141

---

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосу­ванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, — караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. 3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

 

1. Суспільна небезпечність незаконного позбавлення волі або викраден­ня людини полягає в тому, що таке діяння посягає саме на недоторканість людини, яка охороняється і гарантується Конституцією, а якщо воно вчи­няється за обтяжуючих обставин, то додатково ставить у небезпеку життя або здоров'я нотетут-пото. їїе.'а\юс.е.\>е.там&. о^'єлку \\у>отс> -атюта™^ — особ-чсто. воля, під якою розуміється свобода вибору людиною місця свого перебуван­ня чи свобода переміщення. Потерпілим від злочину може бути будь-яка фізична особа. Виняток становлять певні потерпілі, позбавлення волі або викрадення яких потребує кваліфікації за спеціальними нормами криміна­льного закону (див., наприклад, ст. 444 КК).

2. Об'єктивна сторона злочину передбачає: незаконне позбавлення волі (1) або викрадення людини (2). Вчинення одного із зазначених діянь є до­статнім для встановлення об'єктивної сторони злочину.

Незаконне позбавлення волі полягає в протиправному перешкоджанні людині

вибирати за своєю волею місце перебування. Воно може виявити­ся у затриманні потерпілого в тому місці, де він знаходитися не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити. Це діяння може бути здійснене шляхом застосування фізичного насиль­ства (наприклад, потерпілого зв'язують і замикають у підвалі, помішують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного на­сильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують зали­шатися у приміщенні). Воно може бути вчинене і шляхом обману (напри­клад, людину заманюють у будь-яке місце і замикають з метою позбавлен­ня волі).

За статтею 146 КК карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідальність виключається, якщо особу було позбавлено волі внаслідок акту необхідної оборони (ст. 36 КК), правомірного затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), або крайньої необхідності (ст. 39 КК). Виклю­чається відповідальність у випадках, коли батьки застосовують примусово-виховні заходи щодо своїх неповнолітніх дітей. Питання законного позбав­лення волі регулюються Конституцією та іншими законами України.

Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлення волі є викрадення лю­дини, тобто протиправне таємне або відкрите захоплення і утримання по­терпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фізич­ним або психічним (погрози) насильством.

Незаконне позбавлення волі та викрадення людини припускають дії, що скоюються проти волі потерпілої особи. Тому згода останньої на вчинення щодо неї таких дій виключає відповідальність за ст. 146 КК, за винятком ви­падків згоди на такі дії малолітнього (див. коментар до ч. 2 цієї статті). Не може також йти мова про згоду потерпілої особи, якщо остання визнана су­дом недієздатною внаслідок психічної хвороби або недоумства.

Якщо спосіб застосування незаконного позбавлення волі або викрадення людини містить також ознаки іншого складу злочину, вчинені дії підляга­ють кваліфікації за сукупністю злочинів (наприклад, потерпілому були спричинені тілесні ушкодження). :

3. Діяння як у виді незаконного позбавлення волі, так і у виді викраден­ня людини вважаються закінченими з моменту фактичного обмеження сво­боди переміщення потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і не­законне позбавлення волі, і викрадення людини відносяться до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважаються вчинюваними аж до часу фак­тичного звільнення потерпілого. Виходячи з цього, дії -особи, яка приєднується до утримування потерпілого у стані позбавлення волі, можуть бути кваліфіковані як співвиконавство або інша співучасть у виконанні цьо­го злочину.

4. З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умис­лом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.). Обов'язковим є усвідомлення особою незаконності діяння, що нею вчи­няється.

5. Суб'єктом незаконного позбавлення волі або викрадення людини, пе­редбачених ст. 146 КК, є лише приватна особа, що досягла 16-ти років. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищен­ня влади, тобто за ст. 365 або статтями 371, 375, 424 КК.

6. Згідно з ч. 2 ст. 146 обставинами, що обтяжують відповідальність за цей злочин, є дії, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, що­до двох чи більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або такі, що супроводжува­лися заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснювані протягом тривалого часу.

Малолітньою вважається особа, якій на час вчинення щодо неї дій, зазна­чених у ч. 1 ст. 146 КК, не виповнилося 14 років. Згода малолітнього на його викрадення не звільняє викрадача від кримінальної відповідальності.

Вчинення злочину з корисливих мотивів (про зміст таких мотивів див. ко­ментар до п. 6 ч. 2 ст. 115 КК).

Вчинення зазначених у ч. 1 ст. 146 КК діянь щодо двох чи більше осіб пе­редбачає випадки вчинення одиночного злочину, коли кількість потерпілих складає дві чи більше особи.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК).

Під способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого слід ро­зуміти випадки незаконного позбавлення волі або викрадення, коли діяння­ми винної особи була створена реальна загроза загибелі потерпілого або за­гроза спричинення йому тілесного ушкодження, небезпечного для здоров'я, тобто такого, що здатне потягти за собою наслідки, передбачені ч. 1 ст. 121 цього Кодексу.

Заподіяння фізичних страждань — це випадки, коли потерпілому спричи­няється сильний фізичний біль або тримання його у виснажливих для людського організму умовах (наприклад, в холодному чи сирому приміщенні, ненадання їжі, води).

Застосування зброї означає використання під час вчинення злочину во­гнепальної або холодної зброї за її цільовим призначенням (наприклад, здійснення пострілу, завдання внаслідок удару кинджалом тілесного ушко­дження). Це також випадки погрози використання зброї (наприклад, прицілювання в потерпілого, демонстрація зброї, приведення її в бойове по­ложення). Зброя може бути застосована як проти потерпілого, так і інших осіб, які, наприклад, намагаються перешкодити викраденню людини. Якщо на зброю не було надано дозвіл щодо законного поводження з нею, дії осо­би додатково кваліфікуються за ст. 263 КК.

Тривалий час. Ця обставина стосується, як правило, незаконного позбав­лення волі. Зміст її визначається з урахуванням конкретного астро­номічного строку, наприклад, тиждень та більше. Додатково можуть бути враховані умови тримання особи (місце, спосіб), стан здоров'я потерпіло­го тощо.

7. У частині 3 ст. 146 КК передбачені особливо обтяжуючі обставини цього злочину: вчинення його організованою групою, або спричинення внаслідок позбавлення волі або викрадення людини тяжких наслідків.

Про вчинення злочину організованою групою див. коментар до ст. 28 КК.

Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть потерпілого, його само­губство, спричинення тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній особі або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком потерпілим тощо. Ставлен­ня винного до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 146, і умисно вбила по­терпілого, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинен­ня тяжких наслідків і за частинами 1 або 2 ст. 115 КК. За сукупністю зло­чинів кваліфікуються також випадки незаконного позбавлення волі або ви­крадення людини, що супроводжувалися спричиненням умисного тяжкого тілесного ушкодження за обтяжуючих обставин: за ч. 2 ст. 121 та ч. З ст. 146 КК.

 

< Попередня   Наступна >