47

---

Розділ IV

ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

Глава 18 Усиновлення

Стаття 207. Поняття усиновлення

1. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю осо­би на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення су­ду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. 2. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Усиновлення є однією з форм сімейного виховання дітей, яке можливе тоді, коли єдиний або обидва батьки дитини по­мерли, невідомі чи позбавлені батьківських прав, визнані у судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголо­шені померлими або з інших поважних причин не можуть ви­ховувати своїх дітей.

Отже, усиновлення — це юридичний акт, внаслідок якого між усиновлювачем і його родичами, з одного та усиновленим — з дру­гого боку, виникають такі самі права й обов'язки, як й між бать­ками та дітьми, іншими родичами за походженням.

Як випливає з наведеного визначення, усиновлення треба розуміти як юридичний факт, що породжує новий правовий зв'язок, насамперед між усиновлювачем і усиновленим, а також між усиновленим і родичами усиновлювача. Оскільки внаслідок усиновлення дитина в юридичному значенні набуває нових батьків і родичів, за загальним правилом акт усиновлення вод­ночас припиняє правовий зв'язок дитини з її батьками та інши­ми родичами за походженням. Таким чином, усиновлення — це одночасно і правоутворюючий, і правоприпиняючий факт.

З зазначеного правила законом (частини 1 і 2 ст. 232 СК) пе­редбачені винятки. Так, якщо дитина усиновлюється однією особою, можливе збереження правового зв'язку між нею й од­ним з батьків протилежної усиновлювачу статі, н

априклад, з матір'ю, якщо усиновлювач — чоловік, або з батьком, якщо усиновлювач — жінка. Найпоширенішими є випадки усинов­лення дитини новими чоловіком, дружиною відповідно її мате­рі, батька. Для збереження старого правового зв'язку необхідна згода того з батьків дитини, хто бажає цього. Щодо того, чи має усиновлювач давати згоду на збереження відносин між дитиною та одним із її батьків, вказівки у законі немає. Уявляється, що збереження правового зв'язку між дитиною та одним із її бать­ків може бути умовою згоди батька або матері дитини на її уси­новлення. У такому разі усиновлювач заперечувати проти цьо­го не може. Якщо ж згода на усиновлення дана без висунення жодних умов, питання про збереження правового зв'язку між дитиною і одним з її батьків має вирішуватись судом з враху­ванням думки усиновлювача й дитини та інтересів останньої.

Якщо після смерті одного з батьків дитини або визнання йо­го недієздатним другий з батьків вступив у повторний шлюб і його дружина, чоловік у цьому шлюбі виявили бажання усино­вити дитину, баба, дід дитини з боку померлого чи визнаного судом недієздатним її батька, матері, а також рідні брати і сес­три дитини мають право подати до суду заяву з проханням про збереження між ними й дитиною, яку усиновлюють, правового зв'язку.

Суд розглядає таку заяву одночасно з заявою про усинов­лення і у разі визнання того, що прохання відповідає інтересам дитини, задовольняє його.

Треба звернути увагу на те, що у законодавстві (див., наприк­лад, ч. 1 ст. 226 і частини 3—5 ст. 232 СК) і в літературі з питань теорії сімейного права під усиновленням іноді розуміється правовідношення, яке виникає між усиновлювачем і усиновленим на підставі рішення суду, що набрало чинності1. Крім того, тер­мін "усиновлення" використовується для позначення одного з інститутів сімейного права, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з усиновленням, і виз­начає порядок здійснення і скасування усиновлення, а також права й обов'язки учасників зазначеного правовідношення.

Норми, які регулюють відносини, пов'язані з усиновленням, містяться у главі 18 СК, у главі 35-А ЦПК, в Законі України "Про охорону дитинства", у Конвенції про права дитини, у Конвенції про захист дітей і співробітництво в галузі міждер­жавного усиновлення від 29 травня 1993 р., у міжнародних до­говорах України про надання правової допомоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах, у постанові Кабінету Мініс­трів України від ЗО березня 1996 р. № 380 "Питання Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти", у Порядку переда­чі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів (далі — Поря­док передачі дітей на усиновлення), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 775, у По­ложенні про Центр по усиновленню дітей при Міністерстві ос­віти і науки України, затвердженому наказом Міносвіти Украї­ни від ЗО березня 1996 р. № 98, у Переліку захворювань, які да­ють право на усиновлення хворих дітей без дотримання строків їх перебування на обліку в Центрі з усиновлення дітей при Мі­ністерстві освіти і науки України, затвердженому наказом МОЗ України від 21 січня 2002 р. № 16, та в інших нормативно-пра­вових актах.

Усиновлення — це юридичний акт, внаслідок якого відноси­ни між дитиною і усиновлювачем та його родичами встановлю­ються не на певний строк, як, наприклад, при встановленні опіки та піклування над дітьми, а назавжди.

Тому закон надає дуже важливе значення юридичному офор­мленню усиновлення, встановлюючи правило, згідно з яким во­но має здійснюватись не тільки за заявою особи, яка бажає уси­новити дитину, а й на підставі рішення суду. Таким чином, для юридичного оформлення усиновлення необхідне постановлення судом відповідного рішення. Законом України від ЗО січня 1996 р. про внесення змін і доповнень до глави 14 КпШС колишній адміністративний порядок усиновлення був замінений судовим. Безумовно, цей порядок кращий. Рішення про усиновлення має настільки важливе значення для дитини, усиновлювачів і бать­ків, що воно повинне прийматися з додержанням усіх процесу­альних гарантій. А це може забезпечити лише судовий процес. Судовий порядок також покликаний забезпечити подолання тих численних зловживань, що мали місце при здійсненні усинов­лення.

Запровадження судового порядку усиновлення дітей пояс­нюється й тим, що оскільки метою цього юридичного акту є охорона їх інтересів, він повинен контролюватись державою. У зв'язку з необхідністю вирішення складних питань, що виника­ють під час усиновлення, цивільне процесуальне законодавство регламентує судовий розгляд і вирішення пов'язаних з ним справ у порядку окремого провадження за заявою особи, яка бажає усиновити дитину (глава 35-А ЦПК).

Усиновлення на підставі рішення суду охоплює такі випадки:

1) усиновлення в Україні громадянами України дитини, яка також є громадянином України;

2) усиновлення в Україні громадянами України повнолітньої особи, яка також є громадянином України;

3) усиновлення в Україні іноземцями та особами без грома­дянства дитини, яка є громадянином України;

4) усиновлення в Україні дитини, яка є іноземкою і прожи­ває в Україні, громадянами України або іноземцями та особа­ми без громадянства, які проживають в Україні.

Інститут усиновлення покликаний забезпечити нормальне сімейне життя і виховання дітям, які не мають батьків чи поз­бавлені батьківського піклування з інших причин. Воно прова­диться у найвищих інтересах дитини.

Законодавство не встановлює обмежень щодо усиновлення дітей за ознаками раси, національності, ставлення до релігії.

Як правило, усиновлюються діти раннього віку, що відпові­дає їх інтересам і сутності цього інституту.

Під інтересами дитини треба розуміти забезпечення умов, необхідних для її повноцінного фізичного, психічного і духовно­го розвитку, що є неодмінним атрибутом належного сімейного виховання. Врахування інтересів неповнолітнього передбачає й погляд у майбутнє, вироблення уявлення про способи забезпе­чення умов, сприятливих для його розвитку. Водночас усинов­лення відповідає й інтересам усиновлювачів. Адже воно дає можливість людям, які не мають своїх дітей, задовольнити при­родне почуття батьківської любові й створити повноцінну сім'ю.

Тому усиновлення провадиться лише у тих випадках, коли суд переконується в тому, що громадяни України та іноземці, які можуть бути усиновлювачами, виявляють свідоме бажання виховувати дітей і піклуватися про них.

Усиновлення, яке не відповідає інтересам дитини, може бу­ти визнане недійсним або скасоване рішенням суду (статті 236— 239 СК; п. 38 Порядку передачі дітей на усиновлення.

 

Наступна >