132

---

Стаття 320. Відповідальність за порушення митних правил

Відповідальність за порушення митних правил встановлюється цим Кодексом. Суб’єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а також посадові особи підприємств. Притягнення до відповідальності за порушення митних правил не звільняє зазначених осіб від обов’язку сплати мита та інших податків і зборів.

Відповідальність за вчинення порушення митних правил встановлюється тільки МКУ і тільки за ті правопорушення, які ним передбачені. Перелік порушень митних правил є вичерпним.

Суб’єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, яким на момент вчинення правопорушення виповнилось 16 років. Встановлення певного мінімального віку, по досягненні якого особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності і піддана адміністративному стягненню, пов'язане з фізіологічним принципом поступового формування здатності людини усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними і розуміти суспільну небезпеку протиправних діянь, що вчиняються нею. Вік має важливе значення для визначення кола осіб, на яких розповсюджується дія Митного Кодексу, встановлення умов його застосування.

Вік, з якого можливе настання адміністративної відповідальності, повинен обчислюватися з моменту вчинення адміністративного порушення, тобто відповідальність може наступити тільки в тому випадку, якщо 16 років виконалося особі саме до моменту здійснення протиправного діяння, а не до часу розгляду питання про притягнення її до адміністративної відповідальності.

Суб’єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути і посадові особи підприємств. Під посадовими особами у відповідних статтях КУАП признаються працівники, що знаходяться на д

ержавній або суспільній службі і займаючі посади, пов'язані із здійсненням організаційно-владних, адміністративно-управлінських функцій, внаслідок яких виникають певні правові наслідки для осіб і організацій, яким вони адресовані. Щоб визначити коло цих осіб, необхідно звернутися до аналізу чинного законодавства, яке визначає правовий статус працівників органів державної виконавчої влади, адміністрації державних установ і підприємств, а також органів управління (адміністрації), громадських організацій (об'єднань). Ретельний аналіз цього законодавства свідчить про те, що термін «посадова особа» застосовується до всіх працівників, які наділені хоч би деякими управлінськими і розпорядливими повноваженнями по організації роботи інших осіб. Це можуть бути функції по керівництву трудовим колективом в повному обсязі; по організації праці і виробництва в конкретному підрозділі підприємства або фірми; по контролю і перевірці виконання яких-небудь рішень або актів; прийому, звільненню і переведенню на іншу роботу співробітників відповідної організації; застосуванню заходів заохочення або стягнення і т.п. Всі ці функції мають одну спільну межу: в них реалізовуються владні повноваження в процесі здійснення соціального управління в широкому значенні цього слова. Причому, реалізація цих повноважень виступає в форму видання певних владних розпоряджень (актів управління),, направлених на організацію роботи і поведінки інших осіб. У процесі виконання таких владних розпоряджень (актів) між керівником (посадовою особою) і підлеглим (адресатом владного розпорядження) встановлюється певний правовий зв'язок, який зумовлює виникнення відповідних правових наслідків: прав і обов'язків працівників-виконавців, зобов'язаних виконати владні розпорядження посадових осіб. Іншими словами, посадові особи виступають як організатори повсякденної роботи службового персоналу і інших працівників різних державних органів, установ, підприємств і організацій. Вони зосереджують в своїх руках розпорядження значними матеріальними, фінансовими і трудовими ресурсами, здійснюють важливі організаційно-управлінські функції і саме внаслідок цього наділяються владними повноваженнями і несуть підвищену відповідальність за результати своєї службової діяльності.

У залежності від конкретного змісту управлінських функцій і характеру повноважень посадових осіб, серед них можна виділити: керівників; відповідальних (ведучих) фахівців і представників адміністративної влади.

Керівники це посадові особи, основний зміст роботи яких полягає в тому, щоб направляти і керувати роботою безпосередньо підлеглих ним працівників: фахівців, виконавців, представників допоміжно-технічного персоналу і т.п. Правовою основою службової діяльності керівників є положення про відповідні органи, їх структурні підрозділи і посадові інструкції.

На відміну від керівників, відповідальні (ведучі) фахівці здійснюють керівництво не цілісними об'єктами або їх структурними підрозділами, а виконанням певних специфічних функцій (наприклад, інженерно-технічне забезпечення виробництва, кадрове забезпечення, планово-фінансова діяльність і т.п.). Головне в змісті діяльності цієї категорії посадових осіб полягає в тому, що вони від імені і за дорученням відповідних органів управління, установ або підприємств особисто керують здійсненням спеціальних функцій і готують для керівництва проекти управлінських рішень по цих функціях або самі, в межах наданих їм повноважень, і за дорученням керівників ухвалюють такі рішення.

Нарешті, ще однією специфічною категорією посадових осіб є представники адміністративної влади. Основною відмінною рисою, що виділяє їх з інших посадових осіб, є те, що вони мають право постійно або тимчасово ухвалювати рішення або давати розпорядження відносно осіб, що не знаходяться у них в службовому підкоренні. До числа таких посадових осіб можуть бути віднесені, зокрема, працівники міліції, прокуратури, оперативний склад служби безпеки, представники різних контрольно-наглядових органів, державних інспекцій і т.п.

Згідно з п.30 ст.1 цього Кодексу, посадові особи підприємств – це керівники та інші працівники підприємств (резиденти та нерезиденти), які в силу постійно або тимчасово виконуваних ними трудових (службових) обов”язків відповідають за виконання вимог, встановлених цим Кодексом, законами та іншими нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами України з питань митної справи, укладеними в установленому законом порядку.

Протиправна поведінка посадової особи може заподіяти значно більшу шкоду, ніж адміністративна провина звичайного громадянина. Тому в конкретних статтях Митного Кодексу, в які як можливі суб'єкти відповідальність названі як громадянин, так і посадова особа, штрафні санкції, що застосовуються до посадових осіб, встановлюються в підвищеному розмірі по відношенню до штрафу, що накладається на громадянина.

Посадові особи притягуються до адміністративної відповідальності тільки при наявності їх провини в здійсненні правопорушення. Провина, як елемент суб'єктивної сторони проступків, що вчиняються посадовими особами, виражається, як правило, в формі необережність. Однак в окремих випадках можливо і умисне здійснення посадовою особою адміністративної провини, коли правопорушник свідомо допускає настання певних шкідливих наслідків, хоч і не бажає їх настання (непрямий намір).

За вчинення порушення митних правил, не пов'язаного з виконанням службових обов'язків, посадові особи несуть адміністративну відповідальність на загальних основах. При цьому порядок накладення адміністративних стягнень на посадових осіб не відрізняється від загального порядку їх накладення, що застосовується до всіх фізичних осіб.

Іноземці, особи без громадянства, що знаходяться на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.

Поняття «іноземець» і «особа без громадянства» сформульовані в Законі України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 року. Іноземцями признаються особи, що перебувають в громадянстві іноземної держави і що не є громадянами України. Особи без громадянства це особи, які взагалі не перебувають в громадянстві якої-небудь держави.

Згідно ст. 26 Конституції України іноземці, особи без громадянства, що перебувають на території України на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті ж самі обов'язки, що і громадяни України, за виключеннями, встановленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України (зокрема, вони не мають виборчих прав, не несуть військового обов'язку, не можуть бути суддями, прокурорами, народними депутатами і т.п.)..

За порушення вимог закону, що виразилося у вчиненні порушення митних правил, іноземці і особи без громадянства можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності на рівних підставах з громадянами України і користуватися при цьому відповідними способами захисту своїх прав і свобод (подача скарги до вищестоящого органу по лінії підлеглості, звернення до прокурора, судове оскарження неправомірних дій, що порушують права і свободи людини і громадянина).

 

< Попередня   Наступна >