44

---

Глава 5

Недійсність шлюбу

Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу

1. Підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встанов­лених статтями 22, 24—26 цього Кодексу.

Під недійсним треба розуміти шлюб, зареєстрований в дер­жавному органі РАЦСу за відсутності хоча б однієї з передбаче­них законом умов його укладання або за наявності принаймні однієї зі встановлених законом перешкод цьому. Такий шлюб не породжує прав та обов'язків подружжя. Визнання шлюбу недійсним означає анулювання останнього з моменту його укладення. Це вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у разі порушення передбачених законом умов укладання шлюбу. Іншої думки дотримується М. Кротов, який вважає, що недійсність шлюбу — це не захід відповідальності й не захід за­хисту. Основна мета цього заходу — констатація того, що сто­рони не досягли бажаного правового результату'. З таким по­глядом навряд чи можна погодитись. Адже у разі укладення недійсного шлюбу має місце вчинення протиправних дій осо­бами, які вступили у нього. Тому більш правильною є позиція М. Антокольської, яка вважає, що визнання шлюбу недійсним — це санкція за порушення сімейного законодавства особами, які уклали шлюб (або однією з них) під час його укладення. Водночас не можна повністю погодитися з твердженням М. Ан­токольської про те, що у разі укладення шлюбу з порушенням принципу моногамії може не бути вини особи, яка його пору­шила, наприклад, якщо така особа вважала свій попередній шлюб припиненим через смерть жінки, чоловіка, а вона, він виявилися живими.

Згідно зі ст. 175 КпШС та п. 4.1 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні особи, які раніше перебували у шлюбі, можуть зареєструвати новий шлюб лише при пред'яв­ленні документів, які підтверджують припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть

одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним). Тому при укладанні шлюбу особа, яка перебуває в нерозірваному шлюбі, не може вважати його припиненим. Вина осіб, які уклали недійсний шлюб, може бути відсутньою, якщо вони не знали про наявність між ними близького споріднення (наприклад, про те, що вони є двоюрідними братом та сестрою) або якщо один з подружжя не знав про недієздатність другого. У тих випадках, коли наявна вина хоча б одного з подружжя, виз­нання шлюбу недійсним треба розглядати як захід відповідаль­ності. У разі відсутності вини обох сторін визнання шлюбу недійсним є заходом захисту, що застосовується за об'єктивно протиправну поведінку3 (про відмінність понять "захід відповідальності" та "захід захисту" див. коментар до ст. 18).

Відповідно до коментованої статті підставами недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24—26 СК, тобто укладення шлюбу з порушенням вимог закону щодо шлюбного віку (ст. 22), добровільної згоди на укладення шлю­бу, його реєстрації з особою, визнаною недієздатною, або з осо­бою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними (ст. 24), одношлюбності (ст. 25), осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою (ст. 26) (див. коментарі до цих статей). Серед підстав визнання шлюбу недійсним у статті, що коментується, не фігурує приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з по­дружжя, їх нащадків, хоч така підстава передбачена ч. 5 ст. 30 СК (див. коментар до цієї статті).

 

< Попередня   Наступна >