202

---

Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника

Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівни­ка правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника — караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

 

1. Ця норма є спеціальною щодо ст. 147 КК.

2. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 349 КК, визна­чається тим, що він не тільки принижує авторитет органів державної влади, порушує їх нормальну діяльність, а й посягає на особисту недоторканність, життя і здоров'я представників влади або працівників правоохоронних ор­ганів чи їх близьких родичів і тим самим загрожує особистій та громадській безпеці.

3. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) представник влади (див. коментар до ст. 364 КК); 2) працівник правоохоронного органу (див. коментар до ст. 342 КК); 3) їх близькі родичі (п. 11 ст. 32 КПК).

Про поняття заручник див. коментар до ст. 147 КК.

Напад на представника адміністрації кримінально-виконавчої установи з подальшим захопленням або триманням його як заручника слід кваліфіку­вати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 349 та 392 КК.

4. Об'єктивна сторона злочину складається з декількох самостійних дій і полягає: 1) у захопленні або 2) триманні як заручника представника вла­ди або працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів.

Захоплення заручника — це протиправне, насильницьке обмеження фізич­ної можливості потерпілого самостійно обирати місце перебуванн

я, а три­мання заручника — протиправне насильницьке позбавлення можливості за­лишати місце, в якому утримують потерпілого.

Способи вчинення злочину можуть бути різними (погрози, фізичне на­сильство, обман, зловживання довірою, таємне або відкрите заволодіння по­терпілим) і на кваліфікацію не впливають.

Якщо будь-яка особа таким способом намагається поновити свої пору­шені права, її дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбаче­них статтями 349 і 356 КК (самоправство).

Якщо захоплення заручника поєднане з незаконним використанням зброї, вчинене потребує додаткової кваліфікації за ст. 263 КК.

Захоплення або тримання представника влади, працівника правоохорон­ного органу або їх близьких родичів, поєднані з погрозою вбивства заручни­ка, або із заподіянням йому легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, повністю охоплюються ст. 349 КК і додаткової кваліфікації за відповідними статтями про злочини проти особи не потребують. У разі за­подіяння смерті умисно або через необережність, самогубства заручника такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 і відповідно статтями 115, 119 або 120 КК.

5. Злочин вважається закінченим з моменту захоплення або тримання представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких ро­дичів заручниками.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою: спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Винний усвідомлює, що захоплює або тримає заручником саме представ­ника влади або працівника правоохоронного органу, і бажає таким чином спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію або служ­бову особу вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Зміст вимог може бути різноманітним. Вони можуть мати політичний, майновий характер тощо. За формою вимоги можуть бути усні, письмові, з використанням технічних засобів зв'язку, висловлені особисто або через по­середників. Форма вимог для кваліфікації значення не має. Адресатом ви­мог є державна чи інша установа, підприємство, організація або службова особа, спроможні задовольнити ультимативні вимоги винного. Якщо спону­кання адресовані, наприклад, родичам потерпілого, а не зазначеним у ст. 349 КК особам, вчинене належить кваліфікувати за ст. 147 КК.

Мотиви можуть бути різними: корисливий, прагнення уникнути відповідальності за вчинений злочин тощо. На кваліфікацію злочину вони не впливають.

7. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-ти років.

 

< Попередня   Наступна >