95

---

Стаття 64. Довічне позбавлення волі

1. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передба­чених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати поз­бавлення волі на певний строк. 2. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

 

1. Довічне позбавлення волі є найбільш суворим основним (ч. 1 ст. 52 КК) та безстроковим покаранням, відповідно до якого засуджений за вироком су­ду ізолюється від суспільства і примусово поміщується до спеціальної кримінально-виконавчої установи (в'язниці) без зазначення у вироку стро­ку його тримання в ній. 4У

2. Порядок призначення довічного позбавлення волі передбачений у ч. 1 ст. 64 КК, відповідно до якої це покарання: а) встановлюється тільки за вчинення особливо тяжких злочинів (ч. 5 ст. 12 КК); б) застосовується лише у випадках, спеціально передбачених у КК (ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч: З ст. 258, статті 348, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443 КК); в) призначається лише тоді, коли суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Із зазначених положень закону, по-перше, випливає, що законодавець встановлює в даний час і вправі встановити в майбутньому довічне позбавлення волі тільки і ви­ключно за особливо тяжкі злочини. По-друге, перелік особливо тяжких злочинів, за вчинення яких передбачена можливість призначення довічно­го позбавлення волі, є вичерпним і суд вправі призначити це покарання тільки в тому випадку, якщо воно прямо передбачене в санкції статті Особливої частини КК. Нарешті, оскільки довічне позбавлення волі у всіх санк

ціях передбачене в альтернативі з позбавленням волі, на певний строк, суд в обов'язковому порядку повинен навести у вироку мотиви сво­го рішення в тому випадку, якщо призначає засудженому довічне позбав­лення волі.

3. У частині 2 ст. 64 КК наведений перелік осіб, яким не може бути при­значене довічне позбавлення волі навіть у випадку вчинення ними особли­во тяжкого злочину, у санкції за який фігурує це покарання. До числа та­ких осіб належать: а) особи, які вчинили злочин у віці до 18-ти років; б) осо­би у віці понад 65 років; в) жінки, що перебували в стані вагітності під час вчинення злочину або перебувають у такому стані на момент постановлен-ня вироку. Не може бути призначене довічне позбавлення волі й особам, за­значеним у ст. 43 КК, навіть якщо за вчинений ними злочин у санкції відповідної статті Особливої частини КК передбачене це покарання (див. коментар до ст. 43 КК)

4. Особи, засуджені до довічного позбавлення волі, не підлягають умов­но-достроковому чи достроковому звільненню від цього покарання. На підставі ч. 2 ст. 87 КК актом про помилування може бути здійснена лише заміна цього покарання позбавленням волі на строк не менше двадцяти п'яти років (див. коментар до ст. 87 КК). Відповідно до ст. 4 «Положення про порядок здійснення помилування», затвердженого Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. № 588/2000, при засудженні особи до довічно­го позбавлення волі клопотання про помилування може бути подане лише після відбуття засудженим не менше п'ятнадцяти років.

5. Порядок та умови відбування (виконання) покарання у виді довічного позбавлення, волі встановлені «Положенням про організацію виконання по­карання у виді довічного позбавлення волі в установах кримінально-вико­навчої системи», затвердженим наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 14 квітня 2001 р. № 65.

6. Особа, що відбуває довічне позбавлення волі, за втечу з місця позбав­лення волі може бути притягнута до відповідальності за ст. 393 КК.

 

< Попередня