216

---

Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

 

1. Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК є вчинення нею вперше злочину невеликої тяжкості (див. комен­тар до ст. 45 КК). Хоча ст. 46 КК і не передбачає формальних обмежень що­до кола злочинів невеликої тяжкості, вчинення яких може виступати зазна­ченою передумовою, але такі обмеження фактично існують, виходячи із змісту ст. 46 КК та її цільового призначення.

2. Зміст ст. 46 КК свідчить, що передумовою звільнення від криміналь­ної відповідальності може бути лише такий злочин невеликої тяжкості, яким шкода заподіяна певному потерпілому, тобто фізичній особі, якій заподіяна моральна, матеріальна або фізична шкода і яка визнана потерпілою відповідно до ч. 2 ст. 49 КПК, про що особа, яка проводить дізнання, слідчий і суддя виносить постанову, а суд — ухвалу.

Отже, не .є передумовою звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК вчинення злочину невеликої тяжкості, яким заподіяна шкода дер­жаві або суспільству, а також інтересам окремих підприємств, установ, ор­ганізацій, об'єднанням громадян тощо, які не визнаються чинним законодав­ством потерпілими від злочину.

3. Виходячи із цільового призначення ст. 46 КК, яка передбачає відмову саме держави від свого повноваження щодо покладання кримінальної відповідальності на осіб, винних у вчиненні злочинів, перелік злочинів не­великої тяжкості, що можуть бути передумовою звільнення від криміналь­ної відповідальності за ст. 46 КК, обмежується як колом їх суб'єктів, так і

колом потерпілих.

Так, не є такою передумовою вчинення зазначених злочинів особами, які були уповноважені на виконання функцій публічної влади, зокрема: 1) пред­ставники влади (наприклад, при зловживанні владою, якщо це спричинило істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окре­мих громадян — ч. 1 ст. 364 КК; при завідомо незаконному затриманні або приводі — ч. 1 ст. 371 КК тощо); 2) військовослужбовці (наприклад, при не­виконанні наказу — ч. 1 ст. 403 КК).

Так само не є зазначеною передумовою вчинення злочину невеликої тяж­кості, потерпілими від якого є зазначені особи, тобто представник влади (на­приклад, при вчиненні йому опору під час виконання службових обов'язків — ч. 1 ст. 342 КК, працівник правоохоронного органу при умисному знищенні або пошкодженні його майна у зв'язку з виконанням службових обов'язків — ч. 1 ст. 347 КК тощо) або військовослужбовець (наприклад, начальник при погрозі йому з боку підлеглого — ч. 1 ст. 405 КК).

4. З урахуванням зазначених вище обмежень КК містить більше 100 зло­чинів невеликої тяжкості, в яких закон або прямо вказує на певну потерпілу особу, або однозначний висновок про таку особу можна зробити шляхом тлумачення відповідної статті (частини статті) КК.

До зазначеного вище переліку злочинів можуть увійти і ті злочини, при вчиненні яких у кримінальній справі будуть встановлені і визнані згідно із законом певні потерпілі особи, які не підпадають під зазначені вище обме­ження.

5. Підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45

містить два складових елементи, взятих у своїй єдності, а саме: 1) прими­рення особи, яка вчинила злочин невеликої тяжкості, з потерпілим від цього злочину та 2) відшкодування зазначеною особою завданих нею збитків або усунення заподіяної шкоди. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає підставу звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК. Винятком з цього правила може бути добровільна відмова по­терпілого від компенсації заподіяної йому шкоди або відсутність фактичної

шкоди (збитків), наприклад, при замаху на арешт.

6. Примирення — це акт прощення потерпілим кривдника, що заподіяв йому шкоду, досягнення з ним згоди та миру. Результатом цього є угода за­значених осіб, відповідно до якої потерпілий не наполягає на притягненні до кримінальної відповідальності винної особи, а остання відшкодовує за­вдані нею збитки або усуває заподіяну шкоду. Про факт примирення винна особа та потерпілий повинні сповістити особу, що проводить дізнання, слідчого, прокурора або суд, які оформляють цей факт в належній процесу­альній формі (наприклад, протоколом). При цьому потерпілий може проси­ти не порушувати кримінальну справу або припинити провадження по ній щодо даної особи чи звільнити саме цю особу від кримінальної відповідаль­ності (якщо злочин вчинено у співучасті, але з іншими співучасниками при­мирення не досягнуто).

Мотиви сторін при досягненні примирення кримінально-правового зна­чення не мають, так само як і ініціатива такого примирення. Його ініціато­рами може бути як одна із сторін, так і обидві, їх близькі чи знайомі, працівники правоохоронних органів, суд тощо,

7. Примирення з боку потерпілого повинне бути результатом його вільного волевиявлення. Неприпустимим є неправомірний вплив на нього як з боку слідчого, прокурора чи судді, так і з боку винного чи його оточен­ня (наприклад, залякування потерпілого чи його близьких, погрози на їх ад­ресу тощо). В такому випадку примирення з боку потерпілого визнається не добровільним, а вимушеним. При встановленні фактів неправомірного впли­ву на потерпілого суд не вправі звільнити винного від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК.

8. Якщо потерпілими від злочину є кілька осіб, то винний повинен досяг­ти примирення з кожним із потерпілих. Недосягнення примирення хоча б із одним потерпілим виключає можливість застосування ст. 46 КК.

9. Якщо злочин вчинено у співучасті, то питання про звільнення від кримінальної відповідальності вирішується індивідуально щодо кожного ок­ремого співучасника. Звільненими можуть бути лише ті співучасники, які примирилися з потерпілим (потерпілими). У випадку, якщо потерпілий не погоджується на примирення з будь-яким із співучасником, до останнього не може бути застосована ст. 46 КК.

10. Інколи примирення винного може мати місце не з самим потерпілим, а з його представниками або особами, які мають права потерпілого. Так, угоду про примирення від імені потерпілого, який не досяг п'ятнадцяти років на день укладення цієї угоди, укладають лише його законні представники (батьки, усиновителі або опікуни). Потерпілий віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років може укласти зазначену угоду лише за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. У справах про злочин невеликої тяжкості, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (наприклад, при умис­ному вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони — ст. 118 КК), по­терпілим практика визнає близького родича вбитого, з яким і може бути до­сягнено примирення. При цьому закон не зобов'язує суд, а також слідчого чи прокурора в таких справах самостійно розширювати коло потерпілих та поза їх волевиявленням визнавати їх такими.

11. Особа, яка вчинила злочин, при укладенні угоди про примирення мо­же перебувати в процесуальному статусі свідка, підозрюваної, обвинуваче­ної або підсудної особи.

12. Відшкодування завданих злочином збитків потерпілому або усунення заподіяної шкоди (див. коментар до ст. 45 КК) є другим обов'язковим еле­ментом підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК.

'Закон не вимагає, щоб таке відшкодування або усунення шкоди було здійснено у повному обсязі. Важливо, щоб винним були задоволені претензії потерпілого. При цьому задоволення, наприклад, матеріальних претензій мо­же мати місце і частками протягом періоду часу, визначеного сторонами.

Відшкодування збитків чи усунення шкоди здійснюється, як правило, са­мим винним. Однак це можуть зробити й інші особи за ініціативою винно­го, за винятком випадків, коли усунення шкоди пов'язане з його особистістю (наприклад, публічне принесення ним вибачення потерпілому за заподіяну шкоду).

13. Відшкодування збитків та усунення шкоди або домовленість винного з потерпілим про таке відшкодування (усунення) є обов'язковою частиною угоди про примирення потерпілого з винним (за винятком випадків, коли потерпілий вибачив винному заподіяну шкоду). Якщо потерпілий (або хоч один із потерпілих, якщо їх декілька) незадоволений відшкодуванням за­подіяної йому моральної чи фізичної шкоди, а також матеріальних збитків, що виникли або можуть виникнути у зв'язку із злочинним посяганням на нього (навіть, якщо вимоги потерпілого є завищеними і не відповідають ма­теріалам справи), то застосування ст. 46 КК є неприпустимим.

При досягненні домовленості з цього приводу фактичне відшкодування збитків чи усунення шкоди або їх частини може відбутися як після вчинен­ня злочину і до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення рішен­ня у справі, так і після прийняття постанови про закриття провадження у кримінальній справі.

14. Стаття 46 КК передбачає обов'язкове і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності за наявності зазначеної вище передумови та підстави такого звільнення. Процесуальний порядок такого звільнення передбачений ст. 8 КПК.

15. Частина 1 ст. 27 КПК передбачає, що «справи про злочини, передба­чені статтею 125, частиною 1 статті 126 Кримінального кодексу України, а також справи про злочини, передбачені статтею 356 Кримінального кодексу України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих гро­мадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. У цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в парадчу кімнату для постановлен-ня вироку». Отже, положення ч. і ст. 27 КПК певним чином доповнюють положення ст. 46 КК.

16. Стаття 46 КК вперше передбачена в КК 2001 р. її положення мають зворотну дію в часі (див. коментар до статей 5 та 45 КК).

 

< Попередня   Наступна >