Головна Науково-практичні коментарі Кодекс законів про працю Глава VIIІ (ст.118-129) Стаття 127. Обмеження відрахувань із заробітної плати

Стаття 127. Обмеження відрахувань із заробітної плати

Кодекс законів про працю - Глава VIIІ (ст.118-129)
128

Стаття 127. Обмеження відрахувань із заробітної плати

Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення зайвих сум, виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

(Стаття 127із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 6237-ІОвід 24.01.83; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)

1. Коментована стаття є логічним втіленням в нормах галузевого законодавства забезпечення конституційного права громадян вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та попередження можливості протизаконного її позбавлення (ст. 41 Конституції України). Крім того, зазначене право відобр

ажене у ст. 25 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 p., якою забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатись своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством. Захист права працівника на заробітну плату здійснюється, зокрема, шляхом обмеження випадків можливих відрахувань — тільки за наявності передбачених законодавством підстав (ст. 127 Кодексу), обмеження розміру відрахувань із заробітної плати (ст. 128 Кодексу) та заборони відрахувань із ряду виплат, належних працівникові (ст. 129 Кодексу).

2.  В цілому поняття відрахування із заробітної плати працівника охоплює за змістом три взаємопоєднаних процеси, що включають нарахування заробітної плати з визначенням розміру належної до утримання суми, невиплату працівникові (утримання) розрахованої із заробітної плати суми і, далі, спрямування цих коштів підприємством, установою, організацією за встановленим у законодавстві призначенням. Проведення відрахувань із заробітної плати працівника можна розмежувати за категоріями осіб, у розпорядження яких ці кошти направляються: 1) державі (бюджет або державні цільові фонди); 2) іншим фізичним або юридичним особам, які не є стороною трудових відносин; 3) підприємству, установі, організації за місцем роботи працівника.

3. До державного бюджету та відповідних державних цільових фондів із заробітної плати працівника підприємством, установою, організацією самостійно провадяться відрахування податків та обов'язкових платежів, передбачених Законом України «Про систему оподаткування».

По кожному податку та обов'язковому платежу відповідними нормативно-правовими актами визначені порядок відрахування (і перерахування), його розмір (ставка), база оподаткування, склад платників. Із заробітної плати працівника в обов'язковому порядку відраховується прибутковий податок з громадян та збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Сума зазначених відрахувань розраховується виходячи з повної суми нарахованої заробітної плати.

4.  Прибутковий податок з громадян обчислюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 р. з подальшими змінами. Підприємства, установи, організації всіх форм власності та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які провадять виплати доходів громадянам, зобов'язані здійснювати нарахування, утримання і перерахування прибуткового податку до бюджету. Установи банків тільки за умови пред'явлення платіжного доручення на перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку приймають чеки на отримання коштів для виплати належних громадянам сум. Якщо юридичні і фізичні особи не мають рахунків в установах банків або ж виплачують заробітну плату з виручки від реалізації продукції і надання послуг, то вони перераховують утримані суми податку до бюджету через установи банків наступного після виплати належних громадянам сум дня.

Зазначеним Декретом забороняється сплата податку з доходів громадян за рахунок коштів підприємств, установ і організацій та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності. За наявності фактів перерахування підприємством, установою, організацією і фізичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності сум податку за своїх працівників зазначені суми включаються до складу оподатковуваного доходу цих працівників з відповідним переобчисленням суми прибуткового податку. Тільки не утримані або утримані не повністю суми прибуткового податку з громадян, що звільнилися, сплачуються підприємствами, установами і організаціями та фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності за рахунок власних коштів.

Винятком є колективні сільськогосподарські підприємства, які сплачують суми прибуткового податку за рахунок прибутку (доходу), що залишається в розпорядженні підприємства.

Платниками прибуткового податку (суб'єктами оподаткування) в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (надалі — громадяни) — як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні. До осіб, що мають постійне місце проживання в Україні, належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні у цілому не менше 183 днів у календарному році. Оподаткуванню підлягає сукупний оподатковуваний доход цих громадян за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.

5.  Згідно з цим Декретом оподатковуваними прибутковим податком доходами, одержаними за місцем основної роботи (служби, навчання), вважаються доходи, одержані від підприємств, установ і організацій усіх форм власності, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, з якими громадянин має трудові відносини, за умови обов'язкового ведення в цьому місці трудової книжки і провадження відрахувань до фонду соціального страхування. При цьому до сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі. При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в грошовій формі, так і в натуральній. При цьому доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними (ринковими) цінами.

Суми податку, не утримані або утримані не повністю з громадян, що працюють, стягуються підприємствами, установами і організаціями та фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності до повної сплати заборгованості.

6.  Прибутковий податок з громадян за місцем основної роботи (служби, навчання) обчислюється виходячи із суми сукупного оподатковуваного доходу громадян за ставками, встановленими Декретом.

7.  За Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р. із заробітної плати працівників здійснюється відрахування відповідних зборів.

8.  На підставі законів України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві» від 23 вересня 1999 p., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. і «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 р. наймані працівники зобов'язані сплачувати страхові внески у відсотках до сум оплати праці, які включають основну і додаткову заробітну плату, інші заохочувальні і компенсаційні виплати (в тому числі і в натуральній формі), які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

9.  7 березня 2001 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничну суму заробітної плати (доходу), з яких справляються внески (збори) до соціальних фондів». Гранична сума заробітної плати (сукупного оподатковуваного доходу) для обчислення виплат до соціальних фондів згідно з цим нормативним актом встановлена у розмірі 1600 грн на місяць у розрахунку на кожну особу. Крім того, за підсумками року для кожної фізичної особи — платника внесків провадиться перерахунок страхових внесків згідно з порядком, що затверджується Міністерством праці та соціальної політики України за погодженням з Міністерством фінансів України. Розмір максимальної величини, зокрема граничної суми заробітної плати, з якої справляються страхові внески до соціальних фондів, може переглядатись з 1 березня кожного року в міру зростання середнього рівня заробітної плати у галузях економіки за рік у порівнянні з попереднім роком.

10.  Законодавством встановлено окремий вид відрахувань до бюджету із заробітної плати осіб, які були засуджені до виправних робіт за вироком суду та яким за постановою суду були призначені виправні роботи за адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 57 Кримінального кодексу України виправні роботи без позбавлення волі можуть призначатися за вироком суду від шести місяців до двох років за місцем роботи засудженого. Розмір відрахувань в доход держави встановлює суд в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Відрахування розраховуються виходячи з усієї суми нарахованої заробітної плати за кожний відпрацьований місяць при її виплаті, включаючи прибутковий податок та обов'язкові платежі без урахування стягнень за вироком, а також незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами (ст. 98 Виправно-трудового кодексу України, ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 p.). З осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування в розмірі, встановленому вироком, провадяться за кожним робочим місцем роботи. Такі відрахування не провадяться з пенсій і допомоги у порядку соціального страхування, виплат одноразового характеру і не передбачених системою заробітної плати, компенсаційних виплат.

У разі скасування вироку суду із закриттям справи і у випадках винесення виправдувального вироку після скасування попереднього вироку в порядку нагляду особі, відносно якої справу закрито або винесено виправдувальний вирок, повертається сума проведених відрахувань у повному розмірі на підставі постанови суду.

11.  Дещо інший порядок встановлено щодо здійснення відрахувань до бюджету із заробітної плати осіб, яким призначені виправні роботи за адміністративні правопорушення. Згідно зі ст. 31 Кодексу України про адміністративні правопорушення виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців за місцем постійної роботи порушників з відрахуванням до 20 відсотків заробітку. При цьому обчислення суми відрахування здійснюється виходячи із належної до виплати заробітної плати працівника, що передбачено ч. 1 ст. 128 Кодексу законів про працю України.

Статтею 324 Кодексу України про адміністративні правопорушення обов'язок правильного і своєчасного провадження відрахування в доход держави і своєчасний переказ відрахованих сум у встановленому порядку покладається на власника підприємства, установи чи організації за місцем відбування виправних робіт.

12.  Підприємством, установою, організацією провадяться також відрахування із заробітної плати у бюджет штрафів за вироком суду (ст. 53 Кримінального кодексу України) та постановою суду (судді) у справах про адміністративні правопорушення (статті 24, 27, 307, 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення) і за постановами інших органів (посадових осіб), уповноважених законом розглядати справи про адміністративні правопорушення. Рішення щодо покарання у вигляді штрафу здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.

13.  Відрахування із заробітної плати на користь осіб, що не є стороною у трудових відносинах з працівником, можуть здійснюватись як на підставі виконавчих документів, виданих відповідними органами, так і за дорученням самого працівника.

Відповідно до ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» відрахування із заробітної плати громадян на користь фізичних та юридичних осіб, що не виступають стороною трудових правовідносин з даним працівником, проводить власник підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів: виконавчих листів, виконавчих написів нотаріусів, посвідчень комісій по трудових спорах, інших рішень і постанов (рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах; вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень, постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення; мирові угоди, затверджені судом; рішення третейських судів; рішення комісій по трудових спорах; рішення іноземних судів; постанови державного виконавця про виконавчий збір).

Необхідно мати на увазі, що стягнення на заробітну плату на підставі виконавчих документів звертається, якщо працівник добровільно не виконує зобов'язань перед іншими особами та за умови відсутності у нього коштів на рахунках у кредитних установах, відсутності і недостатності майна для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує одного мінімального розміру заробітної плати.

14.  Окремим видом відрахувань із заробітної плати працівника на користь інших осіб є перерахування чергових платежів та відсотків суб'єктам господарювання за придбані у них товари в кредит. Згідно з Правилами торгівлі у розстрочку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 997 від 1 липня 1998 p., такі відрахування здійснюються за дорученням-зобов'язан-ням працівника на підставі договору купівлі-продажу товарів у розстрочку (далі — договір), який укладається між суб'єктом господарювання та фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб'єкт господарювання зобов'язується передати обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у розмірах, передбачених цим договором. Договором визначаються умови, за яких здійснюється продаж товарів у розстрочку з дотриманням вимог цих Правил: договір укладається за умови пред'явлення покупцем паспорта і довідки для придбання товарів у розстрочку, що видається за місцем роботи власником підприємства (установи, організації) і лише тим особам, які перебувають у трудових відносинах з підприємством (установою, організацією) не менше трьох місяців і постійно отримують заробітну плату.

Довідка не повинна видаватися фізичним особам, у яких утримання за виконавчими документами становлять 50 відсотків заробітної плати (стипендії, пенсії), а також працівникам підприємств (установ, організацій), розірвання трудового договору з якими передбачається з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією підприємства (установи, організації) або з інших причин. Наступна довідка може бути видана тільки за умови повного розрахунку за товари, придбані на виплат за раніше одержаною довідкою. Крім того, підприємства (установи, організації) можуть видавати працівникам лише одну довідку.

При цьому у разі розірвання трудового договору з підприємством (установою, організацією) власник підприємства (установи, організації) зобов'язаний у 5-денний строк надіслати суб'єкту господарювання, з яким ведуться розрахунки за продані у розстрочку товари, третій примірник договору разом з довідкою про звільнення, а у разі переведення його на інше підприємство (установу, організацію) — зазначити його нове місце роботи. Якщо ж покупцем або підприємством (установою, організацією) допущено прострочення сплати трьох чергових платежів, вся сума заборгованості, а також обумовлена договором пеня можуть бути стягнені у примусовому порядку незалежно від настання строку чергових платежів шляхом отримання виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.

15. Законодавчо також врегульовано проведення такого виду відрахувань як аліменти. Зобов'язана особа може у добровільному порядку особисто сплачувати аліменти або доручити це роботодавцеві. Згідно зі ст. 92 Кодексу про шлюб та сім'ю України власник або уповноважений ним орган щомісяця повинен відраховувати із заробітної плати працівника аліменти на підставі його письмової заяви або виконавчих документів (рішення суду, постанови судді) і виплачувати (переказувати) їх особі, вказаній у заяві, рішенні або постанові не пізніше триденного строку з дня, встановленого для виплати заробітної плати. Утворена за час несплати аліментів заборгованість може бути відрахована також за заявою працівника або у судовому порядку.

Крім того, із зобов'язаних сплачувати аліменти осіб, які виїжджають за кордон для постійного проживання у держави, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться до виїзду за весь період до досягнення дитиною повноліття, виходячи із його заробітної плати за останній місяць роботи на момент від'їзду, або ж з п'ятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час проведення розрахунків (постанова Кабінету Міністрів України № 146 «Про види заробітку (доходу), що підлягають облікові при відрахуванні аліментів» від 26 лютого 1993 p.).

Згідно з Додатком до цієї постанови Кабінету Міністрів України встановлено перелік видів заробітку (доходу), що підлягають облікові при відрахуванні аліментів. До нього входять (як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом): основна заробітна плата за посадовим окладом, тарифною ставкою, відрядними розцінками тощо; усі види доплат і надбавок до заробітної плати; грошові і натуральні премії; оплата за надурочну роботу, за роботу в святкові, неробочі та вихідні дні; заробітна плата, що зберігається під час відпустки, а також з одержуваної при звільненні компенсації за невикористану протягом кількох років відпустку; заробітна плата, що зберігається під час виконання державних і громадських обов'язків, та в інших випадках збереження середньої заробітної плати; винагорода за загальні річні підсумки роботи підприємств та організацій; винагорода, що виплачується штатним літературним працівникам газет, журналів, агентств друку, радіо, телебачення із фонду літературного гонорару, а також нештатним літературним працівникам, що підлягають державному соціальному страхуванню; одноразова винагорода (відсоткова надбавка) за вислугу років; допомога по державному соціальному страхуванню, а також допомога по тимчасовій непрацездатності, що встановлені в колективних сільськогосподарських підприємствах; доплати до допомоги по державному соціальному страхуванню, що виплачуються за рахунок підприємств, установ, організацій; суми, що виплачуються для відшкодування збитків у зв'язку з втратою працездатності внаслідок каліцтва або іншого пошкодження здоров'я, за винятком сум для відшкодування витрат на догляд за ними, на додаткове харчування, санаторно-курортне лікування (включаючи оплату проїзду) і протезування потерпілих; допомога по безробіттю; одержувана пенсія, за винятком надбавок до пенсії, що виплачуються інвалідам першої групи на догляд за ними; стипендії, що виплачуються студентам в період навчання у вищих навчальних закладах, учням професійних навчально-виховних закладів та слухачам навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів; доходи від підприємницької діяльності, селянських (фермерських) господарств, кооперативів, об'єднань громадян, а також доходи, що припадають на частку платника аліментів від присадибної ділянки або підсобного господарства; усі види заробітку, одержуваного адвокатами за роботу в юридичних консультаціях; інші види заробітку.

16. За дорученням працівника роботодавець здійснює відповідні відрахування із його заробітної плати третій стороні. Так, підприємство, установа, організація на підставі особистих письмових заяв їх працівників може провадити відрахування із одержуваної ними заробітної плати і прирівняних до неї доходів для безготівкової оплати добровільних внесків у страхові організації та фонди, для оплати внесків, пожертвувань об'єднанням громадян (в т.ч профспілковим організаціям), відповідні фонди тощо. У цих випадках витрати підприємств, установ, організацій, пов'язаних з цими відрахуваннями, можуть відшкодовуватись за рахунок працівника, якщо це передбачено колективним договором, або за домовленістю сторін. Така норма передбачена, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 69 «Про оплату витрат юридичних осіб за проведення відрахування із заробітної плати працівників за їх бажанням» від 29 січня 1993 р.

17. Законодавством також передбачається проведення виплат страховим компаніям у вигляді страхових внесків у порядку проведення державного обов'язкового особистого страхування окремих категорій працівників. Страхові платежі у цих випадках перераховуються на спеціальний рахунок страховику, який одержав відповідну ліцензію в Укрстрахнагляді та визначений за погодженням із страхувальником. Проте виплати на зазначені цілі провадяться за рахунок коштів, виділених на утримання відповідних установ (державного бюджету). Зокрема, таке страхування передбачено:

1)  постановою Кабінету Міністрів України № 385 від 11 червня 1994 p., якою затверджено Порядок та умови державного обов'язкового страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів. Згідно з цим Порядком державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а страхові платежі сплачуються Державним комітетом у справах захисту прав споживачів (страхувальником) кожного місяця у розмірі 0,25 відсотка фонду оплати праці, включаючи встановлені чинним законодавством доплати та надбавки застрахованих минулого місяця;

2)  постановою Кабінету Міністрів України № 969 від 27 листопада 1993 р. «Про затвердження умов обов'язкового державного страхування життя і здоров'я народних депутатів України та порядку виплати їм і членам їхніх сімей страхових сум», згідно з якою обов'язкове державне страхування життя і здоров'я народних депутатів України проводиться за рахунок коштів Верховної Ради України на суму десятирічного грошового утримання депутата;

3)  постановою Кабінету Міністрів України № 487 від 19 серпня 1992 p., якою передбачені Порядок та умови державного обов'язкового особистого страхування працівників митних органів, яке здійснюється за рахунок коштів, що виділяються з державного бюджету на утримання митних органів;

4)  постановою Кабінету Міністрів України № 349 від 3 червня 1994 p., якою затверджено Порядок та умови обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби. Згідно з цією постановою обов'язкове державне особисте страхування посадових осіб органів державної податкової служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;

5) постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 19 серпня 1992 р. про затвердження Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури, яке також здійснюється за рахунок коштів, що виділяються з державного бюджету на утримання органів прокуратури.

18. Власнику або уповноваженому ним органу надано право провадити відрахування із заробітної плати працівника для покриття його заборгованості перед підприємством, установою, організацією. Захист прав громадян на справедливу винагороду за працю та можливість вільно розпоряджатись своєю власністю забезпечується шляхом встановлення у коментованій статті чіткого переліку випадків таких відрахувань та ряду умов, за яких вони здійснюються.

Проведення відрахувань із заробітної плати на користь роботодавця за його рішенням передбачено у випадках: повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; повернення зайвих сум, виплачених внаслідок лічильних помилок; погашення не-витраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення в іншу місцевість; повернення коштів, виданих на господарські потреби. При цьому до лічильних помилок слід відносити «неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо» (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 p.). Однак не вважається лічильною помилкою не пов'язане з обчисленнями неправильне застосування закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Такі відрахування за наказом (розпорядженням) власника (уповноваженого ним органу) можливі тільки протягом місячного терміну з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, дня виплати неправильно обчисленої суми і тільки за умови, що працівник не оспорює підстав і розмірів відрахування.

У разі пропуску зазначеного строку та (або) за наявності заперечень з боку працівника проти цих відрахувань погашення заборгованості здійснюється тільки в судовому порядку. Відповідно до роз'яснень вищеназваного Пленуму Верховного Суду України у цих випадках застосовуються правила ч. З ст. 233 цього Кодексу, що передбачають однорічний термін для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу, вищого за підлеглістю органу та прокурора із вимогами про стягнення із працівника не повернених ним сум.

19. Працівнику надаються щорічні відпустки за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ст. 75 Кодексу законів про працю України, ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 p.). Такі відпустки можуть використовуватись працівниками протягом робочого року, за який вони передбачені, тобто до його закінчення. Тому при звільненні працівника до закінчення робочого року, в рахунок якого він уже одержав відпустку, власникові (уповноваженому ним органу) надано право здійснювати відрахування за невідпрацьовані дні відпустки. Обчислення заробітної плати для оплати часу щорічних відпусток здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р.

Проте відрахування за невідпрацьовані дні відпустки не провадяться, якщо працівника звільнено з таких підстав: призову або прийняття на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; переведення працівника за його згодою на інше підприємство або переходу на виборну посаду у випадках, передбачених законами України; відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; проведення змін в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або пе-репрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників; виявлення невідповідності працівника обійманій посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи; нез'явлення на роботу понад чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; направлення на навчання; виходу на пенсію; в разі смерті працівника (ст. 22 Закону України «Про відпустки»). Зазначений перелік випадків, коли відрахування при звільненні не провадяться, дещо ширший за викладений у ст. 127 цього Кодексу. Разом з тим саме цією спеціальною нормою слід керуватись, оскільки вона розширює (а не звужує у порівнянні із загальними нормами) зміст і обсяг наданих громадянам прав (ст. 22 Конституції України).

У разі виникнення спору щодо повернення заборгованості роботодавець може звернутись до суду у порядку, передбаченому ч. З ст. 233 цього Кодексу.

20. Відрахування із заробітної плати працівника для покриття шкоди, завданої ним підприємству, установі, організації, здійснюється за правилами глави IX цього Кодексу.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук