91

---

Стаття 147. Захоплення заручників

1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи ор­ганізації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника — карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

 

2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або ор­ганізованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

1. Ця стаття включена до КК відповідно до міжнародної конвенції, прий­нятої Генеральною Асамблеєю 00Н у 1979 р., до якої приєдналася й Ук­раїна.

2. Об'єктом злочину є не тільки особиста воля, а й особиста безпека осо­би, захопленої як заручник. Потерпілим від злочину є фізична особа — за­ручник. Захоплення як заручника працівника влади, працівника правоохо­ронного органу чи їх близьких родичів тягне відповідальність за ст. 349 КК (див. коментар до цієї статті). Викрадення або позбавлення волі осіб, які ма­ють міжнародний захист, за умов, що відповідають захопленню заручників, тягне відповідальність за ст. 444 КК (див. коментар до цієї статті).

3. Об'єктивна сторона полягає в захопленні (1) або триманні особи (2) як заручника. За конструкцією об'єктивної сторони склад цього злочину — формальний. Вчинення одного із зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 147 КК діянь є достатнім для встановлення об'єктивної сторони основного складу злочину.

Захоплення заручника — це його викрадання, яке може бути таємним або відкритим; воно може бути вчиненим шляхом обману; може супроводжува­тися насильством, в то

му числі із застосуванням зброї або може обійтися без такого насильства. Оскільки викрадення людини є одним із способів за­хоплення заручників, то дії винної особи при застосуванні нею такого спо­собу достатньо кваліфікувати лише за ст. 147 КК. Разом з тим, якщо викра­дення людини буде супроводжуватися обтяжуючими обставинами, які містяться в ст. 146 і не передбачені в ст. 147, то такі дії необхідно кваліфіку­вати за сукупністю ч. 2 ст. 146 та ст. 147 КК.

Тримання заручника — це, як правило, логічний наслідок його захоплен­ня, хоча тримання може здійснюватися і особою, яка не брала участі у за­хопленні. Нарешті, тримання може бути здійснене і без попереднього захоп­лення заручника. Тримання — це позбавлення заручника волі, коли по­терпілому забороняють залишати певне місце або унеможливлюють це зро­бити. Як і при викраденні людини, тримання заручника може супроводжу­ватися обтяжуючими обставинами, що зазначені в ч. 2 ст. 146 КК і не пе­редбачені ст. 147 КК. У такому разі дії особи також кваліфікуються за су­купністю ч. 2 ст. 146 та ст. 147 КК.

Якщо при захопленні або триманні особи використовувалася зброя, бойові припаси або вибухові речовини, на поводження з якими особа не ма­ла передбаченого законом дозволу, її дії підлягають додатковій кваліфікації за ст. 263 КК. Так само вчинені дії потребують додаткової кваліфікації, як­що спосіб захоплення заручника або тримання особи містять ознаки іншого складу злочину (наприклад, при спричиненні потерпілому тілесних ушкод­жень).

Злочин вважається закінченим з моменту захоплення потерпілого або з моменту фактичного позбавлення заручника права вільно пересуватися. По­дальші насильницькі дії щодо заручника, якщо вони утворюють самостійні злочини, кваліфікуються додатково за іншими статтями Особливої части­ни КК.

4. Суб'єктивна сторона — прямий умисел. Захоплення і тримання заруч­ника відрізняються від злочину, передбаченого ст. 146 КК, особливою ме­тою, яку переслідує суб'єкт злочину і яка є обов'язковою ознакою складу цього злочину. Діючи з прямим умислом, винний має на меті спонукання родичів заручника, державної або іншої установи, підприємства або ор­ганізації, фізичної, юридичної або службової особи до здійснення, або, на­впаки, утримання від здійснення будь-якої дії як умови звільнення заручни­ка. Інакше кажучи, злочинець пов'язує звільнення заручника із задоволен­ням своїх вимог, які він висуває вказаним вище особам і органам держави (це, наприклад, вимога викупу, звільнення особи (осіб), яка відбуває пока­рання, надання транспортних засобів, іноземної валюти, зброї тощо).

5. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. У разі вчинення зазначених у ст. 147 дій службовою особою з використанням своїх службових повноважень, її дії кваліфікуються за сукупністю ст. 147 та ст. 365 КК.

6. У частині 2 ст. 147 КК передбачені такі обставини, що обтяжують відповідальність: здійснення цього злочину щодо неповнолітнього або ор­ганізованою групою, або дії, які поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки.

Неповнолітній — потерпіла особа, якій на час захоплення або тримання як заручника не виповнилося 18 років.

Організована група — див. коментар до ч. З ст. 28 КК.

Дії, що були поєднані з погрозою знищення людей — це випадки погрози вбивства хоча б однієї чи більше осіб. Погроза може стосуватися як самого заручника (наприклад, особа загрожує підірвати будівлю, в якій вона знахо­диться із заручником), так і інших осіб (наприклад, осіб, які будуть намага­тися звільнити заручника, близьких родичів заручника). Докладніше про зміст цієї обставини див. коментар до ст. 129 КК. Погроза вбивством охоп­люється складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 147 КК і не потребує до­даткової кваліфікації.

Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть однієї чи кількох осіб, самогубство потерпілого, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком потерпілим, спричинення великої матеріальної шкоди (наприклад, внаслідок вибуху), тривала дезорганізація роботи державної або іншої установи, підприємства чи організації. Ставлення винного до цих наслідків може бути як умисним, так і необережним. «Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. З ч. 2 ст. 115 КК» (абз. З п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову прак­тику в справах про життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

7. Захоплення або тримання як заручника працівника правоохоронного органу кваліфікується за ст. 349 КК.

 

< Попередня   Наступна >