165

---

Стаття 130. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі

1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення: подяка; нагородження похвальною грамотою; грошова премія; нагородження подарунком; дозвіл на одержання додатково посилки або передачі; надання додаткового короткострокового або тривалого побачення; дозвіл на додаткову телефонну розмову; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати; збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, До двох годин. 2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

1- 3 метою підтримки належного порядку в установах виконаная покарань та стимулювання засуджених до правослухняної поведінки, застосовується розгорнута система заходів заохочення та стягнення. Заходи заохочення до засуджених застосовуються за хорошу поведінку, сумлінне ставлення до праці, навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій та у здійснюваних виховних заходах.Заохочення може бути оголошено як за якийсь один з перелічених показників, так і за декілька показників разом.2. Стаття 130 КВК України встановлює перелік заходів заохочення, що можуть бути застосовані до засудженого, та представляють собою окремі разові пільги чи акти морального стимулювання до подальшої позитивної поведінки. Всі визначені заходи

заохочення можна умовно поділити на дві групи: а) заходи морально-організаційного стимулювання; б) заходи матеріально-грошового стимулювання.До заходів морально-організаційного стимулювання можна віднести: подяку; нагородження похвальною грамотою; надання додаткового короткострокового або тривалого побачення; дозвіл на додаткову телефонну розмову; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин.Заходи розглядуваного характеру складають більшу частину заходів заохочення. В умовах місць позбавлення волі вони мають вельми важливе значення для засудженого не тільки у якості разових пільг, а й як певний щабель до подальшої зміни умов тримання у кращий бік, аж до умовно-дострокового звільнення.До заходів матеріально-грошового стимулювання відносяться: грошова премія; нагородження подарунком; дозвіл на одержання додатково посилки або передачі; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.Ці заходи є немаловажними для засуджених, особливо у достатньо несприятливих умовах, що склалися з ресурсним забезпеченням виправних установ.3. Підстави застосування до засуджених заходів заохочення різноманітні: а) хороша поведінка за певний період часу, що передбачає відсутність стягнень за даний період; б) добросовісне ставлення до праці, що полягає у якісному виконанні або перевиконанні виробничих завдань, хорошому триманні обладнання та робочого місця; відсутність порушень трудової дисципліни; виявлення трудової ініціативи, успішне оволодіння трудовою спеціальністю тощо; в) участь в роботі самодіяльних організацій засуджених, тобто як постійна участь у роботі секцій та інших підрозділів, так і окремих заходів вказаних організацій; г) участь в окремих виховних заходах (організації лекцій, концертів, випуску стінгазет тощо).4. При наявності у засуджених стійкої сумлінної поведінки, до бросовісного ставлення до праці, коли вони визнаються у зв'язку з цим такими, що характеризуються позитивно та стають на шлях виправлення, до них можуть бути застосовані заохочувальні заходи, передбачені статтями 100, 101 КВК України (про критерії оцінки поведінки засудженого та порядок застосування цих норм дивись коментар до вказаних статей).Якщо засуджений своєю поведінкою доводить, що немає необхідності для досягнення цілей покарання далі тримати його в установі виконання покарань, то він може бути представлений до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.5. Підставою для застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, за ст. 82 КК України, є та обставина, що засуджений не виправився, не довів своє виправлення, але став на шлях виправлення і для закріплення досягнутих результатів ще необхідний вплив на нього, але вже в умовах більш м'якого виду покарання. Свідченням того, що засуджений став на шлях виправлення, є його зразкова поведінка і сумлінне ставлення до праці, додержання вимог режиму відбування покарання, однак ефективність і гарантованість цього процесу можливі лише за умови застосування до нього більш м'якого покарання.Апеляційна комісія Державного департаменту України з питань виконання покарань роз'яснює (рішення № 1 та № 4 — 2004 р.), що обов'язковою умовою для позитивного розгляду комісіями установ питання щодо заміни засудженим позбавлення волі більш м'яким покаранням є поступове застосування до них за час відбування покарання у виді позбавлення волі заохочувальних норм передбачених ст. 101 КВК України щодо їх переведення в межах основного призначеного судом виду покарання на більш м'які умови тримання відповідного рівня безпеки. Виходячи з цього, заохочувальну норму, передбачену ст. 82 КК України рекомендується застосовувати до засуджених, які раніше були переведені до дільниці соціальної реабілітації або колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання.Заміна невідбутої частини основного покарання більш м'яким покаранням застосовується до осіб, засуджених до двох видів покарання — обмеження волі і позбавлення волі (ч. 1 ст. 2 КК України). Інші види покарання не можуть замінятися більш м'яким покаранням.Ст. 51 КК України встановлено вичерпний перелік видів покарань в основу якого покладено критерій порівняльної суворості видів покарань і застосовано принцип її побудови «від менш суворого До більш суворого». Тому позбавлення волі згідно зі ст. 82 КК України, як правило, може бути замінене обмеженням волі, а обмеження волі — виправними роботами. Однак Апеляційна комісія Державного департаменту України з питань виконання покарань встановлює певний виняток з цього правила, визнаючи доцільним: а) заміну позбавлення волі на обмеження волі відносно засудже­них, які тримаються в колоніях середнього і мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання; б) заміну позбавлення волі на виправні роботи відносно засуджених, які тримаються в колоніях мінімального рівня безпеки, або у дільницях соціальної реабілітації колоній середнього рівня безпеки.До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування більш м'якого покарання за правилами, передбаченими у ст. 81 КК України. У цьому випадку частина строку покарання, що необхідно відбути засудженому для розгляду даного питання, починає обчислюватись з дня вступу в силу постанови суду про заміну не-відбутої частини строку покарання більш м'яким покаранням.6. Для полегшення обчислення строку, який засудженому необхідно відбути для застосування тієї чи іншої заохочувальної норми, використовуються спеціальні обчислювальні таблиці. При цьому, при обчисленні передбаченої законом частини строку покарання необхідно дотримуватись певних правил. Наведемо приклад: Н. засуджений за ст. 368 ч.З, 69 КК України до 5 років позбавлення волі, початок строку покарання — 05.03.2003 р. Відповідно до ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення може бути застосоване тільки після відбуття не менше 1/2 призначеного строку покарання, тобто 2 років 6 місяців. Цю частину строку покарання Н. відбуде 05.09.2005 р. Вказівка закону «після відбуття» частини покарання вказує на те, що питання про можливість умовно-дострокового звільнення не може розглядатися у цей же день (05.09.2005 р.), така можливість виникає у засудженого, починаючи з 06.09.2005 р. Враховуючи, що на адміністрацію установи покладено обов'язок розглянути дане питання протягом місяця після відбуття засудженим установленої КК України частини строку покарання, даний розгляд повинен відбутися в період з 06.09.2005 р. до 06.10.2005 р.У тому випадку, коли суд визначив у вироку початок строку та вказав на зарахування до нього часу перебування під вартою (наприклад: строк покарання Н. обчислювати з 05.03.2003 р., зарахувавши до нього час перебування під вартою протягом одного року з 05.02.2002 р. по 05.02.2003 р.), цей термін повністю віднімається від дня відбуття засудженим установленої КК України частини строку покарання, що вираховується з початку строку покарання, визначеного у вироку. У нашому випадку це буде означати, що Н. відбуде 1/2 строку покарання 05.09.2004 р., а розгляд питання про можливість умовно-дострокового звільнення може бути здійснений у період з 06.09.2004 р. до 06.10.2004 р.7. Відповідно до ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Тобто, єдиною і достатньою підставою умовно-дострокового звільнення (крім відбуття визначеної в законі частини строку покарання) є досягнення однієї з цілей покарання — виправлення засудженого, що підтверджується його сумлінною поведінкою і ставленням до праці в процесі відбування покарання (про поняття виправлення дивись коментар до ст.6 КВК України, а про критерії визнання сумлінними поведінки та ставлення до праці — коментар до статей 67, 101 КВК України). За практикою, що склалась, Державним департаментом України з питань виконання покарань визнається доцільним умовно-дострокове звільнення лише тих засуджених, яким до закінчення строку покарання залишилось менше трьох років позбавлення волі.8. При вирішенні питань застосування до засуджених заохочувальних норм, передбачених ст. 81, 82 КК України, висновок адміністрації установи про той чи інший ступінь виправлення засудженого повинен бути заснований на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь період перебування в установі виконання покарань, а не за час, який безпосередньо передує розгляду цих питань.За роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (Постанова від 26.04.2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким»), більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК України для даного виду покарання, і не повинно перевищувати невідбутий строк покарання, призначеного вироком. Виходячи з цього, в разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі обмеженням волі, його строк не може бути менше одного року та не може бути більше п'яти.Аналогічним чином вирішується й питання заміни обмеження волі виправними роботами (від 6 місяців до двох років), в результаті чого до осіб, у яких невідбута частина покарання на момент відбуття частини строку покарання, встановленої у ст. 82 КК України, менша за 6 місяців або є більшою за два роки, подібна заміна взагалі не може бути застосована.Це також стосується всіх тих категорій осіб, яким обмеження волі чи виправні роботи не можуть бути призначені відповідно до ст. 57, 61 КК України (наприклад, жінки, що мають дітей віком до 14 років).До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким взагалі не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК України). Зі змісту даної статті випливає, що неповнолітніми вважаються особи, які відбувають позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, у зв'язку з чим вказівка Державного департаменту України з питань виконання покарань від 05.01.2005 р. М° 5/3-2 про необхідність заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням щодо осіб, які відбувають покарання у виховних колоніях та досягли повноліття, не підлягає виконанню через невідповідність вихідним положенням КК України. < Попередня   Наступна >