221

---

Стаття 190. Припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно

1. Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування мо­жуть укласти договір про припинення права на аліменти для дити­ни у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (жит­ловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору. 2. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дити­на або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким прожи­ває дитина, зобов'язується самостійно утримувати її. 3. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто прожи­ває окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину. 4. На майно, одержане за договором відповідно до частини пер­шої цієї статті, не може бути звернене стягнення. 5. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути від­чужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опі­ки та піклування. 6. Договір, укладений відповідно до частини першої цієї стат­ті, визнається судом недійсним за вимогою відчужувана нерухомо­го майна у разі виключення його імені як батька з актового запи­су про народження дитини. У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюєть­ся право власності на нерухоме майно. 7. За позовом відчужувача нерухомого майна договір, укладе­ний відповідно до частини першої цієї статті, може бути розірва­ний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по ЇЇ утриманню.

У статті, що коментується, встановлені правила припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з набуттям права влас­ності на нерухоме майно.

ign: justify;">Закріплення у законі зазначених правил відповідає положен­ням, що містяться у ч. 2 ст. 7 і ч. 1 ст. 9 СК (див. коментарі до цих статей).

Батьки дитини мають право укласти договір про припинен­ня права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно одним із них, як правило, тим, хто проживає окремо від дитини.

Обов'язковою умовою укладення зазначеного договору є дозвіл органу опіки та піклування. Встановлення такого прави­ла у законі пояснюється тим, що згідно зі ст. 19 СК участь цьо­го органу у захисті сімейних прав та інтересів є обов'язковою.

Договір укладається у письмовій формі і має обов'язково посвідчуватись нотаріально з подальшою його реєстрацією у бюро технічної інвентаризації (БТІ).

За своєю правовою природою зазначений договір належить до сімейно-правових договорів, оскільки його укладення та виконання породжують правові наслідки, передбачені норма­ми сімейного законодавства, — припинення права на алімен­ти для дитини у зв'язку з передачею права власності на неру­хоме майно.

Водночас цей договір має відповідати загальним вимогам ст. 203 ЦК, додержання яких є обов'язковим для чинності право-чину. Крім того, при укладенні договору застосовуються норми права розділу II книги п'ятої ЦК, що визначають загальні по­ложення про договір (див. коментар до ст. 189).

Якщо дитина досягла 14 років, вона бере участь в укладенні договору. Набувачем права власності на нерухоме майно є ди­тина і той з батьків, з ким вона проживає.

Набувачем права власності на нерухоме майно може бути са­ма дитина, якщо це передбачене договором. При цьому той з батьків, з ким вона проживає, укладає договір як її законний представник на підставі ст. 242 ЦК.

Якщо ж у договорі як набувачі права власності фігурують дитина і той з батьків, з ким вона проживає, зазначені в ньому об'єкти нерухомого майна переходять у спільну часткову влас­ність цих осіб.

У разі укладення договору у того з батьків, хто проживає ок­ремо від дитини, припиняється обов'язок щодо її утримання, а в того з батьків, з ким проживає дитина, виникає обов'язок ут­римувати її самостійно.

Водночас укладення зазначеного договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від дитини, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на неї, зумовлених особливими обставинами (див. коментар до ст. 185).

У сімейному законодавстві передбачені певні заходи, спрямо­вані на охорону майнових прав неповнолітньої дитини — власни­ка нерухомого майна, одержаного нею за зазначеним договором.

Так, закон забороняє звертати стягнення на майно, одержа­не за цим договором.

Крім того, майно, одержане дитиною за зазначеним догово­ром, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.

Коментована стаття передбачає можливість визнання дого­вору недійсним на вимогу того з батьків, хто є відчужувачем не­рухомого майна, у разі виключення його імені як батька з ак­тового запису про народження дитини. За таких умов суд пови­нен визнати договір недійсним. Адже виключення імені зазна­ченої особи як батька з актового запису про народження дити­ни означає відсутність кровного споріднення між нею і дити­ною (див. коментар до ст. 136). Після визнання договору недій­сним у відчужувача нерухомого майна відновлюється право власності на нього.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 651 ЦК, дого­вір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі його істотного порушення другою стороною.

Невиконання тим з батьків, з яким проживає дитина, обо­в'язку щодо її утримання відповідно до договору про припи­нення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею пра­ва власності на нерухоме майно є істотним порушенням цього документа і надає право батьку — відчужувачу нерухомого май­на звернутися до суду з вимогою його розірвання.

У разі розірвання договору за рішенням суду нерухоме май­но, передане за ним, підлягає поверненню тому з батьків дити­ни, хто є його відчужувачем.

 

< Попередня   Наступна >