зняття бар’єрів у міждержавних комунікаціях та торгівлі, гармонізації та коригування національної політики та нормативних актів, технічних правил і стандартів, комерційних стандартів, визнання пріоритетними стандартів міжнародних організацій, у тому числі Міжнародного союзу електрозв'язку та Міжнародної організація зі стандартизації, сприяння застосуванню технічних правил та стандартів ЄС і процедур оцінки відповідності тощо. Зважаючи на визначений Україною напрямок повноцінного вступу до Європейської Спільноти потрібно поступове скасування тих адміністративних процедур та звичаїв, які випливають із національного законодавства або раніше укладених угод, які перешкоджають свободі підприємницької діяльності і є бар’єрами в ефективній співпраці з ЄС та міжнародною спільнотою. Детальніше див. у коментарі до ст.5 Закону «Про ЕЦП».

Переважно українські закони починаються з тлумачення термінів, у тому числі і Закон «Про електронний цифровий підпис»:

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук