139

---

Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини

1. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. 2. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'яза­ний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкуван­ня з нею. 3. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права пере­шкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у ЇЇ вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. 4. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто прожи­ває окремо від дитини. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Обсяг прав батьків не залежить від того, проживають вони з дитиною чи ні. Відповідно до ч. 1 коментованої статті, а також ч. 1 ст. 141 СК (див. коментар до неї) мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, зокрема право на її виховання.

Якщо батьки проживають окремо, питання про те, з ким із них проживатиме дитина, визначається угодою між ними. У разі недосягнення згоди, питання вирішується судом. Після ре­тельного аналізу усіх обставин справи суд вирішує питання про передачу дитини одному з батьків. Однак другий з батьків при цьому зберігає практично всі свої правомочності. Так, відповідно до коментованої статті він має право на особисте спілкування з дитиною та участь у її вихованні. Природно, що той з батьків, хто проживає окремо від дитини, як правило, не може здійснювати свої правомочності в тому ж обсязі, що й той з батьків, з ким проживає дитина, оскільки він проводить з нею значно менше часу. Багато в чому його становище залежить від того, які відносини складаються між ним і тим з батьків, з яким проживає дитина.

Природа сі

мейних відносин така, що змусити одного з їх учасників здійснити ті або інші дії всупереч його волі практич­но неможливо. Незважаючи на те, що в СК розроблено ме­ханізм забезпечення прав того з батьків, хто проживає окремо від дитини, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, актив­но цьому перешкоджає, його права залишаться лише на папері.

Оптимальною є ситуація, передбачена ч. 4 статті, що комен­тується. Відповідно до неї батьки можуть вирішувати питання участі того з них, хто проживає окремо від дитини, у її вихо­ванні за взаємною угодою. Однак ця норма не встановлює фор­му цієї угоди (договору). Уявляється, що такий договір доцільно укладати у письмовій формі, щоб уникнути подальших неясностей і непорозумінь. У договорі батьки можуть визначити, скільки часу і в які дні тижня дитина має проводити з тим із них, хто проживає окремо від неї, з ким вона залишатиметься у святкові дні, хто забиратиме її під час канікул, в якому поряд­ку розглядатимуться питання, що стосуються дитини.

Якщо батьки готові порозумітися одне з одним, вони можуть вирішити усі ці питання таким чином, щоб і дитина, і той з батьків, хто проживає окремо від неї, якнайменше страждали від розпаду сім'ї. Насамперед це пов'язано з тим, що зазначені угоди не можуть бути жорсткими. Вони постійно потребують змін, пов'язаних з різними обставинами (наприклад, якщо ди­тина була хвора у той час, який вона мала провести з другим із батьків, або той у цей період змушений був виїхати у відряд­ження тощо). Якщо між батьками зберігаються нормальні відносини, усі ці труднощі можна подолати. Якщо ж відносини загострені, саме договір допоможе найоптимальніше вирішити проблеми спілкування та виховання дитини батьком, який про­живає окремо від неї. При цьому той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання умов договору або порушення їх зобов'язаний відшкодувати другому з батьків ма­теріальну й моральну шкоду.

 

< Попередня   Наступна >