215

---

Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності по­дружжя

1. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності по­дружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що ма­ють істотне значення. 2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. 3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подруж­жя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. 4. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допу­скається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. 5. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Дружина і чоловік, як вже зазначалося, мають право розділити належне їм спільне майно за взаємною згодою. У разі виникнення між ними спору щодо способу поділу майна він може бути вирішений судом. Спір про поділ спільного майна подружжя може мати місце також у разі смерті одного з них, якщо у померлого крім того з подружжя, хто пережив його, є інші спадкоємці, й між тим з подружжя, хто пережив померло­го, та ними не досягнуто згоди.

Поділ спільного майна подружжя, як вже зазначалося, може мати місце також на вимогу кредитора дружини або чоловіка. При вирішенні питання про поділ спільного майна подружжя суд насамперед повинен визначити розмір частки кожного з них у їх спільному майні, вартість майна, що підлягає поділу, а також кожної речі та ро

зділити останні між подружжям з ура­хуванням їх вартості та розміру частки кожного з подружжя.

Під час поділу спільного майна подружжя, пов'язаного зі смертю одного з них, визначається частка кожного з подружжя. Частка померлого, якщо немає заповіту, ділиться у рівних час­тинах між усіма спадкоємцями, покликаними до спадщини, включаючи й того з подружжя, хто пережив померлого. Вар­тість спільного майна та конкретних речей має бути зазначена у позовній заяві. У разі виникнення спору щодо вартості майна або окремих речей суд може призначити експертизу (ст. 57 ЦПК): товарознавчу (для визначення вартості речей та меблів) або будівельну (для визначення вартості житлового будинку, якщо він входить до складу майна).

Якщо поділ спільного майна подружжя провадиться без розірвання шлюбу, він може стосуватися лише наявного майна. Дружина і чоловік не можуть ділити майно, яке вони набудуть у майбутньому. Умови поділу такого майна можуть бути перед­бачені лише у шлюбному договорі.

До складу спільного майна подружжя, як вже зазначалося, входять не тільки речі, що належать їм на праві спільної сумісної власності, а й майнові права. Тому поділ має відбува­тися з урахуванням вартості речей та розміру частки кожного з подружжя.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності по­дружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому суд бере до ува­ги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що ма­ють істотне значення. Це ж положення передбачене у другому абзаці п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України".

Як вже зазначалось, інтереси дітей можуть враховуватися при поділі житлової площі, меблів та інших предметів домаш­нього вжитку. Інтереси дружини, чоловіка можуть бути врахо­вані судом при поділі речей для професійних занять. Вони при­суджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на май­но, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою. Винятки з цього правила, пов'язані з житловим будинком і квартирою, наведені у поста­новах Пленуму Верховного Суду України "Про практику засто­сування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (п. 6) і від 22 грудня 1995 р. № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (п. 7).

Згідно з ч. 5 статті, що коментується, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попередньо­го внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Якщо одному з подружжя передаються речі і права, вартість яких перевищує належну йому частку, другому з подружжя по­винна бути присуджена відповідна компенсація. Подружжю мо­же також належати право на вклад у статутному фонді госпо­дарських товариств. Якщо такий вклад зроблено у період шлю­бу, то вважається, що він входить до складу спільного майна подружжя. При поділі вкладу, оформленого на ім'я одного з по­дружжя, можливі три варіанти: 1) прийняття другого з подруж­жя до складу учасників господарського товариства і поділ вкла­ду між обома з подружжя, якщо це передбачене установчими до­кументами товариства і на це є згода його вищого органу; 2) ви­плата тим з подружжя, хто є учасником господарського товари­ства, другому з подружжя відповідної компенсації; 3) вихід того з подружжя, хто є учасником господарського товариства, з його складу й поділ коштів, одержаних ним пропорційно його частці у статутному капіталі товариства, між подружжям.

Водночас не можна погодитися з Т. Ариванюк та О. Дзерою, які вважають, що вклад одного з подружжя у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя1. Право на цей вклад є зобов'язальним правом, а не правом власності. Право власності на вклад у статутному фонді господарського товариства нале­жить останньому, а не його учасникам (статті 20 і 26 Закону Ук­раїни "Про власність"; ст. 12 Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства"; ст. 115 ЦК; статті 85— 87 Господарського кодексу (ГК) України. Учаснику ж госпо­дарського товариства належить зобов'язальне право на вклад у його статутному фонді. Тому він має право на одержання дивідендів, виплату йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі останнього, у разі його виходу з товариства та деякі особисті немайнові пра­ва (статті 12 і 54 Закону України "Про господарські товарист­ва"; статті 130 і 148 ЦК). Учаснику господарського товариства належить не абсолютне право на вклад, а відносне зобов'язаль­не право. Його вклад є не індивідуально-визначеною річчю, а річчю, яку визначають родові ознаки.

При поділі спільного майна дружини і чоловіка суд вихо­дить з принципу рівності їх часток. Ч. 2 ст. 60 СК, як вже за­значалось, встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Підстави відступу від цього принципу наведені у частинах 2 і 3 ст. 70 СК. При за­стосуванні презумпції спільності майна подружжя істотне зна­чення має встановлення часу його набуття. Майно, набуте за час шлюбу, вважається спільним, а те, що придбане до шлю­бу — роздільним. У разі виникнення спору щодо часу набуття майна презумпція спільності останнього поширюється на все майно подружжя, оскільки, як правило, основне майно дру­жина і чоловік набувають у період шлюбу. У зв'язку з цим тя­гар доказування відсутності спільності майнових прав на пев­ний предмет покладається на того з подружжя, хто їх оспорює. Тобто заінтересована особа має довести відсутність хоча б од­ного з елементів юридичного складу, необхідного для виник­нення спільності майна, наприклад те, що воно було набуте до шлюбу або за час шлюбу, але не в результаті спільної праці подружжя.

Якщо один з подружжя претендує на майно, що належало другому з подружжя до шлюбу, він повинен довести обставини, на підставі яких це майно повинно бути визнане спільним май­ном подружжя (ст. 62 СК).

Поділ спільного майна подружжя, як вже зазначалося, має здійснюватися в натурі, якщо це можливо без втрати його цільо­вого призначення (ст. 115 ЦК 1963 р.; ч. 2 ст. 183 ЦК 2003 р.). На практиці особливі труднощі виникають при поділі житлово­го будинку і квартири. Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий бу­динок" роз'яснив, що поділ права спільної власності на буди­нок можливий, якщо кожній зі сторін може бути виділена його окрема частина (із самостійним виходом). За неможливості цього суд має право визначити порядок користування окреми­ми приміщеннями. При цьому окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені у спільному кори­стуванні учасників спільної часткової власності. Порядок кори­стування будинком може бути визначений і для учасників спільної сумісної власності. У разі неможливості поділу будин­ку в натурі чи встановлення порядку користування ним співвласнику, який виділяється, за його згодою виплачується грошова компенсація, розмір якої визначається за угодою сторін, а при її відсутності — судом за дійсною вартістю будин­ку на час розгляду справи.

Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за якою він може бути проданий у даному населеному пункті. В окремих випадках суд з урахуванням конкретних обставин спра­ви може й без згоди учасника, який виділяється, зобов'язати інших учасників спільної власності виплатити йому грошову компенсацію. Зокрема, це можливо, якщо частка учасника, який виділяється, є незначною й не може бути виділена в на­турі, він у будинку не проживав і забезпечений іншою житловою площею. Коли об'єктом права спільної власності є квартира, во­на може бути поділена в натурі, якщо на вимогу учасника (учас­ників) цієї власності сторонам можна виділити ізольовані жит­лові та інші приміщення з самостійними виходами (п. 14 поста­нови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".

 

< Попередня   Наступна >