Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів

Загальна частина - Розділ ХІ (ст.65-73)
133

Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів

1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і до­даткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шля­хом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом по­вного чи часткового складання призначених покарань. 2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може при­значити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максималь­ного строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній час­тині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначе­но довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю зло­чинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. 3. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, мо­жуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною. 4. За правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі бу­ло встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк по­карання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за пра­вилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

 

1. За сукупністю злочинів (див. коментар до ст. 33 КК) покарання при­значається відповідно до ст. 70 КК і здійснюється в два етапи. На першому з них суд призначає покарання за кожний окремий злочин, що входить у су­купність. На другому — визначає остаточне покарання (загальну його мі

ру) за всі злочини, що утворюють сукупність, керуючись при цьому спеціальни­ми правилами — принципами його призначення за сукупністю, передбаче­ними в ч. 1 ст. 70 КК і визначаючи його в тих межах, що встановлені в ч. 2 ст. 70 КК.

2. Призначаючи покарання окремо за кожен із злочинів, що утворюють сукупність, суд керується положеннями статей 65—67 КК, а при не­обхідності — й приписами статей 68, 69 та ч. 1 ст. 103 КК (див. коментар до цих статей). При цьому за кожний окремий злочин суд повинен при­значити як основне, так і (при необхідності) додаткове покарання (ч. 1 ст. 70 КК) у межах санкції статті Особливої частини КК і з урахуванням положень Загальної частини КК. Тому в резолютивній частині вироку по­винна бути зазначена конкретна міра і основного, і додаткового видів по­карань, призначених за окремі злочини, оскільки це є необхідною умовою правильного визначення судом остаточного покарання за їх сукупністю (Рішення... - 1999. - С. 75-76).

3. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК визначення остаточного покарання за су­купністю злочинів може здійснюватися шляхом: а) поглинення менш суво­рого покарання більш суворим; б) часткового чи в) повного складання при­значених покарань. Установлюючи ці принципи визначення остаточного по­карання за сукупністю, закон не регламентує, у яких випадках повинен ви­користовуватися судом той чи інший із цих принципів. Отже, у кожному випадку це питання вирішується за розсудом суду, який обирає той чи інший принцип визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів з урахуванням конкретних обставин справи і даних про особу винного. Також при вирішенні цього питання належить враховувати, що вчинення особою не одного, а кількох (двох чи більше) злочинів, як правило, свідчить про підвищену небезпечність вчиненого і особи винного, тому в переважній більшості випадків при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів доцільно використовувати принцип повного чи часткового скла­дання призначених покарань. Однак як повне, так і часткове складання по­карань можливе далеко не завжди і в ряді таких ситуацій (наприклад, коли за один із злочинів призначено покарання в максимально припустимих ме­жах, зазначених у ч. 2 ст. 70 КК) суд «змушений» удатися до поглинення менш суворого покарання більш суворим. Крім того, в науці і судовій прак­тиці визнається за доцільне застосування принципу поглинення покарання, коли: а) має місце так звана ідеальна сукупність злочинів; 6) один із зло­чинів, що входить у сукупність, істотно відрізняється від іншого за ступе­нем його тяжкості (наприклад, злочин невеликої тяжкості й особливо тяж­кий); в) призначені за окремі злочини покарання складанню з іншими ви­дами покарань не підлягають (див. коментар до ч. З ст. 72 КК).

4. Призначення остаточного покарання шляхом поглинення менш суворо­го покарання більш суворіш допускається щодо покарань як одного, так і різних їх видів і означає, що суд, призначивши за окремі злочини різні за ступенем суворості покарання, одним з них — більш суворим — поглинає інше (інші) — менш суворі. Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до уваги (враховує) тільки ті основні покарання, які реально призначені виро­ком за вчинені злочини, а не встановлені за них у санкціях статей Особли­вої частини КК. Визначаючи, яке з призначених покарань є більш суворим, суд виходить: а) з його розміру (міри) — якщо вироком призначені пока­рання одного виду (наприклад, позбавлення волі за обидва злочини) або б) з його шсця в законодавчому переліку покарань (ст. 51 КК) — якщо ви­роком призначені покарання різних видів (наприклад, виправні роботи за один злочин та обмеження волі за інший).

Отже, поглинення менш суворого покарання більш суворим означає, що остаточне покарання визначається судом у межах більш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, що входить у сукупність.

5. У ряді випадків поглинення менш суворого покарання більш суворим є обов'язковим для суду. Так, згідно з ч. 2 ст. 70 КК, якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначене довічне позбавлення волі (ст. 64 КК), то при визначенні остаточного покарання суд зобов'язаний поглинути цим пока­ранням будь-які менш суворі покарання, призначені за інші злочини, що входять у сукупність. До застосування принципу поглинення покарань суд «змушений» удаватися не тільки в цьому, але й у всіх тих випадках, коли найбільш суворе покарання з усіх призначених за окремі злочини, що входять у сукупність, призначене судом у тих максимально припустимих межах, що встановлені в ч. 2 ст. 70. Якщо, наприклад, за шахрайство особі призначено максимальне покарання, передбачене у санкції ч. 2 ст. 190 КК (три роки поз­бавлення волі), а за підроблення документів за ч. 1 ст. 358 КК — шість місяців арешту, то при визначенні остаточного покарання за сукупністю цих злочинів суд змушений буде використати .інше принцип поглинення.

6. Якщо за всі злочини, що входять у сукупність, судом призначені пока­рання однакові за видом та розміром (наприклад, за ч. 2 ст. 125 КК призна­чено 3 місяці арешту і за ч. 1 ст. 129 КК той же строк арешту), то застосування принципу поглинення недопустиме за винятком тих випадків, коли за ці злочини покарання призначені у максимально припустимих межах, перед­бачених у ч. 2 ст. 70 КК (наприклад, за тими ж статтями КК арешт призна­чений в максимальних межах — 6 місяців).

7. При частковому складанні до найбільш суворого за видом чи розміром покарання, призначеного за один із злочинів, додається лише частина менш суворого покарання (покарань), призначеного за інший злочин (злочини) і остаточне покарання за сукупністю злочинів стає, таким чином, більш суво­рим, ніж будь-яке з покарань, призначених за окремі злочини. Питання про те, яку саме частину менш суворого покарання належить додати до більш суворого, суд вирішує на свій розсуд з урахуванням конкретних обставин справи і виходячи з тих меж остаточного покарання, які встановлені для нього в ч. 2 ст. 70 КК.

8. Повне складання припускає, що всі покарання, призначені за окремі злочини, складаються одне з одним (між собою), і остаточне покарання за сукупністю злочинів являє собою їх загальну суму.

9. Як повне, так і часткове складання покарань провадиться судом з до­триманням вимог ч. 2 ст. 70 КК, згідно з якою остаточне покарання в цьо­му випадку визначається: а) або у межах, встановлених санкцією статті (ча­стини статті) Особливої частини КК, що передбачає більш суворе покаран­ня; 6) або у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК.

10. При складанні покарань у межах санкції статті, що передбачає більш суворе покарання, суд, по-перше, визначає, яке з покарань, призначених за окремі злочини, є більш суворим, виходячи при цьому: а) з його виду — як­що покарання різних видів, або б) з його розміру — якщо покарання одно­го виду. По-друге, суд визначає допустиму межу складання призначених по­карань, беручи до уваги при цьому не той вид та міру покарання, що фак­тично призначені вироком, а враховуючи ту максимальну межу, яку встанов­лено у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає найбільш суворе покарання. Так, якщо за ч. 1 ст. 185 КК призначено 2 ро­ки виправних робіт, а за ст. 118 КК — 2 роки позбавлення волі, то, хоча більш суворим покаранням і є тут позбавлення волі, яке призначене в мак­симальних межах санкції ст. 118 КК, однак як повне, так і часткове скла­дання покарань в цьому випадку цілком допустиме, а при його застосуванні суд повинен орієнтуватися на санкцію не ст. 118, а ч. 1 ст. 185 КК, за якою встановлена більш висока межа (3 роки) позбавлення волі.

11. Згідно з ч. 2 ст. 70 КК складання покарань у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК, по-перше, допустиме лише за умови, якщо хоча б один із злочинів, що утворю­ють сукупність, є умисним тяжким або особливо тяжким (частини 4 та 5 ст. 12 КК). По-друге, призначення покарання в зазначених межах відповідно до ч. 2 ст. 70 КК є правом, а не обов'язком суду. Тому, навіть якщо до су­купності входить злочин зазначеної категорії тяжкості, суд (з урахуванням конкретних обставин справи та при обов'язковому мотивуванні свого рішен­ня у вироку) може призначити остаточне покарання не тільки в межах мак­симального строку для даного виду покарання, але і має право визначити його лише в межах тієї санкції, що передбачає найбільш суворе покарання.

12. Остаточне покарання за сукупністю злочинів щодо неповнолітнього виз­начається з додержанням вимог ч. 2 ст. 103 КК (див. коментар до ст. 103 КК).

13. Призначення покарання за принципом повного чи часткового скла­дання має свої особливості залежно від того, які основні покарання — одно­го чи різних видів — призначені судом за злочини, що входять у сукупність. Складання покарань різних видів (різновидних покарань) здійснюється з обов'язковим урахуванням вимог, що містяться в частинах 1—4 ст. 72 КК (див. коментар до ст. 72 КК).

14. У статті 72 КК основні види покарань поділені на дві групи. До пер­шої входять ті з них, які можуть підлягати складанню, для чого в ч. 1 ст. 72 КК встановлено певне їх співвідношення, з урахуванням якого менш суворе покарання (за шкалою еквівалентів, зазначених у пунктах 1—4 ч. 1 ст. 72 КК) переводиться (перераховується) судом у більш суворе. До них відносяться покарання, передбачені в статтях 56, 57, 58, 60, 61, 62 і 63 КК. До другої — включені ті покарання, що не можуть підлягати складанню, оскільки закон (ч. З ст. 72 КК) не встановлює будь-якого їхнього співвідно­шення між собою та з іншими видами покарань, у зв'язку з чим перевести їх в інші види покарань неможливо. До них відносяться покарання, перед­бачені в статтях 53 і 55 КК.

15. При складанні покарань першої групи менш суворий їх вид поперед­ньо переводиться в більш суворий виходячи з того співвідношення, що вста­новлено для них у ч. 1 ст. 72 КК, і лише після цього провадиться складан­ня цих покарань та визначається остаточне покарання за сукупністю зло­чинів у тих межах, які передбачені в ч. 2 ст. 70 КК.

16. Щодо покарань другої групи, то відповідно до ч. З ст. 72 КК штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначені як основні покарання, за сукупністю злочинів скла­данню як між собою, так і з іншими видами покарань не підлягають і вико­нуються самостійно. Отже, у всіх цих випадках у вироку фігурують відра­зу декілька видів основних покарань, які з моменту набрання ним чинності застосовуються до засудженого одночасно і кожне з них виконується са­мостійно, причому не послідовно — одне за іншим, а паралельно — одне по­ряд з іншим.

17. Разом з тим належить враховувати, що призначення за один із зло­чинів покарання, що не підлягає складанню (ч. З ст. 72 КК), не виключає можливості його поглинення більш суворим покаранням, призначеним за інший злочин. Так, якщо за один злочин призначене основне покарання, на­приклад, у виді штрафу чи позбавлення права обіймати певні посади, а за інший — обмеження чи позбавлення волі, то відповідно до ч. 1 ст. 70 КК суд має право як у цьому, так і у всіх подібних випадках призначити оста­точне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворо­го виду покарання більш суворим.

18. Позитивно вирішується в судовій практиці й питання про можливість використання при призначенні остаточного покарання одночасно кількох принципів призначення покарання за сукупністю злочинів. Це не супере­чить закону тому, що навіть часткове складання покарань по суті є сполу­ченням принципів складання і поглинення, оскільки одна частина менш су­ворого покарання приєднується тут до більш суворого (складається з ним), а інша його частина поглинається останнім. Одночасне застосування кількох принципів доцільно використовувати при призначенні покарання, коли су­купність утворюють більше двох злочинів. Так, наприклад, якщо за ч. 1 ст. 191 КК призначені 2 роки обмеження волі, за ч. 1 ст. 226 КК — 2 роки виправних робіт, а за ч. 1 ст. 212 КК — 3 роки позбавлення права займати­ся певною діяльністю, то суд у повній відповідності до ст. 70 КК може по­глинути чи скласти покарання, призначені за ч. 1 ст. 191 та ч. 1 ст. 226 КК і виконати самостійно покарання, що призначене за ч. 1 ст. 212 КК.

19. Призначення за сукупністю злочинів додаткових покарань регламен­тується частинами 1 і 3 ст. 70 та ч. 4 ст. 72 КК і повинне відповідати таким вимогам:

1) додаткові покарання можуть приєднуватися до основного, остаточно призначеного за сукупністю, лише за умови, якщо вони попередньо призна­чені судом хоча б за один злочин, з тих кількох, які входять до сукупності. Отже, якщо додаткове покарання не було призначене судом за окремий злочин, то воно не може бути призначене і за їх сукупністю (Рішення... — 1999. - С. 75-76);

2) одне чи кілька додаткових покарань можуть бути призначені судом тільки за один із злочинів, що входять до сукупності. Якщо за злочин, що входить до сукупності, призначене тільки одне додаткове покарання, то во­но приєднується до того основного, яке остаточно призначене судом за су­купністю злочинів. Якщо за один злочин, що входить до сукупності, призна­чено кілька додаткових покарань, то вони не підлягають ні поглиненню, ні складанню і також усі приєднуються до того основного, що остаточно при­значене за сукупністю злочинів;

3) якщо за кілька окремих злочинів, що входять до сукупності, призначе­но кілька додаткових покарань одного виду, то вони попередньо поглинають­ся чи складаються між собою за правилами й у межах, передбачених у час­тинах 1 та 2 ст. 70 КК, і лише після цього приєднуються до того основного покарання, що остаточно призначене за сукупністю злочинів. При цьому на­лежить враховувати, що ст. 70 КК не виключає права суду призначити за су­купністю злочинів остаточне основне покарання шляхом застосування для цього одного принципу (наприклад, складання), а щодо додаткових — вико­ристати інший (наприклад, поглинення). Так, якщо за ч. 1 ст. 187 КК суд призначить 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а за ч. З ст. 189 КК — 5 років позбавлення волі з конфіскацією лише частки майна, то на підставі ст. 70 КК суд має право призначити основне покарання не тільки шляхом поглинення, але й повного чи часткового складання, а додат­кове — тільки шляхом поглинення;

4) якщо за кілька окремих злочинів, що входять до сукупності, призна­чено кілька додаткових покарань різних видів, то відповідно до ч. 4 ст. 72 КК за сукупністю злочинів вони виконуються самостійно. "

20. У частині 4 ст. 70 КК передбачена ситуація, коли після постановлен-ня вироку, але до, у процесі чи після повного відбуття призначеного ним по­карання встановлюється, що засуджений винен ще й в іншому (інших) зло­чинах, вчинених ним до винесення попереднього вироку. Отже, і в даному випадку має місце сукупність злочинів, особливість якої полягає лише в тому, що вчинені особою злочини розкриті в різний час, у зв'язку з чим і покарання за їх сукупністю призначається не одним, а кількома вироками.

21. Призначення покарання за ч. 4 ст. 70 КК здійснюється в три етапи. На першому з них суд виносить вирок і призначає покарання за знову роз­критий злочин, а якщо їх було кілька — то за всі ці злочини, керуючись при цьому статтями 65—67 КК, а при необхідності і статтями 68, 69 та 103 КК. На другому етапі суд призначає покарання за сукупністю злочинів, керую­чись положеннями частин 1—3 ст. 70 КК. При цьому суд не враховує, що особа вже повністю або частково відбула те покарання, що було призначене їй за раніше винесеним вироком. Отже, до уваги береться покарання в тому повному розмірі, що раніше було призначене цим вироком. Нарешті, на тре­тьому етапі суд здійснює зарахування за правилами ст. 72 КК, яке полягає в тому, що до покарання, яке остаточно призначене за сукупністю злочинів, зараховується судом те покарання, що повністю або частково було відбуте особою за попереднім вироком.

22. При застосуванні ч. 4 ст. 70 КК можуть виникнути ситуації, вирішен­ня яких має певні особливості:

1) якщо за попереднім чи знову винесеним вироками призначене пока­рання, що не підлягає складанню (див. пункти 14 і 16 коментарю до ст. 70 КК), то як призначення покарання за сукупністю злочинів, так і за­рахування повністю або частково відбутого покарання здійснюються з ура­хуванням положень ч. З ст. 72 КК;

2) якщо за попереднім вироком особу було засуджено із застосуванням статей 75, 79, 104 КК, а за знову винесеним — до покарання, що належить відбувати реально, то складання або поглинення призначених покарань не допускається і кожен вирок, а отже, і призначене ним покарання, вико­нується самостійно (ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 28-29);

3) якщо за першим (попереднім) вироком особу було засуджено не за один, а за сукупністю злочинів, то при призначенні покарання за правила­ми ч. 4 ст. 70 КК суд повинен враховувати покарання не за окремі злочини, а виходити з тієї загальної (сукупної) їх міри, що була призначена по­переднім вироком за сукупністю цих злочинів.

23. До особи, яка визнана винною у вчиненні кількох злочинів, звільнен­ня від відбування покарання на підставі статей 75, 79 та 104 КК може бути застосоване тільки після призначення покарання за сукупністю злочинів відповідно до ст. 70 КК.

24. Призначення покарання за сукупністю злочинів щодо неповнолітньо­го здійснюється за правилами ст. 70 КК з урахуванням вимог ста­тей 98-103 КК.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук