127

---

Стаття 331. Незаконне перетинання державного кордону

1. Перетинання державного кордону України будь-яким способом по­за пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних доку­ментів чи дозволу — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, вчинені особою, яка раніше була засуджена за такий са­мий злочин, — караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що поєднані із застосуванням зброї, — караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. 4. Чинність цієї статті не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства без відповідних документів чи дозво­лу для використання права притулку відповідно до Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця, і на випадки прибуття в Ук­раїну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами зло­чинів, пов'язаних з торгівлею людьми.

 

1. Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини з охоро­ни суверенітету України, цілісності і недоторканності її кордонів. Правовою основою криміналізації незаконного перетинання державного кордону є ст. 2 Конституції України, відповідно до якої суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недотор­канною.

Поняття державного кордону визначено в ст. 1 Закону України «Про дер­жавний кордон України» від 4 листопада 1991 р.: «Державний кордон Ук­раїни є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визна­чають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору» (ВВР. — 1992. — № 2. — Ст. 5). Для захист

у державного кордону цим За­коном (ст. 8) визначений режим державного кордону — певний порядок йо­го перетинання. Цей порядок конкретизується в «Правилах перетинання державного кордону громадянами України», затверджених КМ України 27 січня 1995 р. (Зібрання постанов Уряду України. — 1995. — № 4. — Ст. 92), а також «Правилах в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Ук­раїну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію», затвер­джених постановою КМ України від 29 грудня 1995 р. (Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 4. — Ст. 148). Ці правила стосуються відповідного оформлення документів, наявності спеціальних контрольно-пропускних пунктів для в'їзду і виїзду, транзитного проїзду тощо. Дотри­мання цих правил обов'язкове як для громадян України, так і іноземних громадян чи осіб без громадянства.

2. Об'єктивна сторона цього злочину передбачає два види діянь: 1) пере­тинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску: 2) перетинання державного кордону України в пунктах пропус­ку, але без відповідних документів чи дозволу. Способи незаконного пере­тинання кордону можуть бути різними, здійснюватися в різний час, із вико­ристанням різних засобів і обстановки, підроблених документів, без доку­ментів тощо. Якщо для незаконного перетинання кордону підроблявся або використовувався підроблений документ, кваліфікація повинна бути за су­купністю статей 331 та 358 або 366 КК (якщо суб'єктом підробки була по­садова особа). Для наявності складу злочину не має значення чи перетина­ла особа кордон для виїзду з України або в'їзду в неї.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного перетинання осо­бою кордону. Спроба незаконно перетнути кордон повинна кваліфікуватися як замах на злочин.

3. Суб'єктивна сторона виявляється в прямому умислі: особа усвідомлює незаконність перетинання кордону і бажає це здійснити. При цьому мотиви і мета на кваліфікацію злочину не впливають. ,

4. Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку: гро­мадянин України, іноземець, особа без громадянства, які порушили встанов­лені правила перетинання кордону України.

5. Частина 2 ст. 331 КК передбачає відповідальність за незаконне перети­нання кордону особою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин (спеціальний рецидив), при умові що судимість не була погашена або знята (див. коментар до ст. 88 КК)

6. Частина 3 ст. 331 КК як особливо кваліфікований склад цього злочи­ну передбачає дії, зазначені в частинах 1 і 2 ст. 331 КК, поєднані із застосу­ванням зброї. Зброєю слід вважати як вогнепальну, так і холодну зброю. За­стосування — це погроза зброєю або використання її для заподіяння тілес­них ушкоджень або смерті. Вбивство чи замах на вбивство або спричиненя тяжких тілесних ушкоджень при незаконному перетинанні кордону не охоп­люється цією статтею і повинні кваліфікуватися за сукупністю: ч. З ст. 331 та статтями 115 або 121 КК. Якщо вони були спричинені щодо працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони держав­ного кордону, військовослужбовця, то має місце сукупність ч. З ст. 331 та ст. 348 або ч. З ст. 345 КК. Якщо при цьому має місце незаконне поводжен­ня зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, застосуван­ню підлягає і ст. 263 КК.

7. У частині 4 ст. 331 КК зазначено, що чинність цієї статті не поши­рюється на випадки прибуття в Україну іноземців або осіб без громадянст­ва без відповідних документів чи дозволу для використання права притул­ку, яке гарантоване ч. 2 ст. 26 Конституції України, а також з метою набут­тя статусу біженця, і на випадки прибуття в Україну без встановленого до­кумента її громадян, що стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми.

Щодо поняття біженця, то ст. 1 Закону України «Про біженців» (ВВР. — 2001. — № 47. — Ст. 250) визначає біженця як особу, яка не є громадяни­ном України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянст­ва (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних пе­реконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та неможе користуватися захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого поперед­нього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї.

Цей Закон встановлює порядок надання, втрати і позбавлення статусу біженця і в ст. 9 передбачає, що «особи, які з наміром набути статусу біжен­ця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України і знаходяться на території України, звільняються від відповідальності за такі дії».

Чинність ст. 331 КК не поширюється також на випадки прибуття в Ук­раїну без встановлених документів громадян, що стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, тобто були потерпілими від злочину, перед­баченого в ст. 149 КК (див. коментар до цієї статті).

 

< Попередня   Наступна >