183

---

Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домо­вленістю (договором) сторін

1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть вре­гулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. 2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за по­ходженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язко­вим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодек­су, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Як вже зазначалося, відповідно до статей 7 і 9 СК сімейні відносини можуть регулюватися не тільки його нормами, а й договором між членами сім'ї. Треба зазначити, що можливість регулювання цих відносин шляхом укладання договору перед­бачена і КпШС. Так, згідно зі ст. 27-1 цього Кодексу подруж­жя може укласти шлюбний контракт (шлюбний договір), в яко­му передбачити свої майнові права та обов'язки. Ст. 27 КпШС передбачено право подружжя укладати між собою дозволені за­коном угоди. Однак більшість цих договорів мають не сімейно-, а цивільно-правовий характер.

Так, подружжя може укладати між собою договори даруван­ня, а також, як і будь-які інші фізичні особи, договори купівлі-продажу, міни, позички, найму, хоч на практиці такі договори, за винятком договору дарування, трапляються досить рідко. Ці договори не залежать від сімейно-правового статусу особи. При їх укладанні не мають значення факти шлюбу, споріднення, усиновлення, взяття дітей на виховання. Вони не регулюють сімейні відносини.

Водночас КпШС передбачає ще одну сімейно-правову уго­ду. Відповідно до ст. 67 цього Кодексу якщо батьки не живуть разом, ві

д їх згоди залежить, з ким із них мають проживати не­повнолітні діти. А за відсутності згоди між батьками спір вирішується судом з урахуванням інтересів дітей та їх бажання.

Сімейний кодекс значно розширив застосування договору для регулювання сімейних відносин. Договори, що регулюють ці відносини, можуть укладати не лише подружжя, а й батьки дитини, батьки й діти, інші члени сім'ї, родичі. Причому ці до­говори не повинні суперечити вимогам СК, інших законів та моральним засадам суспільства. Значно розширено перелік прав та обов'язків, які можуть бути передбачені у шлюбному договорі. Зокрема, у ньому може бути визначено не тільки май­нові права та обов'язки подружжя, а й відповідні права та обов'язки подружжя як батьків (див. коментар до ст. 93), поря­док користування житлом, яке належить одному з подружжя (див. коментар до ст. 98) тощо. Основний зміст шлюбного до­говору полягає у визначенні правового режиму майна подруж­жя (див. коментарі до гл. 10). Згідно зі ст. 66 СК подружжя має право домовитися між собою про порядок користування май­ном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 78 СК подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них (див. коментар до ст. 78). Ст. 160 СК передбачає, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, — за спільною згодою батьків та самої дитини. У ст. 190 СК закріплена мож­ливість припинення обов'язку виплати аліментів одним з батьків у разі передачі ним належного йому права власності на нерухоме майно дитині або дитині й тому з батьків, з ким вона проживає (див. коментар до ст. 190).

Стаття 252 СК передбачає виникнення прав та обов'язків, пов'язаних з патронатом над дитиною, на підставі відповідного договору (див. коментар до ст. 252). Водночас треба зазначити, що у сімейному праві договір відіграє значно меншу роль, ніж у цивільному. В останньому договір є однією з найважливіших підстав виникнення цивільних правовідносин (ч. 2 ст. 11 ЦК). Згідно зі ст. 4 ЦК 1963 р. одними з найважливіших підстав ви­никнення цивільних правовідносин є угоди, різновидом яких є договір. У сімейному праві угода, як правило, може бути підста­вою лише для зміни сімейних правовідносин (статті 93, 97 і 99 СК) і не може бути самостійною підставою їх виникнення або припинення. Так, для виникнення шлюбних правовідносин не­обхідна угода між особами, які укладають шлюб (ст. 51 Консти­туції, ч. 1 ст. 24 СК). Однак цього замало. Потрібна державна реєстрація шлюбу, що має конститутивне (правоутворююче) значення (ч. 1 ст. 21 СК). Крім того, згоду осіб, які беруть шлюб, не можна вважати цивільно-правовим договором. Ця угода спрямована на створення сім'ї, а не на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Вона є одним з еле­ментів юридичного складу, необхідного для укладення шлюбу, але не єдиним. Подружні правовідносини породжує не угода осіб, які беруть шлюб, а його державна реєстрація, що має, як вже зазначалося, конститутивне значення. Угода між подруж­жям може бути елементом юридичного складу, необхідного й для припинення шлюбних правовідносин. Так, бездітне по­дружжя може подати до органів РАЦСу заяву про розірвання шлюбу. У такому разі шлюб припиняється у день винесення ор­ганом РАЦСу відповідної постанови (статті 106 і 114 СК). Як вже зазначалось, лише один договір може бути самостійною підставою виникнення сімейних правовідносин, а саме: договір про патронат (див. коментар до ст. 252).

Частина 2 ст. 9 СК передбачає, що особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Наведене положення уявляється не зовсім точним. Адже норми сімейного права мають не тільки імпера­тивний, а й диспозитивний характер. Тому зазначені особи мо­жуть укласти угоду, яка врегулює як ті їх відносини, що не вре­гульовані СК, так й відносини, врегульовані цим Кодексом. Так, подружжя може укласти шлюбний договір, в якому будуть вре­гульовані відносини між ними з приводу їх майна, їхні майнові права та обов'язки як батьків, а також аліментні правовідноси­ни (див. коментарі до статей 93, 97 і 99), хоч вони й врегульо­вані СК. Дід, баба можуть, наприклад, укласти угоду з по­внолітніми онуком, онучкою, відповідно до якої останні будуть зобов'язані сплачувати їм аліменти й у тому разі, коли у діда, ба­би є діти, спроможні їх утримувати, хоч аліментні правовідноси­ни між дідом, бабою і онуком, онучкою врегульовані нормами СК (статті 265 і 266). Зазначені договори не повинні суперечи­ти вимогам цього Кодексу та моральним засадам суспільства.

 

< Попередня   Наступна >