196

---

Стаття 351. Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради

1. Невиконання службовою особою законних вимог народного депута­та України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх ро­боті, надання їм завідомо неправдивої інформації — караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. 2. Невиконання службовою особою законних вимог комітетів Верхов­ної Ради України чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, створення штучних перешкод у їх роботі, надання недостовірної інфор­мації — караються штрафом від п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він посягає на ав­торитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування, на за­гальні засади та порядок їх функціонування.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) народний депутат Ук­раїни; 2) депутат місцевої ради.

Народний депутат України — це обраний відповідно до закону представ­ник Українського народу у Верховній Раді і уповноважений ним протягом установленого строку здійснювати повноваження, визначені Конституцією України та законами України (ст. 76 Конституції України).

Статус народного депутата України дозволяє йому звертатись із депу­татським запитом або депутатським зверненням, безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, всі підприємства, установи та організації, розташовані на території України, по­рушувати питання про необхідність проведенн

я перевірок додержання законів, вимагати негайно припинити порушення прав, свобод, інтересів лю­дини і громадянина, одержувати інформацію з питань, пов'язаних із здійсненням ним депутатських повноважень, від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які зобов'язані надати йому таку інформацію, тощо (розділ II «Права народного депутата України» Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції від 22 березня 2001 р. № 328-ПІ (ВВР. - 2001. - № 42. - Ст. 212).

Депутатський запит — це вимога народного депутата, народних депу­татів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верхов­ної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради Ук­раїни, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, не­залежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції (п. 2 ст. 15 Закону).

Депутатське звернення — викладена в письмовій формі пропозиція на­родного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцево­го самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і ор­ганізацій, об'єднань громадян, здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснен­ня чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (ст. 16 За­кону).

Депутат місцевої ради — це особа, яка в установленому законом поряд­ку обрана до обласної, районної, міської, районної в місті, сільської чи се­лищної ради.

Права депутата місцевої ради на депутатський запит, депутатське запи­тання, порушення питання про перевірку діяльності підприємств, установ та організацій, участі в них, вимогу усунути порушення законності тощо перед­бачені Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р. № 93-ІУ (ВВР. - 2002. - № 40. - Ст. 290).

3. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 351 КК, полягає в:

а) невиконанні службовою особою законних вимог депутата України або де­путата місцевої ради; б) створенні штучних перешкод у їх роботі; в) наданні їм завідомо неправдивої інформації.

Невиконання службовою особою законних вимог депутата виявляється в діях або бездіяльності службової особи, вчинених або не вчинених всупереч законним вимогам депутата. Дане діяння, наприклад, буде мати місце у ви­падку неподання керівником підприємства, установи, організації (незалежно від форми власності) документів, необхідних для перевірки дотримання за­конів, відмови виконати вимогу депутата про припинення порушення закон­ності, невиконання редактором газети свого обов'язку опублікувати надані депутатом матеріали та ін.

Як створення штучних перешкод слід розглядати ухилення службової особи від свого обов'язку надати депутату можливість консультації зі спеціалістом, від надання йому юридичної допомоги, від реалізації права де­путата на невідкладний прийом службовою особою тощо.

Надання завідомо неправдивої інформації — це надання депутату будь-яких інформаційних матеріалів, необхідних для здійснення його діяльності, зміст яких завідомо для службової особи спотворено.

4. Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого діяння, зазначеного в ч. 1 ст. 351 КК.

5. Суб'єктивна сторона — прямий умисел.

6. Суб'єкт злочину — спеціальний. Ним є службова особа, на яку покла­дено обов'язок виконувати вимоги народного депутата України чи депутата місцевої ради, комітетів Верховної Ради, тимчасових слідчих комісій Вер­ховної Ради, надавати їм певну інформацію, забезпечувати діяльність цих осіб або органів.

Про поняття службової особи див. коментар до ст. 364 КК.

7. У частині 2 ст. 351 КК передбачена відповідальність за вчинення служ­бовими особами тих самих діянь щодо комітетів чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України.

Відповідно до ст. 89 Конституції України Верховна Рада України затвер­джує перелік комітетів Верховної Ради України, які здійснюють законопро­екту роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до по­вноважень Верховної Ради України. Тимчасові слідчі комісії створюються Верховною Радою України для проведення розслідування з питань, що ста­новлять суспільний інтерес.

Діяльність названих комітетів і комісій регламентується Законом Ук­раїни «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. № 116/95-ВР (ВВР. - 1995. - № 19. - Ст. 134) та Регламентом Верхов­ної Ради України від 27 липня 1994 р. № 129/94-ВР (ВВР. - 1994. -№ 35. - Ст. 338).

Так, наприклад, у 1996 р. постановою Верховної Ради України була ство­рена тимчасова слідча комісія «у зв'язку із здійсненням низки замахів на життя і терористичних актів проти державних діячів України». Комітети і тимчасові слідчі комісії, зокрема, мають право «користуватися всіма засоба­ми встановлення істини, допитувати свідків, вимагати і досліджувати доку­менти, провадити експертизи, слідчі експерименти» тощо (глава 9.5.10 Рег­ламенту Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. № 129/94-ВР).

 

< Попередня   Наступна >