45

---

Глава VI

НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

Нормування праці безумовно належить до тих сфер управлінської діяльності, які в числі найперших зазнали негативного впливу бурхливого розвитку інфляційних процесів у країні. Дійсно, в умовах різкого зростання цін і відповідного вимушеного зростання заробітної плати норми праці перестали бути реальними вимірниками оцінки реальної результативності трудової діяльності працівників. Якщо врахувати, що і раніше нормування праці не завжди відповідало своєму дійсному призначенню, то стає зрозумілим необхідність докорінного його вдосконалення в сучасних умовах в усіх аспектах — правовому, методолого-методично-му та організаційному.

Основи нового правового та організаційного механізму щодо нормування праці та відносин в цій сфері закладені в Указі Президента України «Про концепцію подальшого реформування оплати праці в Україні», «Положенні про Міністерство праці та соціальної політики», затвердженому Указом Президента України, а також в законах України «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди», «Про підприємства в Україні», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» і постановах Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо удосконалення нормування праці в народному господарстві» тощо. Нормативні методичні питання щодо нормування праці представлені в постановах Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо удосконалення нормування праці в народному господарстві» та Міністерства праці та соціальної політики України «Рекомендації з нормування праці в галузях народного господарства», а також Інструкції «Звіт про виконання норм виробітку і стан нормування праці», затвердженої наказом Мінстату України, тощо.

Звісно, що зазначених нормативних джерел з такого важливого питання, як нормування

праці, недостатньо. У зв'язку з цим питання, насамперед методичного характеру, в практиці господарювання часто вирішуються з урахуванням накопиченої теоретичної бази та практичного досвіду.

 

Наступна >