106

---

Стаття 133. Зараження венеричною хворобою

1. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби, — карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк. 2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а та­кож зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього, — караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

 

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він призво­дить або може призвести до тяжких інфекційних захворювань потерпілих. Заподіюючи серйозну шкоду здоров'ю окремих громадян, такі захворюван­ня можуть спричинити, навіть у разі вилікування потерпілого, тяжкі наслідки (наприклад, безпліддя тощо). Боротьбу з поширенням венеричних захворювань здійснюють у першу чергу органи охорони здоров'я. Відповідно до вимог законодавства України органи охорони здоров'я зобов'язані вжи­вати спеціальних заходів профілактики і лікування захворювань, небезпеч­них для оточуючих. До таких захворювань належать і венеричні.

Хворі на венеричні захворювання підлягають обов'язковому лікуванню у відповідних лікувально-профілактичних установах, а також диспансерному спостереженню до їх вилікування. Сучасні засоби і методи, які є у розпоря­дженні медицини, дають змогу повністю вилікувати різні венеричні захво­рювання за умови своєчасного лікування і найсуворішого додержання режи­му цього лікування.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризу

ється зараженням іншої осо­би венеричною хворобою.

Венеричні хвороби — це інфекційні захворювання, які передаються пере­важно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема, сифіліс (люес), гонорея (перелой, трипер), м'який шанкр, пахо­вий лімфогранулематоз тощо.

Характер венеричних захворювань, методи та тривалість їх лікування, можливість повного одужання, а також наслідки вельми різноманітні, що, проте, не впливає на кваліфікацію злочину. Для відповідальності за ст. 133 КК потрібно лише зараження однією з венеричних хвороб іншої особи.

3. Потерпілою від злочину може виступати тільки інша особа, згода якої на зараження не виключає відповідальності винного. Відповідальність за ст. 133 КК виключається, якщо зараження відбулося в результаті насиль­ницьких дій, які позбавили хворого можливості відвернути ці наслідки, на­приклад, внаслідок зґвалтування.

Самозараження венеричною хворобою (наприклад, шляхом уведення собі ін'єкції з носіями цієї хвороби або іншим шляхом) за ст. 133 КК не є кара­ним і може тягти за собою кримінальну відповідальність лише у разі, коли воно є способом вчинення певного злочину (наприклад, передбаченого ст. 335 КК — ухилення від призову на строкову військову службу).

4. Способи зараження венеричною хворобою можуть бути різними (ста­теві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, по­рушення правил гігієни тощо). На кваліфікацію вчиненого вони не впли­вають.

5. Злочин, передбачений ст. 133 КК, вважається закінченим з моменту, ко­ли потерпілий захворів на венеричну хворобу. Необхідним елементом об'єктивної сторони даного злочину є також причинний зв'язок між діянням винного і наслідком, що настав, тобто зараженням потерпілого. У справі по­винно бути встановлено, що венеричне захворювання потерпілого є наслідком діянь саме винної особи.

6. З суб'єктивної сторони зараження венеричною хворобою може бути вчинене з прямим або непрямим умислом, а також із злочинною самовпев­неністю. У законі спеціально встановлено, що відповідальність за ст. 133 КК настає, якщо особа знала про наявність у неї венеричного захворювання, тобто усвідомлювала, що хворіє саме на таку хворобу і що її захворювання перебуває в стадії зараження (наприклад, особа вступає в статеві зносини, не закінчивши курсу лікування).

З прямим умислом діє той, хто, знаючи, що він хворий на венеричну хво­робу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, призведуть або мо­жуть призвести до зараження потерпілого, і бажає настання цих наслідків (наприклад, вступаючи з статеві зносини, винний з помсти прагне заразити потерпілу і досягає такого наслідку). Непрямий умисел при вчиненні цього злочину наявний там, де винний, знаючи, що він хворий на венеричну хво­робу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, призведуть або мо­жуть призвести до зараження потерпілого, не бажає цих наслідків, але свідо­мо їх припускає (наприклад, вступивши в статеві зносини, винний прагнув лише до задоволення своєї статевої пристрасті, байдуже ставлячись до мож­ливого зараження потерпілої).

Даний злочин визначається вчиненим із злочинною самовпевненістю, ко­ли винний, усвідомлюючи наявність у нього венеричної хвороби в заразній стадії, передбачає можливість зараження, але легковажно розраховує на не-настання цього наслідку (наприклад, незастосування запобіжних засобів при статевих зносинах, які відвернули б зараження потерпілої).

7. Для з'ясування суб'єктивної сторони злочину закон вимагає, щоб вин­ний обов'язково знав про наявність у нього венеричної хвороби в заразній стадії. Тому вина у формі злочинної недбалості виключає відповідальність за ст. 133 КК, оскільки в таких випадках особа не знає про наявність у неї венеричної хвороби.

8. Суб'єктом розглядуваного злочину може бути будь-яка особа, яка до­сягла 16-ти років, страждає венеричною хворобою і знає про наявність у неї цього захворювання. Особа, яка не страждає венеричною хворобою, але яка заразила іншу особу цим захворюванням, несе відповідальність не за ст. 133 КК, а за умисне або необережне заподіяння тілесного ушкодження.

9. Кваліфікуючими ознаками згідно з ч. 2 ст. 133 КК передбачено заражен­ня венеричною хворобою: 1) особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою; 2) двох або більше осіб; 3) неповнолітнього, тобто особи, яка не досягла 18-ти років.

Частина 3 ст. 133 КК встановлює відповідальність за зараження венерич­ною хворобою, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (наприклад, без­плідність, самогубство потерпілого, заподіяння йому тяжких тілесних ушко­джень). :

10. Якщо зараження, зазначене в ст. 133 КК, мало місце при вчиненні будь-якого іншого злочину, відповідальність настає за правилами про су­купність. Наприклад, зараження венеричною хворобою внаслідок зґвалту­вання або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом тягне за собою відповідальність за сукупністю злочинів, передба­чених ст. 133 КК та відповідно статтями 152 або 153 КК.

 

< Попередня   Наступна >