240

---

Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосо­вує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передба­чені частиною другою статті 105 цього Кодексу. 2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною дру­гою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнен­ня віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаче­ного Особливою частиною цього Кодексу. 3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосуван­ня до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасову­ються і він притягується до кримінальної відповідальності.

 

1. Щодо поняття звільнення від кримінальної відповідальності див. ко­ментар до ст. 44 КК.

2. Під примусовими заходами виховного характеру розуміються передба­чені кримінальним законом особливі заходи впливу, що не є кримінальними покараннями. За своєю юридичною природою ці заходи є заходами вихован­ня, переконання і спрямовані на забезпечення правильного формування осо­би неповнолітнього, виключення антисоціальних властивостей і навичок, по­передження вчинення ними правопорушень. Примусові заходи виховного ха­рактеру застосовуються незалежно від бажання винного і є мірою державно­го примусу. Обов'язковими ознаками цих заходів є: 1) відсутність у них оз­нак кримінального покарання; 2) передбачення їх кримінальним законом — ч. 2 ст. 105 КК; 3) застосування тільки судом; 4) тільки до неповнолітніх, які не досягли вісімнадцятирічного віку до моменту розгляду справи.

justify;">Підставою звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру є можливість ви­правлення неповнолітнього без застосування покарання.

При визначенні можливості виправлення неповнолітнього без застосу­вання покарання необхідно встановити й оцінити дані, які характеризують особу до і після вчинення нею злочину. Такими даними, зокрема, можуть бути: поведінка, ставлення до праці, розкаяння у вчиненому, відшкодування заподіяної шкоди та ін. Перелік обставин, які повинні встановлюватись у справах про злочини неповнолітніх дається в статтях 64, 433 КПК. Пленум Верховного Суду України в п. 17 постанови «Про практику розгляду суда­ми справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 31 травня 2002 р. № 6 дає такий перелік обставин, які підлягають з'ясуван­ню: «а) вік неповнолітнього — число, місяць і рік народження; б) стан здо­ров'я та рівень загального розвитку неповнолітнього; в) умови життя, вихо­вання і поведінка неповнолітнього, дані про його сім'ю; г) обставини, що не­гативно впливали на виховання неповнолітнього, можливий вплив дорос-

лих, які втягнули його у злочинну діяльність; д) ставлення неповнолітньо­го до вчиненого діяння, а також навчання чи праці».

3. Необхідними умовами застосування таких заходів є:

а) неповноліття особи не тільки на час вчинення злочину, але й на час розгляду справи; б) вчинення злочину вперше (див. коментар до ст. 45 КК);

в) злочин належить до категорії злочинів невеликої тяжкості (див. коментар до ч. 2 ст. 12 КК); г) передбаченість цих заходів у КК (див. ч. 2 ст. 105 КК).

4. Частина 3 ст. 97 КК встановлює, що у разі ухилення неповнолітнього, який вчинив суспільне небезпечне діяння, від застосування до нього приму­сових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються судом і він при­тягується до кримінальної відповідальності. Під ухиленням слід розуміти дію або бездіяльність особи, спрямовані на невиконання обов'язків, що містяться у заходах виховного характеру. Така протидія може бути вираже­на у втечі неповнолітнього з дому чи спеціальної навчально-виховної уста­нови, в порушенні правил поведінки, встановлених у такій установі, невико­нанні покладеного судом обов'язку відшкодувати спричинені майнові збит­ки, невиконанні вимог батьків, педагогічного або трудового колективу.

5. Відповідно до ч. 2 ст. 97 КК примусові заходи виховного характеру мо­жуть застосовуватись і до осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, за умови, що неповнолітньому виповнилося одинадцять років і ним вчинене діяння, яке підпадає під ознаки діяння, пе­редбаченого Особливою частиною КК. У таких випадках застосування при­мусових заходів виховного характеру є єдиним заходом, який не може бути скасований або замінений на більш суворий у зв'язку з неналежною по­ведінкою особи.

 

< Попередня   Наступна >