Стаття 13. Зміст колективного договору
Кодекс законів про працю - Глава ІІ (ст.10-20) |
Стаття 13. Зміст колективного договору
Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення між-кваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці. Колективний договір Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.(Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 84 74-10 від 27.02.85, № 7543-Пвід 19.05.89; Законами № 3693-12 від 15.12.93, № 20/97-ВР від 23.01.97)
1. Сторонам надано право самостійно визначати зміст та структуру колективного договору, виходячи із специфіки конкретного підприємства, установи, організації. Проте свобода волевиявлення обмежується їх компетенцією, яка визначається чинним законодавством, прийнятим як на централізованому, так і на локальному рівні, та фінансовими можливостями сторін щодо встановлення відповідних умов праці.
2. Визначаючи зміст колективного договору, сторони повинні враховуват
а) конкретизації правових норм, встановлених державою. Наприклад, у колективному договорі конкретизується тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці (ст. 7 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р.);
б) встановлення умов праці, якщо таке згідно із законодавством віднесено до компетенції суб'єктів договірного регулювання. Сторони колективного договору встановлюють особливості оплати праці працівників конкретного підприємства, установи, організації (ст. 15 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 p.);
в) підвищення рівня пільг і гарантій, встановлених законодавством. Наприклад, за кошти роботодавця для працівників, зайнятих на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, можуть додатково встановлюватися пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством (ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 p.);
г) заповнення прогалин у праві. Наприклад, у колективному договорі можна встановити додаткові недержавні системи пенсійного забезпечення.
3. Сторони, обумовлюючи зміст колективного договору, повинні враховувати положення генеральної, галузевої та регіональної угод.
Генеральна угода визначає основні принципи і норми, що регулюють гарантії праці і забезпечення продуктивної зайнятості, встановлюють мінімальні соціальні гарантії оплати праці, умови зростання фондів оплати праці та міжгалузеві співвідношення в оплаті праці, умови охорони праці і навколишнього природного середовища та задоволення духовних потреб населення. Положення генеральної угоди спрямовані на регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, забезпечення конституційних прав і гарантій найманих працівників, їх співробітництво з роботодавцями та досягнення злагоди в суспільстві. Тому ні галузева угода, ні інші акти колективно-договірного регулювання не можуть погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою. Угоди ж на регіональному рівні включають вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.
Генеральні угоди 1995 року, на 1997—1998 роки та на 1999— 2000 роки встановлюють вимоги, згідно з якими положення генеральних угод є обов'язковими для застосування під час ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів як мінімальні гарантії. Аналогічні вимоги щодо визнання положень угод як мінімальних гарантій сторони обумовлюють у галузевих і регіональних угодах. Тому, визначаючи умови колективного договору, його сторони, які входять у сферу дії угод, повинні враховувати положення не лише законодавства, а й цих угод як мінімальні гарантії.
4. Нормативна частина колективного договору включає норми права, що встановлюють умови праці (робочий час, час відпочинку, оплату праці і матеріальне стимулювання працівників, охорону праці) та співробітництва найманих працівників, роботодавців, їх представників у регулюванні трудових та соціально-економічних відносин.
У сфері робочого часу і часу відпочинку до нормативних умов колективного договору відносять положення, що встановлюють скорочений робочий час для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років та дітей інвалідів, інші види відпусток порівняно із законодавством, тривалість додаткової відпустки за кожною посадою, що передбачені у переліку посад працівників з ненормованим робочим днем, конкретну тривалість відпусток для працівників, які працюють у виробництвах, цехах, обіймають посади, робота на яких дає право на встановлення щорічних додаткових відпусток за роботу із шкідливим і важкими умовами праці, за особливий характер праці, встановлення випадків, коли щорічна основна відпустка у перший рік роботи надається до закінчення шестимісячного строку безперервної роботи, а за наступні роки — у зручний для працівника час.
5. Відносно оплати праці, гарантій, компенсацій та нормування праці сторони в колективному договорі визначають форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, умов виплати міжрозряд-ної компенсації, порядок і строки забезпечення надомників сировиною та матеріалами, розрахунків за виготовлену ними продукцію, відшкодування вартості матеріалів працівникам та вивіз готової продукції, порядок застосування поправок коефіцієнтів, що враховують напруженість норм праці.
Закон України «Про оплату праці» та інші нормативно-правові акти визначають коло питань, що складають зміст колективного договору з оплати праці. Концепція дальшого реформування оплати праці в Україні, схвалена Указом Президента № 1375/2000 від 25.12.2000 p., конкретизує положення стосовно умов і розмірів заробітної плати. Зокрема, у колективному договорі повинні бути передбачені розміри місячних (годинних) тарифних ставок робітників, які виконують некваліфіковані роботи і не тарифікуються за розрядами, розміри годинних (місячних) тарифних ставок робітників і розряду, тарифна сітка для оплати праці робітників залежно від кваліфікації чи єдина тарифна сітка для всіх категорій працівників, схеми посадових окладів керівників, спеціалістів і службовців, питання присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам і тарифікації робіт та вдосконалення нормування праці, види доплат і надбавок до тарифних ставок, окладів та їх розміри, показники, умови преміювання, коло осіб (професій), що мають право на премії, розміри преміальних виплат, оплата праці за певні відхилення від нормальних умов праці, освоєння нових виробів, місце і строк виплати заробітної плати, питання перегляду і зміни норм праці.
6. З метою досягнення нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням у колективному договорі сторони передбачають пільги і гарантії, що надаються працівникам, у яких шкідливі і важкі умови праці, порядок відшкодування витрат, понесених працівником у зв'язку з купівлею засобів індивідуального захисту за власні кошти, періодичність та умови проведення атестації робочих місць за умовами праці, заходи щодо захисту прав і соціальних інтересів працівників, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку (професійного захворювання), механізму економічного стимулювання працівників за активну участь та ініціативу в здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці.
7. Змістом колективного договору, як і будь-якої двосторонньої угоди, є зобов'язання сторін. У коментованій статті подано примірний перелік зобов'язань, тому сторони можуть передбачити й інші зобов'язання.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
— зміни в організації виробництва і праці;
— забезпечення продуктивної зайнятості;
— нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);
— встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
— участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);
— режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;
— умов і охорони праці;
— забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;
— гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників.
8. Формуючи зобов'язальну частину колективного договору, сторони повинні чітко викладати зобов'язання сторін, визначати осіб, на яких покладено їх виконання, встановлювати, в необхідних випадках, строк та механізм виконання зобов'язань.
У сфері змін в організації виробництва і праці та забезпечення продуктивної зайнятості сторони можуть встановити взаємні зобов'язання щодо підвищення ефективності використання діючих робочих місць та створення системи нових, додаткових робочих місць, утому числі для менш конкурентоспроможних груп населення на ринку праці, розширення обсягу сезонних робіт, надання працівникам можливості дострокового виходу на пенсію за рахунок коштів підприємства, встановлення вихідної допомоги при звільненні працівника з урахуванням його віку та стажу роботи на підприємстві. З метою вдосконалення організації виробництва і праці сторони можуть зобов'язатися впровадити у виробництво нову техніку, встановити економічні режими праці, підвищити якість продукції та знизити її собівартість, поліпшити структуру управління виробництвом, запровадити наукову організацію праці, вдосконалити нормування праці тощо.
9. Зобов'язання сторін щодо умов оплати праці, пільг та компенсацій повинні враховувати особливості конкретного підприємства, установи, організації, складність виконуваних робіт, кваліфікацію працівників. З метою зростання стимулюючої функції зарплати доцільно встановлювати зобов'язання щодо оптиміза-ції поєднання основної і додаткової заробітної плати, співвідношення заробітної плати керівників та інших працівників підприємства, можливості підвищення заробітної плати (окладів, премій) керівникам тільки за умови зростання заробітної плати робітників, сприяти формуванню фондів оплати праці на підприємстві з урахуванням результатів виробничої діяльності та продуктивності праці, визначати конкретні зобов'язання роботодавців щодо обсягів та строків погашення заборгованості із заробітної плати, її індексації.
10. Відносно робочого часу і часу відпочинку сторони можуть домовитися про надання можливості особам передпенсійного віку, жінкам, які мають дітей дошкільного віку або дітей-школярів, працювати за скороченим робочим часом, введення гнучких режимів праці, надання оплачуваних відпусток за сімейними обставинами, встановити зобов'язання роботодавця щодо запровадження неповного робочого часу в зв'язку з складними економічними умовами лише у виключних випадках тощо.
11. Зобов'язання сторін колективного договору з питань охорони праці передбачають систему інженерно-технічних заходів, спрямованих на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, їх доведення до нормативних, запобігання виникненню виробничого травматизму і професійних захворювань, зменшенню факторів шкідливого впливу на організм працівників та скорочення кількості робочих місць із шкідливими та важкими умовами праці, зростання культури виробництва. Такі заходи можуть бути викладені у вигляді додатку до колективного договору.
Зобов'язання роботодавця полягають у запровадженні ефективної системи управління охороною праці шляхом створення відповідних служб, які забезпечують комплексне вирішення питань з охорони праці, усунення причин, що призводять до нещасних випадків, у тому числі й виведення із експлуатації будівель та споруд, що знаходяться в аварійному стані, проведенні лабораторних досліджень умов праці на їх відповідність встановленим нормативам, стимулюванні запровадження у виробництво екологічно чистих технологій та створення безпечних умов праці.
Зобов'язання роботодавця включають своєчасне забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту, проведення навчання з питань охорони праці та обов'язкового медичного огляду, забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою солоною водою, знешкоджуючими і змиваючими засобами, надання інших пільг. Колективний договір може включати зобов'язання, спрямовані на встановлення додаткових пільг в організації охорони праці для окремих категорій працівників, створення належних умов праці для інвалідів, неповнолітніх працівників, поліпшення умов праці жінок, їх побутового та медичного обслуговування на виробництві, вивільнення жінок з важких, шкідливих робіт та нічних змін.
Зобов'язання найманих працівників випливають із змісту обов'язку кожного працівника виконувати вимоги нормативно-правових актів про охорону праці. Працівники зобов'язані співпрацювати з роботодавцем та представниками сторін щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, вживати посильні заходи з метою ліквідації виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров'ю людей, навколишньому природному середовищу, виконувати вимоги правил поводження з машинами, устаткуванням та іншими засобами виробництва.
12. Профспілкові організації, їх об'єднання зобов'язуються організовувати медичне обслуговування, оздоровлення і відпочинок працівників. Враховуючи власні матеріальні можливості та кошти, спрямовані роботодавцем на здійснення відповідних заходів, профспілки можуть забезпечувати працівників санаторно-курортним, санітарно-профілактичним лікуванням та оздоровленням, відпочинком, надавати кошти для інших потреб, спрямованих на відтворення працездатності працівників та членів їх сімей. Роботодавці зобов'язані виділяти профспілкам кошти на розвиток культурно-виховної, фізкультурно-спортивної і оздоровчої роботи. Особливо актуальними ці зобов'язання є для соціально незахищених категорій працівників та осіб, що постраждали внаслідок екологічних катастроф, надзвичайних ситуацій. Так, у колективному договорі можна передбачити більш істотні порівняно з державною допомогою виплати багатодітним і неповним сім'ям, допомогу на утримання в дитячих дошкільних закладах, пільгове оздоровлення працівників та членів їх сімей, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
13. Колективні договори можуть включати зобов'язання роботодавця щодо надання лікувально-профілактичного, санітарно-гігієнічного і побутового обслуговування працівників безпосередньо на виробництві, організації громадського харчування та його здешевлення для працівників підприємств, поліпшення транспортного обслуговування працівників шляхом їх перевезення до місця праці і назад або виплати коштів на транспортні витрати, укладення договорів на додаткове медичне, оздоровче обслуговування працівників. Зобов'язання в колективному договорі можуть передбачати забезпечення житлово-побутового обслуговування працівників, будівництво і ремонт житлових будинків, надання позики на поліпшення житлових умов, безоплатної допомоги на кооперативне чи індивідуальне житлове будівництво або часткове погашення кредиту.
14. Окремим розділом у колективному договорі можуть бути визначені гарантії для діяльності профспілкових чи інших уповноважених представницьких органів найманих працівників, а також передбачені зобов'язання щодо здійснення контрольних функцій за виконанням умов колективного договору. Наприклад, у колективному договорі конкретизуються порядок та умови надання членам виборних профспілкових органів, не звільнених від роботи, вільного від роботи часу для виконання громадських обов'язків в інтересах найманих працівників, а також на час їх профспілкового навчання.
У колективному договорі передбачають зобов'язання роботодавця забезпечити працівників приміщеннями для роботи і проведення зборів, встановлюють порядок їх надання та облаштування приміщень усім необхідним обладнанням, зв'язком, опаленням, освітленням, прибиранням, транспортом, охороною.
Для реалізації захисної функції профспілки зобов'язуються здійснювати громадський контроль за додержанням роботодавцем трудового законодавства, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, відстоювати інтереси працівників при розробці та прийнятті локальних актів, що регулюють умови праці, здійснювати перевірку правильності застосування встановлених умов оплати праці та своєчасності її виплати, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків, проводити незалежну експертизу умов праці та ін.
15. У колективному договорі можна передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Встановлюючи їх, сторони повинні враховувати фінансовий стан підприємства. Підвищення рівня пільг може відбуватися шляхом розширення кола працівників, яким надається пільга (наприклад, встановлення скороченого робочого часу вагітним жінкам, іншим працівникам, яким згідно з законодавством такий вид робочого часу не надається), кількісного підвищення гарантії (наприклад, встановлення нормальної тривалості робочого тижня на підприємстві менше 40 годин).
16. Виходячи із особливостей підприємства, установи, організації, сторони можуть включати й інші питання і визначати додаткові розділи колективного договору, в тому числі щодо порядку набрання чинності колективним договором, порядку внесення змін і доповнень до нього, порядку ведення колективних переговорів з укладення колективного договору.
17. До колективного договору на підприємствах долучається низка додатків, переліків, положень тощо, які є його складовою частиною, уточнюють і конкретизують його положення і, як правило, мають нормативний характер. Це, зокрема, Положення про порядок та умови виплати винагороди за підсумками роботи за рік; Перелік виробництв, цехів, дільниць, відділень та окремих видів робіт, де запроваджується підсумований облік робочого часу; Перелік робіт, де за умовами виробництва перерва для відпочинку і харчування не встановлюється, а надається можливість приймати їжу протягом робочого часу тощо.
< Попередня Наступна >