§3. Ліцензування патентів і антимонопольне законодавство
Право інтелектуальної власності Дахно, 2006
ЛІЦЕНЗІЙНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВИНАХОДІВ,
КОРИСНИХ МОДЕЛЕЙ, ПРОМИСЛОВИХ ЗРАЗКІВ,
СОРТІВ РОСЛИН І ТОПОГРАФІЙ ІНТЕГРАЛЬНИХ
МІКРОСХЕМ
§3. Ліцензування патентів і антимонопольне законодавство
Американські фахівці Г Мейєрс та Б Брансвольд у своїй книзі зазначали «Майже кожна поступка чи прийняття виняткових патентних прав (за винятком, можливо, прав, отриманих роботодавцем від найнятого ним винахідника) висуває питання про можливе порушення антимонопольного законодавства»
Саме з огляду на таке застереження й зосередимо подальшу увагу в цій лекції на взаєминах патентної моноп
Комісії Європейського Співтовариства про застосування статті 85 (3) [Римського] договору до деяких категорій патентних ліцензійних угод» від 23 липня 1984 р. та «Анти-трестівські настанови для ліцензування інтелектуальної власності», схвалені 6 квітня 1995 р. Федеральною торговельною комісією США та Міністерством юстиції СІЛА. Нагадаємо, що відповідно до Римського договору було створено в 1957 р. Європейське Економічне Співтовариство.
Необхідно також зазначити, що назване вище Правило має багато спільних рис з Правилом Комісії Європейського Співтовариства № 556/89, яке детально розглядається в лекції «Ліцензійне використання ноу-хау й шоу-хауь.
Надання виняткових і невиняткових ліцензій — багатогранна й цікава річ. Чимало аспектів цього явища стосуються як сфери права, так і інших царин суспільного буття. Взаємини патентної монополії і економічної конкуренції є ділянкою, яка приковує інтерес як права, так і політичної економії.
Загалом ставлення американської держави до ліцензування цілком сприятливе, адже завдяки цьому розширюється використання винаходів, а отже, зростає конкуренція запатентованих товарів. Але ліцензування відкриває шлях, у більшості випадків, до встановлення дружніх стосунків між горизонтальними конкурентами й за цим криється загроза для економічної конкуренції.
Антимонопольна влада США стосовно промислової власності керується тими ж принципами, що й до інших сфер підприємницької діяльності. Угоди про продаж патентів і надання ліцензій оцінюються, спираючись на правило резону (rule of reason). Його суть полягає в тому, що необхідно зважити всі негативні і позитивні аспекти й дійти висновку, які саме аспекти переважають у ньому. Обмеження конкуренції, що містяться в ліцензійних угодах, оцінюються з точки .зору їх резонного зв'язку з передаванням технології. Якщо реалізація ліцензійної угоди, яка певним чином обмежує конкуренцію, не сприяє економічному зростанню, то до таких ліцензійних угод негативно ставляться як суди, так і антимонопольна (анти-трестівська) влада. Зрозуміло, що ні суди, ні влада не дозволяють порушувати патентну монополію під виглядом турботи про безмежний розвиток конкуренції. Право на виняткове застосування запатентованого винаходу чи промислового зразка розглядається як винагорода за матеріальні та інтелектуальні ресурси, використані заради цього.
З іншого ж боку, патентне законодавство не надає автоматичного імунітету щодо антимонопольного законодавства. Патент не є індульгенцією на його порушення. У Патентному Законі США цьому присвячена спеціальна стаття. Вперше до узгодження монопольного характеру інтелектуальної власності і економічної конкуренції вітчизняний законодавець звернувся в Законі України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. (№ 2210-Ш). Як у США, так і в Європейському Співтоваристві патентовласник, використовуючи свій патент чи ліцензуючи його іншим, мусить постійно пам'ятати про відсутність автоматичного імунітету. Підозри антимонопольно"! влади можуть викликати, зокрема, такі дії:
—невикористання патенту;
—накопичення патентів у конкретних фірмах;
—позови патентовласників про порушення їхніх прав;
—зворотне (від ліцензіата до ліцензіара) передавання технології;
—відмови в поданні ліцензій;
—цінові обмеження в ліцензійних угодах;
—обмеження ліцензійних угод стосовно територій і категорій споживачів;
—методи розрахунків поточних надходжень за про дані ліцензії (роялті).
Якщо патентовласник зловживає наданою йому патентною монополією, то він не може скористатися своїми винятковими правами стосовно порушників доти, доки триває таке зловживання або ринок відчуває на собі його наслідки. Такий підхід мав місце тоді, коли патентовласники неправомірно розширювали обсяг патентної монополії, зокрема, вимагали купувати в них незапатентовані товари для використання поряд із запатентованими, вимагали сплати роялті за межами строку чинності патенту, диктували перепродажні ціни чи нав'язували непотрібні ліцензіатам угоди як неодмінну умову для укладання угод, в яких ліцензіати були зацікавлені.
У США патентовласник не зобов'язаний використовувати предмет свого винаходу. Маємо на увазі ситуацію, коли невикористання не є наслідком змови з іншими підприємцями. В цьому плані американський підхід різниться від західноєвропейського чи українського, де в разі невикористання обов'язково передбачається примусова ліцензія.
Самостійне, без змови з іншими підприємцями, рішення про відмову в наданні ліцензії у США не вважається ні зловживанням патентом, ні порушенням антимонопольного законодавства Груповим бойкотом може вважатися ситуація, за якої патентовласник змовляється з невинятковим ліцензіатом про ненадання ним додаткових ліцензій без попередньої згоди такого ліцензіата
В Європейському Співтоваристві ліцензіар може брати на себе зобов'язання не надавати ліцензії іншим підприємствам Може також зобов'язуватися, навіть, сам не використовувати запатентований винахід як на всій території «Спільного ринку», так і на тій частині, яка зарезервована для ліцензіата (ліцензіатш) Період утримання ліцензіара від постачання товарів на ринок на територіях, зарезервованих для ліцензіатш, має не перевищувати 5 років із часу появи відповідного товару на «Спільному ринку»
Якщо справжньою метою патентної ліцензії є розподіл ринку між конкурентами, а передавання технології в рамках ліцензії слугує лише прикриттям такого розподілу, то антитрестівська влада до відповідного кроку ставиться негативно, — як у США, так і в Західній Європі
Вище згадувалося накопичення патентів, це ще називається акумуляцією, що означає збільшення кількості патентів не за рахунок проведення власних досліджень, а завдяки придбанню чужих патентів Акумуляція здатна обмежити конкуренцію та сприяти монополізації ринку Зрозуміло, що для зловживання мають більші можливості фірми з так званою значною «ринковою владою» У володінні домінуючого конкурента патент, який охоплює суттєву частку відповідного товару на ринку, є досить небезпечним знаряддям в економічній конкуренції
Оскільки під виглядом позову про порушення виняткових прав, що випливають з патенту, можуть приховуватися дії, які суперечать антитрестівському законодавству (такий позов вважається недобросовісним), то у США рекомендується до його подання заручитися висновком незалежного юриста
Подання позову про порушення патенту, який було одержано незаконним способом, вважається порушенням антитрестівського законодавства Негативно ставляться до безпідставного залякування патентом і в Європейському Співтоваристві
Хоча патент означає монополію на винахід, який втілюється в товарі чи його частині, але з огляду на розмаїття товарної номенклатури ринку далеко не завжди кожний патентовласник має ринкову владу. Замість запатентованого товару споживачі можуть придбати товари-аналоги, якщо монопольно висока ціна запатентованого товару виявиться їм недосяжною.
З іншого боку, не кожний випадок ринкової влади є незаконним. Монополізація може бути правомірною. Є немало прикладів і в США, і в Західній Європі, коли, спираючись на сильний патент, невелика фірма перетворювалася в гіганта. Ті ліцензійні обмеження, що перебувають у межах обсягу патенту, охороняються патентним законодавством, а якщо виходять поза вказані межі, то підлягають антимонопольним санкціям. Дуже доречно збагнути це й використовувати в Україні.
Зокрема, в Європейському Співтоваристві вважаються законними:
• фіксація мінімальних роялті, мінімальної кількості ліцензованого продукту й мінімальної кількості операцій під час використання запатентованого винаходу;
• зобов'язання ліцензіата про невикористання чинного патенту після закінчення терміну дії ліцензійної угоди та про ненадання субліцензій і передання ліцензії;
• зобов'язання ліцензіата дотримуватися вимог щодо якості ліцензованої продукції.
Ліцензіар у Європейському Співтоваристві може надавати ліцензіату кращі умови після набуття чинності ліцензійної угоди, ніж ті, які він надає іншим підприємцям.
У США і Європейському Співтоваристві ліцензіар може накладати обмеження щодо видів виробів ліцензіата, у яких використовується запатентований винахід. Ліцензіар може обмежувати використання ліцензіатом відповідного продукту чи забороняти його продаж. Але у США ліцензіар не має права забороняти продаж запатентованого виробу в складі певного товару. Не можна також забороняти великомасштабний продаж запатентованих виробів зі знижкою.
Власник патенту, що стосується винаходу-способу, може накладати обмеження на використання або продаж продукту, одержаного в результаті застосування даного способу.
Кількісні обмеження в ліцензійних угодах, як правило, вважаються законними, якщо не спрямовуються на монополізацію ринку.
Продаж ліцензії «з навантаженням» може вважатися порушенням антитрестівського законодавства, якщо:
• ліцензіар має ринкову владу стосовно продукту, проданого з «навантаженням»;
• продаж шкодить конкуренції на відповідному ринку;
• переваги від ефективності не перевищують антиконкурентних наслідків.
У США і Європейському Співтоваристві «навантаження» до ліцензії забороняється. Але у США не карається відмова в наданні ліцензії, якщо потенційному ліцензіатові не була надана ліцензія, оскільки він не бажав придбати її з «навантаженням».
У деяких же випадках, як у США, так і в Європейському Співтоваристві, «навантаження» до ліцензії вважаються цілком прийнятними, якщо відповідні продукти й послуги є необхідними для технічно задовільного використання запатентованого винаходу.
Зобов'язання ліцензіата про зворотне передавання ліцензіарові удосконалень мають бути невинятковими, тобто не можна ліцензіатові заборонити їх надання іншим підприємцям. Судовою владою у США визнана правомірність нав'язування ліцензіаром ліцензіатові продажної ціни запатентованого продукту. Антитрестівська влада з цього питання має діаметрально протилежну точку зору.
Патентовласник може встановлювати роялті в такому розмірі, у якому він цього бажає та домовляється з ліцензіатом, — на те він і монополіст. Дозволяється встановлювати різні роялті різним ліцензіатам. Це не вважається ціновою дискримінацією, яку забороняє анти-трестівське законодавство. Забороняється встановлювати роялті на незапатентовані товари.
Патентні пули й перехресне ліцензування в цілому не заборонені, але можуть кваліфікуватися як порушення антимонопольного законодавства. Патентні пули бувають відкритими і закритими. У відкритих пулах кожний учасник може надавати ліцензії стороннім підприємцям без згоди інших учасників. У закритому — тільки за згоди учасників пулу. Перехресне ліцензування — безпосереднє взаємопередавання ліцензій між двома чи кількома сторонами. Кожна з них одночасно виступає і як ліцензіар, і як ліцензіат.
Під час «пакетного ліцензування» одночасно надається кілька ліцензій. Воно може як спрямовуватися проти економічної конкуренції, так і бути щодо неї нейтральним. До «пакетного ліцензування» приблизно однакове ставлення антимонопольно! влади як у США, так і в Європейському Співтоваристві. Воно дозволяється, але з ледь прихованою підозрою. Територіальні обмеження в ліцензійних угодах вважаються законними, якщо вони не є складовою частиною більш широкої схеми згортання економічної конкуренції.
Припинення строку чинності патенту означає і припинення існування створеної ним монополії. Не можна спиратися на такий патент для створення конкурентних обмежень.
Патентна монополія вважається «вичерпаною» першим уповноваженим продажем відповідного продукту. Якщо патентовласник — продуцент запатентованого, наприклад, пристрою, продав чи уповноважив когось його продати, то в подальшому патентовласник не має жодних прав на цей конкретний виріб. Вказані вище територіальні обмеження дозволяються лише до першого продажу, тобто до вичерпання прав. Вичерпання прав відоме теорії і практиці як США, так і Західної Європи. У нас в Україні, на жаль, відповідне положення було сформульоване дуже кепсько в початковій редакції статті 25 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. Це сформульовано краще в нинішній редакції пункту 3 статті 31 цього закону.
У США строк чинності патентних ліцензійних угод може безперешкодно визначатися сторонами в межах періоду дії відповідного патенту. В Європейському Співтоваристві передбачені заходи щодо уникнення автоматичного продовження чинності ліцензійних угод, оскільки зазначене негативно впливає на економічну конкуренцію.
Отже, ліцензування винаходів, промислових зразків, корисних моделей тощо у країнах розвиненої ринкової економіки відбувається вже давно. Накопичено чималий досвід узгодження патентної монополії і економічної конкуренції. Цьому сприяв розвиток продуктивних сил. А для вдалого запозичення відповідного досвіду Україною необхідна тісна співпраця наших економістів і юристів-патентознавців.
< Попередня Наступна >