Головна Науково-практичні коментарі Кримінальний кодекс Особлива частина Розділ VII (ст.199-235) Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю

Особлива частина - Розділ VII (ст.199-235)
242

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять ко­мерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання та­ких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарсь­кої діяльності, — караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

 

1. Об'єкт злочину — суспільні відносини, що забезпечують захист ко­мерційної таємниці.

2. Предмет злочину — комерційна таємниця. Інформація становить ко­мерційну таємницю у випадку, коли вона (інформація) має дійсну або по­тенційну комерційну цінність внаслідок невідомості її третім особам, до неї немає вільного доступу на законних підставах і власник інформації вживає заходів до охорони її конфіденційності. Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про підприємства в Україні» (ВВР. — 1991. — № 24. — Ст. 272) під ко-мерційною таємницею підприємства розуміють відомості, пов'язані з вироб­ництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, які не є державною таємницею, але розголошення (передача, витік) яких може спричинити шкоду його інтересам. Склад і об­сяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок її захисту визначаються самим керівником підприємства (підприємцем). Передусім ко­мерційна таємниця охороняється в галузі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Комерційною таємницею можуть бути й інші «секре­ти» суб'єктів, що господарюють, як-от: відомості про виробництво, плани розвитку підприємства, фінанси, стан ринку, партнерів, переговори, кон­тракти тощо.

y;">Водночас існує «Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 9 серп­ня 1993 р. № 611 (Зібрання постанов Уряду України. — 1993. — № 12. — Ст. 269). До нього, зокрема, входять: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою і господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому і за професіями та посадами, а також про на­явність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язко­вих платежів; інформація про забруднення навколишнього середовища, не­дотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри за­подіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законо­давства підлягають оголошенню. Ці відомості за жодних обставин не можуть бути віднесені до комерційної таємниці, і підприємства зобов'язані їх нада­вати контролюючим і правоохоронним органам державної виконавчої влади, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства на їх вимо­гу. Водночас в інтересах боротьби зі злочинністю, здійснення правосуддя, дотримання податкового й антимонопольного законодавства законом визна­чається коло органів, які мають доступ до комерційної таємниці. Це суд, прокуратура, органи слідства, служба безпеки, податкова служба, ауди­торські організації тощо.

Специфічним видом комерційної таємниці є банківська таємниця. Банківську таємницю становить, по-перше, таємниця самого банку як самос­тійного суб'єкта господарських відносин. По-друге, банківську таємницю становлять відомості про операції, рахунки і внески клієнтів банку і його ко­респондентів. Законодавством, що регулює банківську діяльність, встановле­но, що всі банки гарантують своїм клієнтам дотримання банківської таємниці (статті 61 і 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (ВВР. - 2000. - № 5-6. - Ст. ЗО). Відомості, що містять банківську таємницю, можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Державним органам і посадовим особам такі відо­мості можуть бути надані як виняток у випадках і порядку, передбачених законом.

3. З об'єктивної сторони злочин може полягає: 1) у вчиненні дій, спря­мованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю;

2) в незаконному використанні таких відомостей, якщо це спричинило істот­ну шкоду суб'єкту господарської діяльності.

4. Стаття 231 КК встановлює відповідальність за будь-які дії, спрямовані на одержання відомостей, що містять комерційну таємницю, будь-яким про­типравним способом (так зване комерційне шпигунство). Наприклад, викра­дення, підкуп, різноманітні погрози і шантаж щодо осіб, які володіють ко­мерційною таємницею, або їх близьких, перехоплення інформації в засобах зв'язку, незаконне ознайомлення з документами або їх копіювання різно­манітними засобами, використання приладів, що підслуховують, та інших спеціальних технічних засобів, проникнення в комп'ютерні системи тощо. Перелік незаконних засобів, спрямованих на одержання відомостей, що містять комерційну таємницю, законодавець не обмежує, головним тут є відсутність у винного законних підстав на одержання таємниці.

Злочин визнається закінченим незалежно від того, чи одержав винний відомості, що містять комерційну таємницю, чи не зміг отримати такі відо­мості, хоч і застосував незаконний спосіб збирання (наприклад, загрожував убивством банківському клерку).

5. Незаконне використання відомостей, що містять комерційні/ таємницю полягає в розпорядженні ними будь-яким способом — продаж, обмін на іншу інформацію або матеріальні цінності, застосування відомостей в інте­ресах виробництва, для коригування своїх дій при укладенні договору з власником таємниці тощо.

Незаконне використання відомостей, що містять комерційну таємницю, може бути пов'язане з розголошенням таких відомостей. Такі дії охоплю­ються ст. 231 КК, за винятком випадків, що передбачені ст. 232 КК.

Використання відомостей, що містять комерційну таємницю, вважається незаконним, якщо воно має місце без згоди власника комерційної таємниці.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного злочину є спричинен­ня істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності (власнику комерційної таємниці), що перебуває у причинному зв'язку з незаконним використанням відомостей, які містять комерційну таємницю. Істотна шкода — поняття оціночне. Питання про її наявність або відсутність вирішується в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Істотна шкода за своїм характером може бути майновою, а може виступати в інших формах (напри­клад, дискредитація господарської діяльності суб'єкта тощо).

Злочин є закінченим з моменту завдання істотної шкоди суб'єкту госпо­дарської діяльності. Незаконне використання відомостей, що містять комерційну таємницю, за відсутності істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, може тягти відповідальність за ч. З ст. 1643 КпАП України.

6. Суб'єктивна сторона — прямий умисел, поєднаний при комерційному шпигунстві зі спеціальною метою — розголошення або іншого використан­ня цих відомостей. При незаконному використанні відомостей, що містять комерційну таємницю, щодо наслідків (істотної шкоди) у винного може бу­ти як умисел, так і необережність.

7. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

 

< Попередня   Наступна >