Стаття 85. Норми праці
Кодекс законів про працю - Глава VI (ст.85-92) |
Стаття 85. Норми праці
Норми праці — норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності — встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. В умовах колективних форм організації та оплати праці можуть застосовуватися також укрупнені і комплексні норми. Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності праці. Досягнення високого рівня виробітку продукції окремим працівником, бригадою за рахунок застосування з власної ініціативи нових прийомів праці і передового досвіду, вдосконалення своїми силами робочих місць не є підставою для перегляду норм.(Стаття 85 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 5938-11 від 27.05.88)
1. Стаття регламентує поняття норм праці, включаючи до них норми виробітку, часу, а також обслуговування та чисельності. В ній звернено увагу на фактори, які є визначальними при їх встановленні та заміні новими, насамперед внаслідок атестації та раціоналізації робочих місць, в результаті чого здійснюються зміни в організаційно-технічному рівні виробництва.
2. Витрати праці на виробництво продукції, обслуговування технологічного процесу чи управління господарською діяльністю нормуються з метою підвищення продуктивності праці і ефективності виробництва. Мірою праці є норми праці, які характеризують необхідні витрати робочого часу на виконання будь-якої роботи у відповідних умовах. Вони сприяють удосконаленню організації праці. До норм праці, залежно від її специфічних особливостей та організаційних умов, належать норми виробітку, норми часу, норми обслуговування та чисельності.
3. Норма виробітку — це обсяг продукції чи роботи, як
При погодинній оплаті праці робітників, насамперед в безперервних апаратурних виробництвах, автоматизованих виробництвах тощо, застосовуються норми обслуговування і чисельності.
Норма обслуговування — це кількість одиниць обладнання, виробничих площ, які повинен (повинні) обслуговувати робітник (група робітників).
Норма чисельності — це чисельність працівників відповідного кваліфікаційно-професійного складу, яка необхідна для обслуговування конкретного устаткування чи виробничих площ. Вона встановлюється виходячи із норм обслуговування, кількості робочих місць.
На підставі норм обслуговування і чисельності встановлюється чисельність працівників допоміжних підрозділів підприємств, за професіями, видами робіт, функціями тощо.
4. В умовах колективних форм організації та оплати праці можуть застосовуватися укрупнені та комплексні норми. Вони відображають особливості нормування колективної (бригадної) організації та оплати праці. При цьому скорочується кількість норм праці, оскільки визначаються колективні витрати і результати праці. Внаслідок підвищення ефективності колективної праці комплексні показники є більш напруженими в порівнянні з одержаними простим підсумовуванням індивідуальних, операційних норм.
При колективній формі організації і оплати праці передбачаються зміна кваліфікації робітників, розширення зон обслуговування, освоєння суміжних професій. Допоміжний час у таких умовах скорочується. Час на обслуговування скорочується внаслідок суміщення операцій та функцій, деякий час на обслуговування перекривається оперативним часом. Скорочується підготовчо-заключний час, особливо в наскрізних бригадах, перш за все внаслідок того, що наступна зміна розпочинає роботу без переналадки обладнання. Час на відпочинок, а також монотонність праці змінюються, об'єктом нормування стають за таких умов колективна праця, колективний трудовий процес та його результати.
Колективна норма праці визначається насамперед як сума операційних чи індивідуальних норм. Операційні норми часу — витрати робочого часу на виконання конкретної технологічної операції. Індивідуальна норма часу і норма виробітку застосовуються для конкретного робітника на таких ділянках виробництва, де можуть бути чітко враховані результати діяльності конкретного робітника. Варіант визначення залежить від існуючої форми організації праці робітників — застосовується індивідуальна форма організації і оплати праці чи в складі окремих невеликих груп (ланок).
Комплексна норма праці — це витрати часу (виробітку) в розрахунку на бригаду (колектив) робітників, які обслуговують конкретний технологічний процес для одержання кінцевого результату. Колективна норма відображає трудомісткість комплексу взаємопов'язаних робіт на випуск одиниці продукції. Якщо на деяких технологічних операціях зайнято декілька працівників, то колективна норма часу визначається як добуток від множення чисельності робітників на індивідуальну норму часу на операцію.
За таких умов можна використовувати поняття норми тривалості, яка на відміну від норми часу становить час для виконання конкретної роботи на одному агрегаті (верстаті) чи на одному конкретному робочому місці, включаючи не тільки тривалість технологічного процесу, а також тривалість необхідної перерви, яка приходиться на цю роботу. Норма тривалості вимірюється в одиницях часу (хвилинах, годинах). Отже, для визначення бригадної (колективної) норми виробітку необхідно розділити сумарні витрати часу, одержані як добуток (сума добутків) від множення операційної норми (норми тривалості) і чисельності робітників на конкретній операції на обсяг продукції, яка вироблена за відповідний період (зокрема, за один цикл роботи агрегата).
Приклад. Бригада в складі 5 чол. повинна розробити 500 здобних булочок за 2 год. Необхідно визначити норму часу на обробку 1 кг здобних булочок. Виходячи з того, що норма тривалості на обробку продукції становить 2 год, норма часу на 1 кг дорівнює 0,02 год. (2 х 5/500).
Комплексна норма розраховується на комплексну бригаду, в якій застосовується облік кінцевих результатів праці за кількісними та якісними показниками. Комплексна (бригадна) норма праці розробляється на підставі аналізу структури технологічного і трудового процесу, в результаті якого виявляються лише операції, котрі можна ліквідувати чи сумістити, раціоналізувати виконання, знизити долю ручної праці. Можуть бути передбачені організаційно-технічні заходи, пов'язані з удосконаленням обслуговування робочих місць.
5. Норми праці встановлюються відповідно до досягнутого рівня виробництва, тобто рівня організації праці, досконалості техніки та технології виробництва, організації виробництва в цілому. Вони повинні обов'язково переглядатися при зміні цих факторів виробництва, шо супроводжується зростанням продуктивності праці.
6. Залежно від методу встановлення норми праці вони можуть бути технічно обгрунтовані і досвідно-статистичні. Технічно обгрунтовані норми праці розробляються з повним і обов'язковим урахуванням передової технології, передових методів організації праці і виробництва, оптимальних умов праці тощо. Вони є, по суті, науково обгрунтованими, оскільки дозволяють максимально використати резерви виробництва. Для їх розробки застосовується аналітичний метод нормування, який передбачає докладне вивчення всіх складових елементів технологічного і трудового процесів в оптимальних умовах їх виконання. Технічно обґрунтовані норми розраховуються на основі міжгалузевих, галузевих та інших прогресивних норм. Указані норми запроваджуються на підприємстві з урахуванням їх перевірки, уточнення та доповнення для конкретних умов роботи. Керівництво підприємства спільно з профспілковим комітетом повинно проводити постійну роботу в колективі щодо підвищення питомої ваги технічно обгрунтованих норм праці в загальній їх кількості.
Досвідно-статистичні норми — це такі, які розробляються на підставі досвіду та статистичних матеріалів даного підприємства. Вони є недостатньо обгрунтованими, не повністю враховують конкретний організаційно-технічний рівень виробництва, його резерви, рівень організації праці та її продуктивність. Досвідно-статистичні норми повинні замінюватися в першу чергу на технічно обгрунтовані, оскільки вони є заниженими і, як правило, перевиконуються в значній мірі. Вони мають тимчасовий характер і повинні бути замінені на постійні норми праці.
7. Залежно від сфери та масштабу дії розрізняються міжгалузеві, галузеві, відомчі та місцеві норми. Міжгалузеві норми повинні застосовуватися на підприємствах декількох галузей. Галузеві норми розробляються і використовуються в одній галузі. Місцеві норми відображають специфічні особливості конкретного підприємства. Вони розробляються і затверджуються на такому підприємстві самостійно. Можна виділити ще типові та єдині норми праці, які розробляються та затверджуються централізовано. Типові норми застосовуються на підприємствах, які мають типову технологію. Єдині норми встановлюються для робіт, які виконуються за єдиною чи подібною технологією, можуть застосовуватися в одній або декількох галузях народного господарства, тобто бути галузевими або міжгалузевими. Єдині та типові норми є рекомендаційними для використання на всіх підприємствах, де є такі роботи.
На жаль, наведене в «Рекомендаціях щодо нормування праці в галузях народного господарства», затверджених постановою Міністерства праці України № 2 від 19.05.95 p., визначення єдиних і типових норм праці дослівно однакове, не відображена ступінь обов'язковості і різниці між ними.
Норми розрізняються за часом їх використання як тимчасові, постійні та сезонні, які діють відповідно тимчасово, постійно та залежно від сезону.
За ступенем укрупнення норми бувають диференційовані та укрупнені. Диференційовані норми встановлюються на окремі трудові дії (рухи, заходи) процесу. Вони використовуються в основному в масовому і крупносерійному виробництвах. Укрупнені нормативи регламентують витрати праці на комплекс трудових дій (заходів), які організаційно-технічно пов'язані між собою, використовуються перш за все в умовах серійного та одиничного виробництв.
8. Діючі на підприємствах норми праці повинні бути замінені на нові внаслідок атестації та раціоналізації робочих місць, оскільки в процесі їх здійснення аналізується та підвищується організаційно-технічний рівень виробництва і праці, передбачений в нормах. Виявляються робочі місця робітників-відрядників, на яких значно перевиконуються норми або ж застосовуються досвідно-статистичні норми, не нормується праця робітників-погодинни-ків. На підставі такого аналізу розробляються організаційні та технічні заходи щодо вдосконалення нормування праці з метою зростання її продуктивності. Заходи технічного характеру охоплюють запровадження нової технології, нового обладнання, підвищення продуктивності машин, удосконалення технологічної оснащеності робочих місць, механізацію та автоматизацію праці; організаційного характеру — раціоналізацію планування робочих місць, підвищення організаційного рівня робочих місць, застосування прогресивних форм організації праці, вдосконалення нормування праці; заходи щодо умов праці та техніки безпеки — санітарно-гігієнічні умови праці, техніку безпеки та охорону праці, психофізіологічні умови праці.
9. Згідно з «Методичними основами організації нормування праці» названі вище рекомендаційні норми праці повинні визначатися на підставі нормативних матеріалів, які затверджуються в централізованому порядку і можуть бути міжгалузевими, галузевими (відомчими), а також місцевими, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом. Вони охоплюють, як випливає з «Методичних основ», норми праці (єдині та типові) і нормативи, що не передбачені КЗпП, які являють собою розрахункові величини витрат праці на виконання роботи чи її елементів та нормативи чисельності і часу обслуговування. Згідно з КЗпП нормативи чисельності та обслуговування — це норми праці. У «Методичних основах» не розкривається відмінність між нормою і нормативами, за винятком того, що нормативи — це розрахункові значення, не приводиться визначення поняття «норматив».
Підприємства всіх форм власності повинні застосовувати залежно від їх наявності послідовно міжгалузеві, галузеві (відомчі) та місцеві нормативні матеріали, які затверджуються відповідно Міністерством праці та соціальної політики України, міністерствами (відомствами) та власником або уповноваженим ним органом. Отже, за наявності міжгалузевих нормативних матеріалів вони є перш за все обов'язковими для всіх підприємств, а місцеві розробляються і застосовуються лише через відсутність міжгалузевих і галузевих нормативних матеріалів, тому що вони є більш прогресивними.
10. Обов'язковість застосування зазначених нормативних матеріалів на підприємствах недержавного сектору економіки не підкріплюється відповідними організаційно-правовими нормами впливу їх розробників.
11. Норми праці повинні забезпечити можливість визначення повної трудомісткості продукції як в локальному, так і в функціональному розрізі, тобто повних витрат праці всього персоналу підприємства, зайнятого на виробництві продукції.
< Попередня Наступна >