116

---

Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу

1. Недійсний шлюб (стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виник­нення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для по­дружжя іншими законами України. 2. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами. 3. Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає повер­ненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за останні три роки. 4. Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена. 5. Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу зміни­ла своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізви­щем без достатньої правової підстави. 6. Правові наслідки, встановлені частинами другою — п'ятою цієї статті, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від дер­жавного органу реєстрації актів цивільного стану.

Визнання шлюбу недійсним означає анулювання останнього від дня його державної реєстрації. Тому недійсний шлюб не є підставою для виникнення у осіб, які перебувають у такому шлюбі, прав та обов'язків подружжя, визначених СК, а також прав і обов'язків, встановлених для подружжя іншими законами України. Майно, набуте протягом недійсного шлюбу, вважається таким, що належить особам, які перебували у такому шлюбі, на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожної з зазна­чених осіб визначається відповід

но до їх участі у придбанні цьо­го майна своєю працею та коштами. При регулюванні відносин, пов'язаних з цим майном, застосовуються норми не СК, а ЦК (статті 112-119 ЦК 1963 р.; статті 356-367 ЦК 2003 р.). Якщо майно (жилий будинок, автомобіль тощо), придбане у шлюбі, визнаному недійсним, оформлене на ім'я однієї з осіб, яка пере­бувала у такому шлюбі, інша особа, яка перебувала у цьому шлюбі, може вимагати визнання за нею частки у праві власності на це майно та його розподілу, якщо доведе, що вона брала участь у придбанні зазначеного майна своєю працею або кошта­ми. При придбанні ж майна особами, які перебувають у дійсно­му шлюбі, вважається, що кожна придбана ними річ є об'єктом спільної сумісної власності подружжя незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вона оформлена (див. коментар до ст. 60 СК).

Непрацездатна та нужденна особа, яка перебувала у шлюбі, визнаному недійсним, позбавляється права на одержання аліментів від того, з ким вона була у такому шлюбі. Оскільки, як зазначалося, розглядуваний шлюб вважається недійсним від дня його державної реєстрації і не породжує прав та обов'язків подружжя, треба вважати, що у винної непрацездатної та нуж­денної особи, яка перебувала у такому шлюбі, тобто у особи, яка знала або повинна була знати про перешкоди реєстрації шлюбу, не виникає права на одержання аліментів. Тому якщо ця особа одержувала аліменти від другої особи, з якою вона пе­ребувала у недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вва­жається такою, що одержана без достатньої правової підстави і підлягає поверненню (ст. 469 ЦК 1963 р.; ст. 1212 ЦК 2003 р.), але не більше ніж за останні три роки.

Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набуває пра­ва на проживання у ньому і може бути виселена.

Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу зміни­ла своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізви­щем без достатньої правової підстави.

Якщо між особами, які перебувають у недійсному шлюбі, укладається шлюбний договір, він, як слушно зазначають деякі автори, є недійсним1. Це пояснюється тим, що шлюбний до­говір може укладатись лише між особами, які перебувають у шлюбі або збираються вступити у шлюб. Шлюбний договір, ук­ладений між особами, які збираються укласти шлюб, вва­жається укладеним від дня його реєстрації. Він не може існува­ти без наявності шлюбу. Тому недійсність шлюбу тягне недійсність шлюбного договору.

Частина 1 коментованої статті передбачає, що недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, не тільки прав та обов'язків подружжя, передбачених нормами СК, а й прав і обов'язків, встановлених для подружжя іншими законами України. У ЦК закріплено право кожного з подружжя на спад­кування за законом у разі смерті будь-кого з них. Той з подруж­жя, хто пережив померлого, є одним із спадкоємців першої чер­ги (ст. 529 ЦК 1963 р.; ст. 1261 ЦК 2003 р.). Якщо шлюб визна­ний недійсним, особи, які перебувають у такому шлюбі, не мо­жуть успадковувати один від одного. Смерть однієї з осіб не є пе­решкодою для анулювання актового запису про шлюб, якщо він є недійсним або його визнано недійсним (див. коментар до ст. 39). Інші спадкоємці померлого (батьки, діти, утриманці тощо) можуть пред'явити позов про визнання шлюбу недійсним або у випадках, передбачених ст. 39 СК, звернутися до органу РАЦСу із заявою про анулювання актового запису про шлюб.

Перебування у недійсному шлюбі, як вже зазначалося, є пра­вопорушенням, що триває. Тому до вимоги про визнання шлюбу недійсним зазвичай не застосовується позовна давність. Однак у разі смерті особи, яка перебувала у недійсному шлюбі, застосову­ються положення про позовну давність, передбачені нормами ЦК (статті 71-85 ЦК 1963 р.; статті 256-268 ЦК 2003 р.). Якщо шлюб є недійсним (ст. 39) або має бути визнаний недійсним за рішенням суду (ст. 40), позовна давність не повинна застосовува­тись, оскільки у зазначених випадках шлюб є недійсним в силу самого закону, а тоді, коли шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду (ст. 41 СК), позовна давність повинна застосо­вуватись у разі смерті однієї з осіб, яка перебувала у недійсному шлюбі. Якщо особи перебувають у недійсному шлюбі, між ними не виникають сімейні правовідносини (див. коментарі до статей 44 і 45). Тому положення ст. 20 СК про застосування позовної давності до сімейних відносин при пред'явленні позову про виз­нання шлюбу недійсним не застосовується.

У разі застосування позовної давності її перебіг починається від дня, коли особа, яка пред'явила позов про визнання шлюбу недійсним, дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав. При визнанні шлюбу недійсним у реєстраційному порядку або за рішенням суду спадкоємець або спадкоємці того з подруж­жя, хто помер, мають право на задоволення позову про витребу­вання спадкового майна або його вартості.

Правові наслідки, встановлені частинами 2—5 цієї статті, за­стосовуються до особи, яка знала про перешкоди реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони та (або) від органу РАЦСу.

 

< Попередня   Наступна >