178

---

Стаття 78. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав по­кладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється су­дом від призначеного йому покарання. 2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або си­стематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення, і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання. 3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового зло­чину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в стат­тях 71, 72 цього Кодексу.

 

1. Закінчення іспитового строку не означає, що засуджений визнається звільненим від відбування призначеного покарання. Його звільнення мож­ливе тільки за рішенням судді районного (міського) суду за місцем прожи­вання засудженого. Він же вирішує і питання про направлення засуджено­го для відбування покарання при невиконанні умов випробування (статті 408', 4082 КПК).

Таке рішення суддя приймає на підставі подання контролюючого органу кримінально-виконавчої системи, а щодо неповнолітніх — за спільним по­данням контролюючого органу та служби у справах неповнолітніх. Відповідно до ст. 408' КПК України це поки що допустимо й за поданням прокурора або заявою засудженого.

У випадку успішного проходження випробування подання направляється до суду після закінчення іспитового строку з обґрунтуванням необхідності звільнення засудженого від відбування покарання. При невиконанні засуд­женим покладених обов'язків чи інших умов випробування подання (за де­яким винятком) направляється впродовж іспитового строку з відповідними документами і обґрунтуванням необхідності направлення його для реально­го відбування покарання.

<

p style="text-align: justify;">2. Отже, правові наслідки звільнення від відбування покарання з випро­буванням визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового стро­ку. Залежно від цього і наслідки можуть бути як сприятливими, так і не­сприятливими. Сприятливі: 1) остаточне звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному основного покарання і 2) пільгове пога­шення у зв'язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засуджено­го для реального відбування призначеного покарання і 2) призначення по­карання за сукупністю вироків.

3. Звичайно закон стимулює засудженого до виправлення та остаточного звільнення від відбування основного покарання. Тому відповідно до ч. 1 ст. 78 КК суд повинен остаточно звільнити засудженого після встановлен­ня, що іспитовий строк він відбув благополучно, виконав покладені на ньо­го обов'язки, не допустив систематичних правопорушень, що потягли за со­бою адміністративні стягнення, не вчинив нового злочину і тим самим довів своє виправлення. Наявність правопорушень, що не утворюють систематич­ності або таких, які не потягли адміністративних стягнень чи віднесені до дисциплінарних, до уваги не беруться і не впливають на позитивне вирішен­ня питання про успішність випробування і звільнення засудженого від відбування покарання.

4; Другий сприятливий наслідок — пільгове погашення судимості. Воно випливає з попереднього наслідку — остаточного звільнення судом від відбування покарання і настає у день ухвалення судом цього рішення, а у разі застосування до винного додаткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, — з дня відбуття цього додаткового покаран­ня (див. коментар до п. 1 ст. 89 КК).

5. Відповідно до ч. 2 ст. 78 КК несприятливий наслідок — направлення засудженого для відбування призначеного покарання настає в двох випад­ках. Перший — коли засуджений в період проходження іспитового строку не виконує покладених на нього судом одного чи кількох обов'язків. При цьому суд у кожному випадку повинен з'ясувати причини їх невиконання. Другий — якщо засуджений протягом іспитового строку систематично (три і більше рази) вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністра­тивні стягнення, види яких передбачені у ст. 24 КпАП України. Вчинення таких правопорушень дає суду підстави для висновку про небажання засу­дженого стати на шлях виправлення і необхідності направлення його для ре­ального відбування покарання.

6. Вчинення засудженим протягом іспитового строку будь-якого за сту­пенем тяжкості і формою вини нового злочину визнається законом найсут­тєвішим порушенням умов випробування. Тому відповідно до ч. З ст. 78 КК суд, після призначення покарання за знову вчинений злочин, призначає йо­му остаточне покарання за сукупністю вироків, керуючись правилами, пе­редбаченими у статтях 71, 72 КК.

7. На практиці мають місце випадки вчинення засудженим нового злочи­ну після закінчення іспитового строку але до повного відбуття призначено­го йому судом додаткового покарання, наприклад, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У такій ситуації суди повинні вирішувати питання за правилами ч. З ст. 71 КК — до пока­рання, призначеного за новий злочин приєднати невідбуту частину додатко­вого покарання за першим вироком.

 

< Попередня   Наступна >