116

---

Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини

1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. 2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. 3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Одним з найважливіших прав та обов'язків батьків є їх пра­во на виховання своєї дитини. Воно дозволяє їм цілеспрямова­но й систематично впливати на психологію дитини з тим, щоб прищепити їй необхідні, на їх погляд, якості. Виховання являє собою тривалий процес впливу на дитину. Він передбачає як здійснення батьками дій, спрямованих на досягнення певного результату, так і несвідомий вплив на дитину, який у процесі спілкування батьків і дитини справляє на останню поведінка батьків. Зміст права на виховання дитини у законі не визначе­но. Адже законодавство не може врегулювати процес вихован­ня. Тому питання, пов'язані з вихованням дитини, закріплені в ньому у загальному вигляді.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання своєї дитини. Це означає, що вони вправі відстороняти від виховання дитини усіх третіх осіб, включаючи найближчих родичів. Право на виховання своєї дитини — це особисте невід'ємне право батьків. Вони можуть бути позбав­лені цього права лише судом, на підставах, передбачених стат­тями 164 і 170 СК.

Право на виховання дитини включає низку правомочностей. Насамперед треба звернути увагу на те, що виховання практич­но неможливе без особистого спілкування дитини з батьками. Тому відмова батька або матері від цього є порушенням їх обов'язку виховувати дитину.

Як правило, дитина проживає спільно зі своїми батьками. Проте ч. 2 статті, що коментується, закріплює й право батьків передават

и дитину на виховання фізичним або юридичним осо­бам. Уявляється, що під юридичними особами маються на увазі дитячі дошкільні та інші виховні й освітні заклади. Отже, у за­значеній статті йдеться про право батьків віддавати свою дити­ну до дитячих виховних чи освітніх закладів, а у деяких випад­ках й передавати її на виховання іншим особам, найчастіше близьким родичам, наприклад бабі та діду. Прийняття рішення про передачу дитини на виховання зазначеним закладам чи осо­бам також є одним із способів здійснення батьками їх права на виховання дитини. При цьому батьки несуть відповідальність за свій вибір. Перебування дитини у родичів чи у дитячих закладах не знімає з батьків обов'язків, пов'язаних з її вихованням.

Таким чином, можна стверджувати, що праву батьків на ви­ховання своєї дитини протистоїть обов'язок останньої "пере­терплювати виховання". Батьки мають право застосовувати до своєї дитини певні примусові заходи, щоб домогтися від неї ба­жаної поведінки. Однак цей аспект виховного процесу знаходиться за межами права. Наприклад, батьки можуть заборони­ти дитині відвідування тих або інших місць, повернення додо­му пізніше певного часу. Усі примусові заходи, що застосову­ються батьками до дитини, мають суто побутовий характер. За­кон не визначає їх види і характер, а вимагає лише, щоб вони не порушували заборон, передбачених ст. 150 СК, і не супере­чили законодавству та моральним засадам суспільства. Жоден із зазначених заходів не може здійснюватись за допомогою дер­жавного примусу. Державні органи можуть застосовувати до ди­тини примусові заходи лише за порушення нею заборон, перед­бачених адміністративним і кримінальним законодавством, а не за непокору батькам.

 

< Попередня   Наступна >