183

---

Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років. 2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини цього Ко­дексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за поса­дою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. 3. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмежен­ня волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк — воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений ви­роком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних пока­рань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу — з моменту набрання законної сили вироком.

 

1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю належить до числа покарань: а) змішаних, оскільки може бути призначене як основне і як додаткове покарання (ч. З ст. 52, ч. 1 ст. 55 КК);

б) строкових, оскільки як основне покарання призначається на строк від двох до п'яти років, а як додаткове — від одного року до трьох років (ч. 1 ст. 55 КК);

в) спеціальних, оскільки застосовується не до будь-якого суб'єкта, а лише до тих осіб, які на момент вчинення злочину обіймали ті посади чи займалися тією діяльністю, з якими був пов'язаний вчинений зло­чин (ч. 2 ст. 55 КК).

2. Це покарання виражається в позбавленні засудженого його суб'єктив­ного права на ті посади, які він обіймав, або на ту діяльність, якою займав­ся на момент вчинення злочину (ВВСУ. — 2001. — № 4. — С. 15-16), і тим­часового обмеження його правоздатності — можливості претендувати на обіймання певної посади або зайняття певною діяльністю на строк, встанов­лений вироком суду.

3. Стаття 55 КК не обмежує коло посад і видів діяльності, права обійма­ти які або займатися якими засуджений може бути позбавлений за вироком суду. Це можуть бути посади: здійснювані на платній або безоплатній ос­нові; виборні або ті, що обіймаються за призначенням; тимчасові чи постійні; керівні чи рядові, а діяльність — службовою, професійною, підприємницькою або іншою (наприклад, заняття полюванням, керування особистим автотранспортом).

Призначення цього покарання не залежить і від форми власності того підприємства, установи або організації, у яких особа обіймає відповідну по­саду або займається певною діяльністю.

4. Не є перешкодою для призначення даного покарання і та обставина, що на момент (час) постановлення вироку підсудний вже не обіймав поса­ду або не займався діяльністю, із якими був пов'язаний вчинений ним зло­чин (наприклад, був звільнений з посади), або був позбавлений права на їх заняття в порядку адміністративного стягнення (наприклад, був позбавле­ний права на керування транспортними засобами або права на заняття по­люванням на підставі ст. ЗО КпАП).

5. Покарання, передбачене ст. 55 КК, встановлює заборону на обіймання особою певної посади або зайняття певною діяльністю. Отже, рішення суду про правову заборону на здійснення такого права повинне бути чітко і яс­но сформульоване в резолютивній частині вироку з тим, щоб не виникало ніяких сумнівів при виконанні покарання.

6. Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер поса­ди або зазначено вид діяльності, права обіймати які або займатися якими може бути позбавлений засуджений (наприклад, статті 286, 287 КК), то фор­мулювання покарання у вироку повинне точно відповідати змісту цієї санкції.

7. Якщо в санкції статті Особливої частини КК покарання вказане в за­гальній формі, тобто наведене у формулюванні, що використовується у ст. 55 КК (а таких санкцій у КК — переважна більшість), то суд зобов'яза­ний конкретизувати правову заборону у вироку і точно зазначити (описати, окреслити) характер (коло) тих посад або вид тієї діяльності, права обійма­ти які або займатися якими він позбавляє засудженого. При цьому покаран­ня повинне бути сформульоване судом таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою в ньому діяльністю в будь-якій галузі, а також був позбавлений можливості обіймати посади або займатися діяльністю, що за своїм характером ана­логічні з тими, які були використані для вчинення злочину. Ця заборона мо­же бути сформульована вказівкою на вид конкретної посади (наприклад, ди­ректор, завідуючий) або шляхом опису характеру та обсягу тих повнова­жень, якими особа наділяється за посадою, службовою, професійною або іншою спеціальною діяльністю. Наприклад, при призначенні цього покаран­ня за ст. 191 КК доцільно позбавляти засудженого права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, або посади, пов'язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями.

8. Водночас суд не може позбавити засудженого права працювати в тій або іншій галузі господарства, системі культури, освіти, охорони здоров'я то­що без точного визначення у вироку кола і характеру тих посад або без вказівки конкретного виду тієї діяльності, права обіймати які або займати­ся якими позбавляється засуджений. Наприклад, продавцю, засудженому за обман покупців за ч. 1 ст. 225 КК, суд не може заборонити працювати в си­стемі торгівлі, але може позбавити його права на певний строк працювати продавцем; лікарю, засудженому за незаконне проведення аборту за ч. 2 ст. 134 КК, суд не може заборонити працювати в системі охорони здоров'я, але може позбавити його права займатися лікарською діяльністю.

9. Підстави для застосування позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю сформульовані в ч. 2 ст. 55 КК, відповідно до якої це покарання може бути призначене за умови, якщо:

а) на момент (час) вчинення злочину винний обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на законних підставах (ВВСУ. — 2001. — № 4. — С. 15-16);

б) вчинений винним злочин за своїм характером був безпосередньо пов'язаний з посадою, яку він обіймав, або діяльністю, якою він займався;

в) з урахуванням характеру вчиненого злочину, особи засудженого та інших обставин справи суд дійшов висновку про неможливість (не­доцільність) збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Тільки за наявності всіх трьох зазначених умов можливе призначення цього покарання, особливо у випадках, коли воно як додаткове призна­чається не відповідно до санкції статті Особливої частини КК, а на підставі ст. 55 Загальної частини КК.

10. Як основне покарання, передбачене в ст. 55 КК, може бути призна­чене судом лише за умови, якщо воно безпосередньо передбачене у відповідній санкції статті Особливої частини КК, за винятком випадків йо­го призначення на підставі ч. 1 ст, 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

Однак і при застосуванні ч. 1 ст. 69 КК це основне покарання може бу­ти призначене судом лише з дотриманням вимог, зазначених у ч. 2 ст. 55 КК, — якщо злочин вчинений за посадою або у зв'язку із зайнят­тям певною діяльністю.

11. Як додаткове покарання, передбачене в ст. 55 КК, може бути призна­чене у випадках, якщо воно:

а) безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК. При­чому у санкції воно може бути передбачене або як обов'язкове (наприклад, ст. 131, ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 191 КК), або як факультативне (наприклад, ст. 132, ч. 2 ст. 134, ч. 1 ст. 191 КК) додаткове покарання. У першому ви­падку відмова від його призначення припустима лише при застосуванні ч. 2 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК), а в другому — питання про доцільність його призначення вирішується за розсудом суду;

б) не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, але з урахуван­ням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із зайняттям певною діяльністю, особи винного та інших обставин справи призначається судом на підставі ч. 2 ст. 55 КК з обов'язковим мотивуванням у вироку прийнятого рішення і посиланням на цю норму закону;

в) передбачене в санкції статті Особливої частини КК як одне з кількох, альтернативне зазначених у ній основних покарань (наприклад, ч. 1 ст. 137, ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 144, ст. 145, ст. 172, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 175 КК), але не призначене судом у цій якості. Призначаючи в таких випадках інше, аль­тернативне передбачене в санкції основне покарання, суд вправі призначи­ти позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання. Проте призначення цього додаткового покарання здійснюється тут не відповідно до санкції статті Особливої час­тини КК, а також на підставі ч. 2 ст. 55 КК. Тому прийняте судом рішен­ня повинне бути мотивоване у вироку з обов'язковим посиланням на ч. 2 ст. 55 КК. Так, якщо за ч. 1 ст. 140 КК суд призначає основне покарання, наприклад, у виді обмеження або позбавлення волі, то на підставі ч. 2 ст. 55 КК він може позбавити засудженого права обіймати певні посади як додаткове покарання.

12. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю як основного або додаткового покарання на підставі санкції статті Особливої частини КК воно застосовується в межах строків, зазначених у відповідній санкції. Якщо це покарання призначається як додаткове на підставі ч. 2 ст. 55 КК, то при визначенні його строку суд повинен виходити з тих меж, які встановлені для даного виду додаткового покарання в ч. 1 ст. 55 КК.

13. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю як основного або додаткового покарання за су­купністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК) воно складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно (див. комен­тар до частин 3 та 4 ст. 72 КК).

14. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю як додаткового покарання порядок його застосу­вання (виконання) встановлений у ч. З ст. 55 КК і залежить від того, до яко­го виду основного покарання воно приєднується:

а) якщо це додаткове покарання приєднується до арешту (ст. 60 КК), об­меження волі (ст. 61 КК), тримання в дисциплінарному батальйоні військо­вослужбовців (ст. 62 КК) або до позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК), то воно поширюється на весь час відбування засудженим основ­ного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду для да­ного виду додаткового покарання. При цьому строк додаткового покарання обчислюється (починає відраховуватися) з моменту відбуття засудженим ос­новного покарання. Отже, у цих випадках заборона обіймати певні посади або займатися певною діяльністю діє і протягом строку відбування засудже­ним основного покарання, і після його відбуття — протягом строку, на який призначене вироком суду додаткове покарання;

б) якщо зазначене покарання приєднується на додаток до інших видів ос­новних покарань (громадських, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців) або призначається на підставі ст. 77 КК при одночас­ному звільненні особи від основного покарання з випробуванням (ст. 75 КК), то воно обчислюється, і отже, правова заборона на обіймання певної посади або зайняття певною діяльністю діє з моменту набуття виро­ком законної сили. Отже, у цих випадках додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, застосовується не послідовно, а паралельно з основним покаран­ням або іспитовим строком (ч. З ст. 75 КК). При цьому закінчення строку кожного з покарань (основного і додаткового) або іспитового строку (ч. З ст. 75 КК) та додаткового покарання залежить від їх тривалості.

15. З дотриманням умов, зазначених у ч. 2 ст. 55 КК, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути застосо­ване як основне покарання на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 85—87 КК.

16. При призначенні цього покарання як основного засуджений може бути достроково звільнений від його відбування на підставі статей 85—87 КК. При призначенні цього покарання як додаткового засуджена до нього особа може бути звільнена від його відбування: а) з випробуванням (ст. 79 КК); б) умов­но-достроково (ст. 81 КК); в) достроково (ч. 2 ст. 82, статті 85—87 КК).

17. До неповнолітніх позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю може бути застосовано лише як додаткове пока­рання (див. коментар до ч. 2 ст. 98 КК).

18. Відповідно до п. З ст. З Закону України «Про виконавче проваджен­ня» від 21 квітня 1999 р. вирок суду в частині позбавлення засудженого права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю підлягає виконанню Державною виконавчою службою (ВВР. — 1999. — № 24. — Ст. 207). Якщо засуджений до цього покарання обіймає відповідну поса­ду або займається певною діяльністю за умовами трудового договору на підприємстві, в установі або організації, то копія вироку суду, що набрав чинності, направляється до адміністрації цього підприємства, установи або організації. Отримавши копію вироку, адміністрація зобов'язана:

а) розірвати трудовий договір із засудженим; б) внести до трудової книж­ки засудженого в точній відповідності до вироку запис про те, на якій підставі, на який строк і які саме посади він не вправі обіймати або якого роду діяльністю не може займатися; в) повідомити суд про виконання ви­року (ст. 5 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних по­карань»).

19. Ухилення від покарання — позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, — призначеного судом як основне чи як додаткове, має наслідком відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.

 

< Попередня   Наступна >