110

---

Стаття 328. Розголошення державної таємниці

1. Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, осо­бою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконан­ням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпи­гунства — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

 

1. Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини з охоро­ни державної таємниці в різних сферах діяльності держави, що можна оха­рактеризувати як відносини інформаційної безпеки. При посяганні на цей об'єкт може заподіюватися шкода військовому, економічному, науковому потенціалу держави. Зберігання державної таємниці — одна з гарантій неза­лежності України, її недоторканності та національної безпеки.

2. Предметом цього злочину є відомості, що становлять державну таєм­ницю, вичерпний перелік яких передбачений в Законі України «Про дер­жавну таємницю» в редакції від 21 вересня 1999 р. (ВВР. — 1999. — № 49. - Ст. 428).

У статті 1 цього Закону державна таємниця визначається як вид таємної інформації, що охоплює відомості в сфері науки і техніки, оборони, економіки, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може заподіяти шкоду національній безпеці України, і які визнані в порядку, вста­новленому в цьому Законі, державною таємницею, що підлягає охороні дер­жавою. Так, наприклад, відповідно до ст. 8 цього Закону державну таємни­цю в сфері оборони становлять відомості про стратегічні й оперативні пла­ни; у сфері науки — про наукові, науково-дослідні, дослідницько-конструк­торські і проектні роботи, на базі як

их можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва продукції і технологічних процесів, що мають велике оборонне чи економічне значення або істотно впливають на зовнішньоекономічну діяльність і національну безпеку України; у сфері еко­номіки — це відомості про державні запаси дорогоцінних металів монетар­ної групи; у сфері зовнішніх відносин — про експорт й імпорт озброєння, військової техніки, окремих видів стратегічної сировини. Ці відомості мають гриф секретності, ступінь якої («особливої важливості», «цілком таємно», «таємно») залежить від їх важливості і визначає строк секретності, ступінь обмеженості доступу до неї та рівень охорони державою.

Водночас ця ж ст. 8 забороняє віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть порушуватися зміст та обсяг консти­туційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здо­ров'ю і безпеці населення. Це відомості про стан довкілля, про якість хар­чових продуктів, про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища, стан здоров'я громадян, їх життєвий рівень тощо.

3. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 328 КК, визначе­на як розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, тобто протиправне доведення їх до відома сторонніх осіб. Під сторонніми особами слід розуміти осіб, яким ці відомості не повинні бути відомими. Розголошен­ня може виражатися як у дії, так і бездіяльності. Дія може виявлятися, на­приклад, у розголосі секретних даних в розмові, письмовому повідомленні, шляхом публікації в пресі, у виступі по радіо чи телебаченню, у передачі для друкування особі, що не має права на ознайомлення з даними відомостями, у показі креслень, документів та ін. Бездіяльність може полягати в недотри­манні правил збереження, обертання, перевезення матеріалів, предметів, до­кументів, коли створюється можливість ознайомлення з відомостями сто­ронніх осіб. Спосіб розголошення для кваліфікації значення не має.

Обов'язковою ознакою є відсутність у цих діях або бездіяльності ознак державної зради або шпигунства (див. коментар до статей 111 та 114 КК).

Злочин вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, тоб­то коли вони стали відомі хоча б одній сторонній особі.

4. Суб'єктивна сторона цього злочину — це будь-яка форма вини: як умисел (прямий чи непрямий), так і необережність (самовпевненість чи нед­балість). Обов'язковою ознакою вини є усвідомлення суб'єктом того, що відомості, які розголошуються, становлять державну таємницю, і що вони доводяться до відома сторонніх осіб. Так, розголошення відомостей буде вчинене з прямим умислом, якщо суб'єкт бажав похвастатися наявністю у нього інформації про державну таємницю. Недбалість має місце, наприклад, у випадку, коли особа, приймаючи відвідувачів, не ховає зі столу документ, що містить державну таємницю, створюючи можливість прочитати його сто­роннім особам.

Мотиви і мета розголошення можуть бути різними і на кваліфікацію вчи­неного за ст. 328 КК не впливають.

Виключення становлять мета ослаблення держави та мета передачі відо­мостей, що є державною таємницею, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, які є обов'язковими ознаками державної зради або шпигунства як злочинів проти основ національної безпеки України (див. ко­ментар до статей 111 та 114 КК). Саме це і відмежовує ст. 328 від статей 111 та 114 КК.

5. Суб'єкт злочину — спеціальний. Це особа, якій відомості, що містять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Це може бути як службова особа (див. пункти 1 та 2 примітки до ст. 364 КК), так і інша особа, пов'язана по службі з такими відо­мостями (секретар, шифрувальник тощо). Для цих осіб Закон України «Про державну таємницю» встановлює спеціальний порядок допуску і доступу до державної таємниці і певні обов'язки її охорони, зокрема не допускати роз­голошення будь-яким способом державної таємниці; виконувати режим се­кретності та інші вимоги, про знання яких особа обов'язково ставить підпис на певних документах. Військовослужбовець за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, відповідає за ст. 422 КК.

6. Частина 2 ст. 328 КК передбачає кваліфікуючу ознаку розголошення державної таємниці — спричинення тяжких наслідків. Закон не дає понят­тя тяжких наслідків. Їх зміст треба визначати, виходячи з конкретних ма­теріалів справи (оціночне поняття). Це випадки, коли відомості, наприклад, стали відомі іноземній розвідці або її представникам, або коли розголошені відомості за своїм змістом є особливо важливими (наприклад, особливо важливі дані про новітні розробки у сфері оборони).

 

< Попередня   Наступна >