187

---

Стаття 404. Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків

1. Опір начальникові, а також іншій особі, яка виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов'язків — караються службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. 2. Ті самі дії, вчинені групою осіб або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни були вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, — караються позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років. 4. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, якщо во­ни були пов'язані з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, — караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

 

1. Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків є найбільш небезпечними злочинами у Збройних Силах України та інших військах. Законодавець відносить їх до тяжких злочинів. Підви­щена суспільна небезпечність цих злочинів полягає в тому, що винний відкрито і зухвало втручається у службову діяльність начальника чи іншо­го військовослужбовця, які здійснюються в інтересах військового порядку, з метою пртажйити або змтмти. м за.коїта.таї хдоакте.

2.. ^езїіосередтам об' єктом злочину є установлений порядок підлеглості, що забезпечує нормальну службову діяльність командирів (начальників) або інших осіб, які виконують обов'язки з військової служби (статті 11, 33, 34 «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 р.). Додат

ковий факультативний об'єкт злочину — життя, здоров'я, тілесна недоторканність зазначених осіб, оскільки опір або примушування може супроводжуватися насиллям над особою.

3. У статті 404 КК об'єднані два склади злочину, тому об'єктивна сторо­на може полягати: 1) в опорі начальникові, а також іншій особі, яка вико­нує покладеш на неї обов'язки з військової служби; 2) в примушуванні цих осіб до порушення покладених на них обов'язків з військової служби.

4. Опір — це перешкоджання начальникові або іншій особі виконувати покладені на них обов'язки з військової служби. При опорі винний нама­гається не допустити виконання начальником або іншою особою службових обов'язків, не дати йому можливості діяти в даній конкретній ситуації відповідно до закону, вимог військових статутів або наказу начальника.

Опір може вчинюватися тільки під час виконання начальником або іншою особою того чи іншого обов'язку з військової служби. Він може і не супроводжуватися насильством, а виявлятися у створенні перепон, у спробі вирватися під час затримання та ін.

5. Для складу примушування необхідною є наявність таких обов'язкових ознак:

застосування до начальника чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, психічного чи фізичного насильства;

пред'явлення до зазначених осіб конкретних протизаконних вимог, спря­мованих на припинення або зміну характеру їх службової діяльності.

Якщо під час застосування фізичного або психічного насильства до військовослужбовця не будуть пред'явлені конкретні вимоги про порушен­ня обов'язків з військової служби, то подібні дії можуть бути кваліфіковані як погроза начальникові чи як насильницькі дії щодо начальника (ст. 405 КК) або як опір.

Примушування може стосуватися як службових дій, що виконуються у момент примушування, так і дій, які повинні (або можуть) виконуватись у майбутньому. !

6. Злочини визнаються закінченими з моменту фактичного вчинення опо­ру або примушування, незалежно від досягнення винним своїх цілей пере­шкодити військовослужбовцю виконати покладені на нього обов'язки зі служби або примусити їх порушити.

7. До інших осіб, які виконують покладені на них обов'язки з військової служби, належать військовослужбовці, що перебувають у складі караулів, патруля або нарядів внутрішньої служби, та інші військовослужбовці, які виконують певні обов'язки з військової служби.

8. За частиною 2 ст. 404 КК кваліфікуються опір або примушення, вчи­нені за обтяжуючих обставин — скоєння злочину групою осіб або із засто­суванням зброї, чи якщо ці протиправні дії потягли за собою тяжкі наслідки. Для складу будь-якого із зазначених злочинів досить хоча б однієї із названих обтяжуючих обставин.

9. Для наявності групи як кваліфікуючої ознаки не обов'язково, щоб між винними відбулася попередня домовленість. Наявність попередньої домо­вленості буде свідчити про більш небезпечні форми опору. Спільність умис­лу і сумісність дій може виникнути під час вчинення опору чи примушен­ня. Необхідно тільки, щоб кожна особа усвідомлювала, що вона чинить опір чи примушування разом з іншими особами (див. коментар до ст. 28 КК).

10. Під зброєю слід розуміти предмети спеціально призначені для уражен­ня живих цілей — штатна армійська зброя (автомат, гвинтівка, пістолет, ку­лемет, карабін, багнет, кортик тощо) згідно з п. 1.3 розділу І «Правил засто­сування зброї, бойової техніки, озброєння кораблів (катерів), літаків і вер­тольотів Прикордонних військ, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу під час охорони державного кордону та виключної (морської) еко­номічної зони України», затверджених наказом Голови Державного коміте­ту у справах охорони державного кордону України від 29 жовтня 1998 р. № 450), а також інша вогнепальна чи холодна зброя як заводська, так і са­моробна (мисливська рушниця, фінський ніж, кастет тощо). Використання при опорі предметів господарського призначення (наприклад, сокири, па­лиці тощо) не дає підстави кваліфікувати ці дії за ч. 2 ст. 404 КК. Засто­сування зброї означає фактичне використання її для фізичного або психічного насилля над начальником або іншою особою. Погроза оголеною зброєю, розмахування нею повинні визнаватися застосуванням зброї. Погроза словами застосувати зброю, без вчинення за допомогою неї конкрет­них дій (діставання зброї, виконання пострілу вгору, вбік тощо), не є обтя­жуючою обставиною, передбаченою ч. 2 ст. 404 КК.

11. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Ставлення до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 404 КК) може бути як умисне, так і з необережності, а до смерті начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби (ч. 4 ст. 404 КК), — тільке умисне.

12. Суб'єктом злочинів можуть бути військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, прапорщики і мічмани, а також осо­би офіцерського складу.

13. Про тяжкі наслідки див. коментар до ст. 401 КК. При цьому навіть умисне заподіяння під час опору чи примушення тяжкого тілесного ушкод­ження хоча б одній людині або середньої тяжкості декільком особам, а також необережне спричинення смерті не тягне за собою додаткової кваліфікації за статтями про злочини проти особи. Опір або примушення, внаслідок яких були умисно заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що потяг­ли за собою смерть потерпілого, необхідно кваліфікувати за сукупністю зло­чинів — за ч. 2 ст. 404 та ст. 121 КК.

14. За частиною 4 ст. 404 КК опір або примушування кваліфікуються у випадках, коли є хоча б одна із ознак, передбачених частинами 2, 3. Крім то­го, треба щоб діяння було пов'язане з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконувала обов'язки з військової служби. У цьому випадку опір чи примушування, пов'язані з умисним вбивством, не потре­бують додаткової кваліфікації за ст. 115 КК.

15. Якщо опору чи примушуванню передували хуліганські дії, які не охоплюються ознаками інших військових злочинів, має місце реальна су­купність двох злочинів, передбачених статтями 296 і 404 КК.

Вчинення військовослужбовцем опору представнику влади або представнику громадськості, які охороняють громадський порядок, і опір працівнику міліції або члену громадського формування з охорони громадського порядку, а також військовослужбовцю під час виконання ци­ми особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського по­рядку — кваліфікуються за ст. 342 КК.

Примушення працівників правоохоронних органів з числа військово­службовців до порушення ними обов'язків, пов'язаних з відправленням правосуддя, розкриттям злочинів або інших правопорушень чи запобіганням їм, треба кваліфікувати за статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти правосуддя та порядку управління. Якщо такими діями бу­ло вчинено ще й посягання на порядок несення військової служби, скоєне треба кваліфікувати за сукупністю злочинів: проти правосуддя чи порядку управління та за ст. 404 КК.

16. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.

 

< Попередня   Наступна >