47

---

Розділ IX

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Стаття 255. Створення злочинної організації

1. Створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особ­ливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а та­кож організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або ор­ганізованих груп — караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років. 2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організа­тора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передба­ченого частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю.

 

1. Необхідною умовою забезпечення прав і свобод людини і громадяни­на, гідних (нормальних, безпечних) умов їх життя, збереження та примно­ження духовних і матеріальних цінностей є надійна охорона громадської безпеки. Тому вона вперше в історії України віднесена законодавцем до чис­ла самостійних важливих стрижневих цінностей (об'єктів), правове забезпе­чення охорони яких має своїм завданням КК (ст. 1), а в його Особливій час­тині вперше передбачена відповідальність за посягання на цей об'єкт в са­мостійному розділі.

2. Громадська безпека є елементом, складовою частиною, однією із сфер національної безпеки України, яка визначається в Законі України «Про ос­нови національної безпеки України» як «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпе­чується сталий

розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам» (Го­лос України. - 2003. - 22 липня. - № 134 (31-34).

3. Відбиваючись у суспільній психології, психології суспільства, гро­мадська безпека утворює такий стан суспільної свідомості, такий соціальний настрій, який характеризується відсутністю загроз життю і здоров'ю, сво­боді, недоторканності та безпеці людей, власності та іншим цінностям, люди почувають себе в безпеці, є вільними від страху. Громадська безпека ут­ворює атмосферу громадського спокою, обстановку впевненості в надійності та ефективності захисту від ймовірних злочинів, у наявності для цього відповідних гарантій, відчуття безпеки, на яку можна покластися, в якій впевнені, яка заспокоює. Зворотною стороною потреби в громадській без­пеці є стан громадського неспокою, стурбованості в надійній охороні спільноти, відчуття незахищеності від злочинних посягань, наявності небез­пеки, загроз для життя, здоров'я, майна та інших цінностей, почування втра­ти безпеки, її відсутності, страх за життя і майно тощо.

4. Суспільна небезпечність злочинів проти громадської безпеки полягає в тому, що вони порушують безпечні умови життєдіяльності — загальну (спільну) безпеку, безпеку життя, здоров'я, власності широкого і невизначе-ного кола осіб та безпеку інших цінностей суспільства, створюють небезпе­ку настання тяжких наслідків, а нерідко їх і заподіюють.

5. Громадська безпека як родовий об'єкт злочинів представляє собою без­пеку від джерел підвищеної небезпеки, а саме: злочинних організацій, теро­ристичних груп та інших злочинних об'єднань, зброї, предметів, що станов­лять підвищену небезпеку для оточення, вогню тощо.

6. Застосування зброї масового знищення, її розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування є злочинами проти безпеки людства (див. коментар до статей 439 і 440 КК).

7. Безпека виробництва і безпека руху та експлуатації транспорту є спеціальними видами громадської безпеки і тому злочини проти них перед­бачені у окремих розділах Особливої частини КК — відповідно в Х і XI.

8. Як правило, обов'язковою ознакою злочинів проти громадської безпе­ки є наявність зброї або предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення. Вони є засобами (знаряддям) або предметами цих злочинів. До їх числа належать:

певні види зброї (статті 257, 258, 260, 262, 263, 264 КК);

радіоактивні, хімічні, біологічні та вибухонебезпечні матеріали, речовини, предмети (статті 257, 258, 259, 260, 261 КК);

бойові припаси (статті 257, 258, 260, 261, 262, 263, 264 КК);

вибухові речовини (статті 257, 258, 259, 260, 262, 263, 267, 269 КК);

вибухові пристрої (статті 257, 258, 259, 260, 262 КК);

радіоактивні матеріали (статті 257, 259, 260, 261, 262, 265, 266, 267 КК);

легкозаймисті речовини (ч. 2 ст. 267, ст. 269 КК);

їдкі речовини (ч. 2 ст. 267 КК);

небезпечні відходи (ч. 2 ст. 268 КК).

9. Природа зброї та предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, полягає в тому, що вони є джерелами підвищеної небезпеки для життя і здоров'я людей, майна та довкілля. Ця внутрішня, притаманна їм здатність знищення, пошкодження навколишнього середовища, тобто во­лодіння уражаючим ефектом, є їх об'єктивною і основною ознакою. Тому предмети злочинів проти громадської безпеки мають бути придатними для спричинення руйнувань, пошкодження, знищення оточення, мати власти­вості ураження людини, спричинення їй смерті чи тілесних ушкоджень, значної майнової шкоди. Якщо ознаки придатності ці предмети не мають, поводження з ними не може спричинити шкоду громадській безпеці.

10. Зброя та предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточен­ня, призначені або можуть бути використані як засіб ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середовища. В них міститься мож­ливість їх використання як засобів вчинення злочинів, безпосереднього спричинення шкоди.

11. У випадках, коли для вирішення питання про те, чи є відповідні пред­мети зброєю, радіоактивними, хімічними, біологічними, вибухонебезпечни­ми матеріалами, речовинами, предметами, бойовими припасами, вибухови­ми пристроями, вибуховими, їдкими або легкозаймистими речовинами, а та­кож для з'ясування їх придатності до використання за цільовим призначен­ням, потрібні спеціальні знання, слід призначити експертизу. Для з'ясуван­ня лише придатності предмета до використання за цільовим призначенням достатньо участі спеціаліста.

12. Щоб запобігти небезпеці спричинення шкоди життю і здоров'ю людей та іншим цінностям суспільства, попередити нещасні випадки і злочини з використанням зброї та предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, і використовувати їх лише в суспільне корисних цілях, існує ціла система норм (правил) поводження з ними — порядок їх виготовлення, придбання, ремонту, зберігання, носіння, користування, обліку, перевезення, пересилання тощо. Ці правила можуть бути як загальноприйнятими, так і встановленими державою.

Їх змістом є вимоги, яким повинна відповідати поведінка людей з точки зору захисту, гарантування збереження життя і здоров'я людей, власності та інших цінностей від небезпеки зазначених предметів, тобто з точки зору гро­мадської безпеки. Тому ці правила називаються правилами безпеки. Повод­ження зі зброєю та предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, в точній відповідності до даних правил, відбиваючись у кон­кретній поведінці людей — учасників суспільних відносин, не створює не­безпеки заподіяння шкоди, попереджує таку небезпеку, забезпечує безпеку не тільки від необережних злочинів і нещасних випадків, а й від умисних посягань із застосуванням цих предметів.

13. Об'єктивна сторона злочинів проти громадської безпеки полягає у суспільне небезпечному, протиправному діянні (дії або бездіяльності), що порушує захищеність (гарантованість) життя і здоров'я людей та інших важ­ливих цінностей суспільства, створює загальну (спільну) небезпеку настан­ня тяжких наслідків або заподіює таку шкоду.

14. Як правило, злочини проти громадської безпеки зараховуються до зло­чинів з формальним складом і можуть бути вчинені лише шляхом дії. Лише деякі злочини проти громадської безпеки мають матеріальні склади (статті 264, 267 і 270 КК) і можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності. Ці злочини передбачають два види наслідків: а) створення не­безпеки настання тяжких наслідків (ч. 1 ст. 267 КК); б) фактичне заподіян­ня істотної шкоди (тяжких наслідків) (ст. 264 КК) чи шкоди здоров'ю лю­дей або майнової шкоди у великому розмірі (ч. 1 ст. 270 КК). Небезпека на­стання тяжких наслідків — це реальна та максимальна вірогідність заподіян­ня загибелі людей або інших подібних наслідків. Вона дорівнює неминучості або наближається до неї і, призвела б до настання тяжких наслідків, якби її не було зупинено, усунено чи спрямовано (відвернено) іншим шляхом тощо.

15. Матеріальні склади мають і деякі злочини проти громадської безпеки з кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками (частини 2 та З ст. 258, ч. 2 ст. 259, ч. 5 ст. 260, ч. 2 ст. 265, ч. 2 ст. 267, ч. 2 ст. 269, ч. 2 ст. 270 КК) Як правило, такими наслідками є загибель людей або інші тяжкі наслідки.

16. Під загибеллю людей розуміється настання смерті хоча б однієї особи. Інші тяжкі наслідки — це заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі, середньої тяжкості — двом чи більше особам, майнової шкоди в особливо великому розмірі будь-якій юридичній чи фізичній особі тощо.

17. Там, де закон передбачає матеріальні склади, у тому числі наслідок у виді створення небезпеки для життя чи здоров'я або настання інших тяж­ких наслідків, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є причинний зв'язок.

18. Заподіяння шкоди життю і здоров'ю або майнової шкоди може бути і способом вчинення злочинів проти громадської безпеки (наприклад, ч. 1 ст. 258, ст. 261, 262, 265 КК). При цьому залежно від тяжкості зазначеної шкоди вона або охоплюється статтями КК про відповідальність за злочини проти громадської безпеки, або вимагає кваліфікації за сукупністю відповідних злочинів. Але у всіх випадках тут завжди повинна бути пору­шена громадська безпека і створена небезпека настання тяжких наслідків.

19. Суб'єктивна сторона злочинів проти громадської безпеки з формаль­ним складом — прямий умисел, а злочинів з матеріальним складом — нео­бережність. В останніх злочинах можлива змішана форма вини, що передба­чає умисел до діяння (наприклад, порушення певних правил безпеки) і не­обережність до наслідків (наприклад, до загибелі людей).

20. Мотив і мета більшості злочинів проти громадської безпеки не є їх обов'язковими ознаками і можуть бути різними.

21. Суб'єктом злочинів проти громадської безпеки є, як правило, будь-яка особа, яка досягла 16-ти, а деяких злочини — 14-ти років.

22. У чотирьох статтях розділу IX Особливої частини КК сформульовані заохочувальні норми, які передбачають обов'язкове і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності за деякі злочини проти громадської безпеки за наявності певних передумов і підстав, — добровільна заява про створення злочинної організації або участь у ній та активне сприяння її роз­криттю (ч. 2 ст. 255 КК), добровільне повідомлення про вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 258 КК, і сприяння припиненню існування або діяль­ності терористичної групи чи організації або розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації (ч. 5 ст. 258 КК), добровільний вихід з воєнізованого або збройного формування і повідомлення про його існування органи державної влади чи місцевого са­моврядування (ч. 6 ст. 260 КК) і, нарешті, добровільна здача органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв (ч. З ст, 263 КК). Добровільність заяви, повідомлення, виходу зі злочинної ор­ганізації або добровільної здачі озброєння означає вчинення цих дій з різних мотивів, але з власної волі і за усвідомлення фактичної можливості подаль­шого безкарного продовження вчинення відповідного злочину.

23. На відміну від злочинів проти життя та здоров'я, волі, статевої свобо­ди та статевої недоторканності особи, злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина та злочинів проти власності (розділи II—VI Особливої частини КК), які є злочинами проти ок­ремих осіб, злочини проти громадської безпеки посягають на загальне бла­го, є злочинами проти суспільства (загальних (громадських), спільних інте­ресів людей, інтересів суспільства в цілому), а не проти окремих фізичних або юридичних осіб.

24. Також на відміну від зазначених злочинів, які, як правило, вимагають реального заподіяння шкоди життю, здоров'ю, власності, для визнання діянь (посягань) злочинами проти громадської безпеки необхідно і, як правило, достатньо, самого порушення громадської безпеки і створення загальної (спільної) небезпеки для життя і здоров'я та інших цінностей суспільства. Злочини проти громадської безпеки посягають не на життя і здоров'я та власність окремих осіб і не на безпеку життя і здоров'я та власності окре­мих осіб, а на загальну (спільну) безпеку, на безпеку життя і здоров'я, влас­ності широкого і невизначеного кола осіб та безпеку інших цінностей і то­му є загальнонебезпечними злочинами.

25. Стаття 255 КК спрямована на посилення боротьби з організованою злочинністю. Остання створює небезпеку нормальній життєдіяльності суспільства, суспільній стабільності в цілому, дестабілізації економічної та соціально-політичної сфер життя, порушує нормальне функціонування соціальних та економічних інститутів, підриває і гальмує прогресивний про­цес розвитку суспільства, перешкоджає проведенню соціально-економічної та правової політики, обплутує і закабаляє людей, породжує обстановку не­захищеності, створює системну корупцію у органах влади тощо.

26. Злочинна організація — це організована група особливого роду, найбільш небезпечна форма співучасті. Саме створення злочинної ор­ганізації, навіть якщо вона не встигла вчинити жодного тяжкого чи особли­во тяжкого злочину, серйозно порушує громадську безпеку і є значною не­безпекою для суспільства. Як свідчить практика члени злочинних ор­ганізацій, як правило, добре озброєні і завжди готові особисто або через інших озброєних злочинців у будь-який час пустити зброю в хід, скориста­тися нею, знищити, зокрема, тих, кого не можна усунути. До того ж, зіткнен­ня (розбірки) між злочинними організаціями небезпечні для сторонніх.

27. У статті 255 КК сформульована загальна норма, а в ст. 257, в ч. 4 ст. 258 і ст. 260 КК — спеціальні норми, які передбачають відповідальність за створення спеціальних видів злочинних організацій.

28. Метою статті 255 КК є адекватне реагування на небезпеку з боку зло­чинних організацій, незалежно від їх спрямування, вже на початкових ета­пах, тобто при їх створенні. Створення злочинної організації по суті є за­кінченим готуванням до злочину, який збираються вчинити її учасники (див. коментар до ст. 14 КК). Але, враховуючи особливу небезпечність зло­чинних організацій, законодавець передбачив, що саме створення злочинної організації для вчинення одного або кількох тяжких або особливо тяжких злочинів вважається вже закінченим злочином. Створення злочинної ор­ганізації завжди передує вчиненню її членами інших злочинів.

29. Об'єктивна сторона злочину полягає в таких формах: 1) створення злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину; 2) керівництво такою організацією; 3) участь у ній; 4) участь у злочинах, вчинюваних такою організацією; 5) організація зустрічі (сходки) представ­ників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організо­ваних груп; 6) керівництво цією зустріччю (сходкою); 7) сприяння такій зустрічі (сходці).

30. Створення злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину полягає в найрізноманітніших діях щодо заснування (формування, утворення) злочинної організації: у підшуканні зброї або співучасників, вербуванні їх до злочинної організації, розподілі ролей між ними тощо.

31. Склад злочину формальний. Злочин є закінченим з моменту фактич­ного створення злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Поняття вчинення злочину злочинною організацією дано в законі (див. коментар до ч. 4 ст. 28 КК). Злочинна організація визнається створеною, коли утворилося стійке ієрархічне об'єднання декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

32. У випадках, коли винному не вдалося створити злочинну організацію, його дії необхідно розглядати як готування до створення злочинної ор­ганізації або замах на її створення і відповідно кваліфікувати за статтями 14 або 15 і ст. 255 КК (див. коментар до статей 14, 15 і 16 КК).

33. Злочинна організація створюється для вчинення тяжкого чи особли­во тяжкого злочину (див. коментар до частин 4 і 5 ст. 12 КК). Це може бу­ти як конкретно (точно) визначений злочин, так і конкретно (точно) не виз­начений тяжкий або особливо тяжкий злочин. Створення групи для вчинен­ня злочину невеликої тяжкості або середньої тяжкості (див. коментар до частин 2 і 3 ст. 12 КК), а також керівництво такою групою або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою групою, не тягне відповідальності за ст. 255 КК.

34. Якщо збройна злочинна організація створена для нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, відповідальність на­стає за бандитизм (див. коментар до ст. 257 КК).

35. Керівництво злочинною організацією — це спрямування діяльності зло­чинної організації, дій її учасників, їх очолювання, дача вказівок, розпоряд­жень, завдань співучасникам, виконання функцій її виконавчого органу чи одноосібного ватажка або одного з ватажків злочинної організації, уп­равління нею в цілому або її учасниками.

36. Участь у злочинній організації передбачає існування уже створеної злочинної організації. Тут йдеться про випадки, коли особа не брала участі у створенні злочинної організації, але вступила (увійшла) до створеної іншими особами. З моменту дачі згоди на вступ (входження) до злочинної організації дії винного розцінюються як закінчений злочин — участь у зло­чинній організації, навіть якщо б той, хто вступив у злочинну організацію, і не брав участі у вчинених нею злочинах. Вступ до злочинної організації, членство в ній є закінченим злочином з тих міркувань, що сам по собі цей факт означає надання злочинній організації можливості використання її учасника згідно з планами злочинної організації. Участь у злочинній ор­ганізації, поряд з вступом до неї, може виявлятися в найрізноманітніших діях.

37. Участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, має місце й тоді, коли особа не брала участі у створенні злочинної організації, не всту­пала до цієї організації, не є її учасником, але взяла безпосередню участь у злочині, скоєному злочинною організацією, тобто була співвиконавцем її злочину.

38. Організація зустрічі (сходки) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп — це залучення до зустрічі (сходки), здійснення, розробка плану її підготовки і проведення, згуртуван­ня, об'єднання зазначених осіб, їх мобілізація, спрямованість на зустріч (сходку), налагодження, упорядкування зустрічі (сходки) для успішної і ефективної злочинної діяльності. Поняття організованої групи (див. комен­тар до ч. З ст. 28 КК).

39. Керівництво зазначеною зустріччю (сходкою) — це управління зустріччю (сходкою) для розроблення планів і умов спільного вчинення зло­чинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

40. Сприяння зазначеній зустрічі (сходці) — це створення відповідних умов для її організації і здійснення, надання допомоги в цьому, спонукання злочинців до бажання брати участь у зустрічі (сходці) тощо.

41. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

42. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони створення злочинної ор­ганізації є мета вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а організації, керівництва чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних ор­ганізацій або організованих груп — мета розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи коор­динації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

43. Мотиви злочину можуть бути різними. У більшості випадків це праг­нення до наживи, матеріальної вигоди.

44. Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, якій до вчинен­ня злочину виповнилося 16 років.

Особа, яка створила злочинну організацію з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, або яка керувала такою організацією, підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною ор­ганізацією, якщо вони охоплювалися її умислом (див. коментар до ч. 1 ст. ЗО КК). Інші учасники злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за участь у ній, а також за вчинені злочинною організацією злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь (див. коментар до ч. 2 ст. ЗО КК).

45. Відповідальність за ст. 255 КК настає не тільки за створення злочин­ної організації, керівництво нею та участь у ній, а й за участь у злочинах, вчинюваних такою організацією. Тому вчинення злочинною організацією злочинів, санкції за які не перевищують 12 років позбавлення волі, охоп­люється ст. 255 КК і не вимагає додаткової кваліфікації.

46. Якщо злочинною організацією вчинений злочин, за який передбачене більш суворе покарання, ніж зазначене у ст. 255, такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів — за ст. 255 і за статтею КК, яка перед­бачає відповідальність за більш тяжкий злочин.

У разі вчинення окремими членами злочинної організації злочинів, які не передбачалися (не охоплювалися) цілями злочинної організації і не входи­ли в плани ЇЇ діяльності, відповідальності за ці злочини підлягають лише особи, які їх вчинили.

47. Для застосування ч. 2 ст. 255 КК необхідно встановити дві умови:

1) особа, крім організатора і керівника, добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній, та 2) активно сприяла розкриттю зло­чинної організації.

48. Добровільність заяви про створення злочинної організації або участі у ній означає вчинення цих дій з різних мотивів, але з власної волі і за усвідомлення об'єктивної можливості і надалі брати у ній участь.

49. Про активне сприяння розкриттю злочинної організації див. коментар до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК.

50. Звільнення від кримінальної відповідальності, передбачене ч. 2 ст. 255 КК, необхідно відрізняти як від добровільної відмови співучасників (див. коментар до ст. 31 КК), так і від такої обставини, що виключає злочин­ність діяння як виконання спеціального завдання з попередження чи розкрит­тя злочинної діяльності злочинної організації (див. коментар до ст. 43 КК).

 

Наступна >