МАТЕРІАЛИ ДО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ*
МАТЕРІАЛИ ДО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ
ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ*
Завдання модульного контролю
з курсу “Транспортне право”
по темах 1-4
НАЗВИ ТЕМ:
Загальні питання теорії транспортного права.
Організаційно-правові засади управління транспортом в Україні.
Транспортні правовідносини.
Транспортні правопорушення та юридична відповідальність.
Варіант 1
Яке практичні та теоретичні насслідки має визнання транспортного права як окремої галузі права?
За якою ознакою законодавець виділяє окремі елементи транспортної системи ?
Особливості суб`єктного складу транспортних правовідносин?
За яким критерієм слід відносити правопорушення до транспортних правопорушень ?
Практичне завдання
Комерційне приватне підприємство «КИЇВТРАНСАВТО» з метою підвищення доходів від транспортних послуг по перевезенню пасажирів автотранспортом підняли ціну за проїзд маршрутом № 229, який вони обслуговують до 2 гривень. Наскільки законні дії адміністрації підприємства?
Варіант 2
Визначте місце транспортних відносин в системі правовідносин.
Яке місце займає Закон України “Про транспорт” в регулюванні транспортної системи України ?
В чому полягає відмінність між цивільними та транспортними правовідносинами ?
Проаналізуйте склад конкретного злочину на транспорті.
Практичне завдання
Радянська районна державна адміністрація м. Києва видала розпорядження про обов`язкове залучення експлуатаційного персоналу та транспортних засобів комерційного приватного підприємства «КИЇВТРАНСАВТО» до робіт по озелененню району. Чи є в діях РДА порушення Закону України «Про транспорт»?
Варіант 3
Визначте місце Договору перевозки в системі транспортного права?
Назвіть систему органів управління транспортом в Україні?
Визначте місце органів управління транспортом в системі суб`єктів транспортних правовідносин.
Проаналізуйте склад конкретного адміністративного проступку на транспорті.
Практичне завдання
На чому би ви, як адвокат, будували захист клієнта, який звинувачується в наїзді, що спричинив смерть потерпілого, щоб запобігти майновій відповідальності клієнта (водія авто)?
Варіант 4
Яке місце займають портові звичаї в системі джерел транспортного права?
Вкажіть на відмінність між міністерством, департаментом та адміністрацією транспорту.
Класифікуйте суб`єктів транспортних правовідносин?
Яка особливість правового статусу підприємств транспорту ?
Практичне завдання
Державний департамент автомобільного транспорту України видав наказ яким затвердив перелік вантажів, транспортування яких підлягає спеціальній охороні та супроводу. Дати юридичну оцінку діям департаменту з т.з. його компетенції?
Варіант 5
Вкажіть на місце підзаконних актів в системі джерел транспортного права?
Визначте компетенцію органів місцевого самоврядування у галузі управління транспортом.
Назвіть істотні умови договору перевозки?
Вкажіть на відмінність між договором перевозки вантажу та договором перевозки багажу.
Практичне завдання
Що є предметом доказування, при звільненні від майнової відповідальності клієнта, який керував автотранспортним засобом і здійснив наїзд на пішохода, що спричинило шкоду здоров’ю?
Варіант 6
Назвіть основні діючі міжнародні угоди які є джерелом транспортного права.
Розкажіть про організацію управління транспортом у м. Києві.
Вкажіть на відмінність між договором перевозки вантажу та договором перевозки багажу.
Назвіть істотні умови договору перевозки пасажира?
Практичне завдання
Чи вірне твердження – “Координація діяльності всіх видів транспорту в межах регіонів здійснюється місцевими державними адміністраціями“. Відповідь обгрунтуйте.
Варіант 7
Назвіть останні новації у транспортному законодавстві?
Розкажіть про порядок отримання ліцензій на надання транспортних послуг автомобільним транспортом.
Яке місце займають транспортні статути і правила користування транспортом у правовому регулюванні договору перевозки?
Вкажіть на місце галузевих статутів транспорту у системі регулювання юридичної відповідальності на транспорті.
Практичне завдання
В якому порядку слід оскаржувати рішення судових органів про притягнення до адміністративної відповідальності при ДТП? Строки, спосіб оскарження?
Варіант 8
В чому полягає зв`язок між змістом нормативних актів та станом законності на транспорті?
Яка особливість правового режиму використання транспортних засобів підприємствами транспорту ?
Наведіть приклади нормативних актів, як підстав виникнення транспортних зобов`язань.
Назвіть особливі риси юридичної відповідальності на транспорті.
Практичне завдання
Що є предметом доказування, при звільненні від майнової відповідальності клієнта, який керував автотранспортним засобом і здійснив наїзд на пішохода, що спричинило шкоду здоров’ю?
Варіант 9
Вкажіть на особливості правозастосовчої діяльності на транспорті.
Які елементи транспортної інфраструктури можуть бути об`єктом тільки державної власності?
Які права та обов`язки відправника вантажу згідно договору перевезення вантажу?
Назвіть органи уповноважені застосовувати юридичну відповідальність на транспорті.
Практичне завдання
Який орган уповноважений застосовувати адміністративну відповідальність за ненадання транспортного засобу на вимогу працівника правоохоронних органів при переслідуванні злочинців ?
Варіант 10
Розмежуйте категорії законності та правопорядку.
Назвіть основні нормативні акти, що регулюють правовий режим земель транспорту.
Які права та обов`язки експедитора згідно договору експедирування?
Які зміни відбулися в інституті транспортних злочинів?
Практичне завданняГромадянин виявив намір займатись комерційною діяльністю у сфері надання транспортних послуг – міські автобусні маршрутні перевезення. Надайте йому консультацію за яких умов це можливо.
Тема 5. Основи автотранспортного права.
1. Державне управління автомобільним транспортом і правове регулювання дорожнього руху.
2. Договір перевозки вантажів, пасажирів і багажу автотранспортом.
3. Претензії до перевізника, відправника й одержувача вантажів і порядок вирішення спорів.
Питання 1. Державне управління автомобільним транспортом і правове регулювання дорожнього руху.
Автомобільний транспорт є галуззю транспорту в якій найбільш рівномірно поєднані різні форми власності. В автомобільному транспорті умови діяльності як державних так і недержавних утворень є схожими і недескримінуючими.
Автомобільний транспорт – це підгалузь галузі транспорту покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в автомобільних перевезеннях. Його утворюють перевізники, автостанції, автовокзали, виконавці ремонту і технічного обслуговування автомобільних транспортних засобів, вантажні термінали (автопорти), вантажні автомобільні станції та контейнерні пункти.
Наступне важливе явище яке безпосередньо пов`язане з автомобільним транспортом є категорія дорожнього руху, яка в свою чергу виражає відносини з приводу використання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів або інших місць, призначених для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. Категорія дорожнього руху є частиною такого явища як автомобільний транспорт, виходячи з чого ми будемо узагальнювати ці категорії і будемо вести мову про “автомобільний транспорт”.
Склад автомобільного транспорту – автомобільний транспорт загального користування ( утворюють перевізники, автостанції, автовокзали, виконавці ремонту і технічного обслуговування автомобільних транспортних засобів, вантажні термінали (автопорти), вантажні автомобільні станції та контейнерні пункти, автомобільні транспортні засоби), відомчий автомобільний транспорт (автомобільні транспортні засоби суб'єктів підприємницької діяльності, установ та організацій, що використовуються ними тільки для власних потреб), індивідуальний автомобільний транспорт (автомобільні транспортні засоби фізичних осіб, що використовуються ними тільки для власних потреб, відносяться до індивідуального автомобільного транспорту).
Виходячи з цих основних визначень Автотранспортне право постає перед нами як підгалузь транспортного права, предметом якого є – суспільні відносини що виникають з приводу здійснення автомобільних перевезень.
Джерела автотранспортного права характеризуються деякою кодифікованістю та певним впорядкуванням. Основні джерела - Закон України “Про транспорт”, спеціальні закони “Про автомобільний транспорт” та “Про дорожній рух”, підзаконні акти досить різноманітні і відображають специфіку транспортного права як спеціальної галузі з великою часткою адміністрування – численні підзаконні акти в усіх сферах транспортної діяльності.
Основним завданням державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є формування ринку його послуг шляхом реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики (Закон України “ Автомобільний транспорт”).
До системи державних органів управління автомобільним транспортом слід віднести Верховну Раду України, Кабінет міністрів України, Міністерства транспорту України, Державний департамент автомобільного транспорту, органи державної влади на місцях та органи місцевого самоврядування в частині реалізації компетенції в сфері управління транспортом.
Верховна рада України, яка визначає основні напрями державної політики у сфері автомобільного транспорту, законодавчі основи її реалізації.
Загальнодержавне виконавче регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень.
Міністерство транспорту України є центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту і забезпечує проведення державної політики на автомобільному транспорті через свої територіальні органи, службу міжнародних автомобільних перевезень та урядовий орган державного управління на автомобільному транспорті – Департамент автомобільного транспорту України.
Функції територіального органу виконавчої влади в галузі транспорту в місті Києві здійснює відповідний структурний підрозділ Київської міської державної адміністрації – Управління транспорту, в інших регіонах - відповідні галузеві підрозділи.
Департамент автомобільного транспорту України організовує контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт та підготовку пропозицій щодо його вдосконалення, у встановленому порядку бере участь у здійсненні стандартизації та сертифікації, ліцензування перевезень, формує пропозиції щодо тарифної політики, відповідно до законодавства забезпечує захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту загального користування (Положення про Державний департамент автомобільного транспорту України /Затверджене постановою КМ України від 29 лютого 1996 р. № 261/).
Місцеві державні адміністрації організовують та контролюють автомобільні перевезення відповідно до законодавства.
Суб`єктами автотранспортних відносин є широке коло юридичних та фізичних осіб, які забезпечують транспортне обслуговування, споживають транспортні послуги, створюють умови для здійснення дорожнього руху.
Закон України “Про дорожній рух” визначає правовий статус учасників дорожнього руху (водіїв та пасажирів транспортних засобів, пішоходів, велосипедистів, погоничів тварин).
Учасники дорожнього руху мають право на:
· безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху;
· вивчення норм і правил дорожнього руху;
· отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших організацій, а також органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України інформації про умови дорожнього руху.
· оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі порушення з його боку чинного законодавства.
Учасники дорожнього руху зобов'язані:
· знати і неухильно дотримувати вимог закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху;
· створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам;
· виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Основні учасники дорожнього руху – володільці автотранспотних засобів. Використання автотранспортних засобів має певні особливості, враховуючи те, що вони є джерелами підвищеної небезпеки. У зв’язку з чим до автомобільного транспорту висувається ціла низка вимог безпеки для захисту інтересів інших учасників руху.
Заходи безпеки на автомобільному транспорті полягають у встановленні:
· системи стандартизації і сертифікації транспортних засобів;
· ліцензування транспортних засобів;
· реєстрації транспортних засобів;
· технічного огляду транспортних засобів;
· державного контролю на автомобільному транспорті.
Система стандартизації на автомобільному транспорті спрямована на реалізацію єдиної технічної політики, захист інтересів споживачів і держави (ст. 8 Закон України “Про автомобільний транспорт”).
Сертифікація товарів, робіт, послуг на автомобільному транспорті загального користування здійснюється з метою:
· запобігання реалізації товарів, робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров'я людей та майна осіб і довкілля;
· сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт, послуг;
· створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності, які належать до автомобільного транспорту загального користування, у міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві.
Порядок проведення сертифікації товарів, робіт, послуг на автомобільному транспорті визначає Кабінет Міністрів України.
Надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню відповідно до закону (Закон України “Про автомобільний транспорт”, Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності)”. Ліцензування на автомобільному транспорті загального користування спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів (ст. 8 Закону України “Про транспорт”, ст. 9, Закон України “Про автомобільний транспорт”).
Іншим важливим заходом забезпечення безпеки на транспорті є державний контроль на автомобільному транспорті.
Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюють Державний департамент автомобільного транспорту, його територіальні органи, у тому числі служба міжнародних автомобільних перевезень, а також інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до закону (ДАІ, управління транспорту тощо).
Державний контроль забезпечується системою реєстрації та технічного огляду транспорту.
Згідно ст. 34 (Закон України “Про дорожній рух”) державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски. Державна реєстрація і облік здійснюються органами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, а їх порядок встановлено Кабінетом Міністрів України (ПКМУ від 7 вересня 1998 р. N 1388 “ Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок).
· Усі інші механічні транспортні засоби підлягають відомчій реєстрації та обліку, порядок яких установлюється в ст. 34 Закон України “Про дорожній рух”.
Власники транспортних засобів зобов'язані зареєструвати належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після їх придбання, одержання або виникнення обставин, що потребують внесення змін у реєстраційні документи.
За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування може провадитися реєстрація мопедів, велосипедів і гужових візків (саней).
Експлуатація незареєстрованих транспортних засобів, а також без державних номерних знаків встановленого зразка забороняється. У разі експлуатації такого транспортного засобу він може бути примусово вилучений. Власнику транспортного засобу в цьому випадку повертається його вартість із врахуванням технічного стану і строку експлуатації.
Механічні транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі, а також причепи (напівпричепи) до них підлягають обов'язковому державному технічному огляду в порядку встановленому Кабінетом міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. N 141 “Про затвердження Правил проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів”)
Запроваджено технічний огляд автомобільних транспортних засобів. Механічні транспортні засоби, що не пройшли обов'язковий черговий технічний огляд, до подальшої експлуатації не допускаються. (Ст. 35 Закону України “Про дорожній рух”).
Автомобільне паливо та мастильні матеріали повинні відповідати встановленим законодавством вимогам і супроводжуватися сертифікатом відповідності цим вимогам. Реалізація автомобільного палива та мастильних матеріалів здійснюється лише у відведених для цього у встановленому порядку місцях.
Законодавець висуває спеціальні вимоги до водіїв транспортних засобів і персоналу автомобільного транспорту взагалі (ст. 19 Закону України “Про автомобільний транспорт”) .
Водії транспортних засобів зобов`язані відповідати вимогам, щодо допуску до керування транспортними засобами (ст. 15 Закону України “Про дорожній рух”).
Право на керування транспортними засобами підтверджується відповідним посвідченням. На території України діють національні і міжнародні посвідчення на право керування транспортними засобами, що відповідають Конвенції про дорожній рух ( 995_891 ). Порядок видачі цих посвідчень установлюється Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. N 340 2 Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами”).
Водій може бути позбавлений права на керування транспортним засобом внаслідок погіршення стану здоров'я, якщо воно перешкоджає безпечному керуванню транспортним засобом, а також за невиконання встановлених обов'язків у передбачених законодавством випадках.
Щодо персоналу автомобільного транспорту загального користування встановлені додаткові вимоги, зокрема:
· мати необхідний рівень професійної кваліфікації;
· забезпечувати якісне надання послуг автомобільного транспорту загального користування;
Підприємства автомобільного транспорту загального користування повинні також забезпечити належну організацію праці та контролю за роботою водіїв автомобілів. Контроль за роботою водіїв автомобілів повинен забезпечувати безпечне виконання водіями транспортної роботи і включає організацію перевірок режимів їх праці і відпочинку, а також виконання водіями вимог законодавства.
Питання 2. Договір перевозки вантажів, пасажирів і багажу автотранспортом.
Основні засади діяльності підприємств транспорту визначені Законом України “Про транспорт” де встановлено, що надання транспортних послуг здійснюється на підставі договорів, державних контрактів, державного замовлення. Відносини з перевозки автомобільним транспортом регулюється загальними положеннями про договір перевозки Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України “Про автомобільний транспорт”, Статутом автомобільного транспорту та правила здійснення окремих видів перевозок.
Законодавчо в Україні визначено такі види договорів перевозки автомобільним транспортом: договір перевозки пасажирів; договір перевозки багажу; договір перевозки вантажу; договір перевозки пошти; договір перевозки по прямому та змішаному сполученні; договір перевозки в міжнародному сполученні.
В свою чергу кожен з названих договорів має свої підвиди. Договір перевозки пасажирів поділяється на договір автобусної перевозки, договір первозки таксі, договір вантажопасажирської перевозки.
Договір про перевезення пасажира автомобільним транспортом відповідно до Цивільного законодавства та Закону України “Про автомобільний транспорт” укладається між перевізником та пасажиром у письмовій формі (пасажирський квиток, договір, квитанція тощо).
Істотними умовами договору є:
· найменування та місцезнаходження перевізника;
· вид, маршрут перевезення, вартість перевезення та час відправлення і прибуття до пункту призначення.
Договір про перевезення пасажира автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду (є консенсуальним), а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, при туристичних перевезеннях, перевезеннях на замовлення - з моменту посадки в автобус (є реальним). Цей договір діє до моменту висадки пасажира у пункті призначення. Договір перевезення пасажира на таксі набуває чинності з моменту посадки пасажира (є реальним).
Пасажир може відмовитися від договору про його перевезення та одержати у встановленому порядку компенсацію вартості проїзду. Дія договору про перевезення пасажира автомобільним транспортом може бути припинена за ініціативою пасажирського перевізника чи водія автомобільного транспортного засобу, якщо пасажир порушує вимоги закону та правила здійснення перевезень (перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, порушує громадський порядок, пред'являє заборонений до перевезення багаж або багаж, який за габаритами не відповідає встановленим нормам).
Пасажир за договором автомобільної перевозки має такі права:
· одержувати від перевізника, водія, на зупинках автобусних маршрутів загального користування, автостанціях та автовокзалах інформацію про послуги автомобільного транспорту загального користування;
· безоплатно провозити з собою на автобусних маршрутах загального користування одну дитину дошкільного віку без надання їй окремого місця;
· безоплатно перевозити з собою на автобусних маршрутах загального користування ручну поклажу, а також відповідно до законодавства про захист прав споживачів і правил перевезень користуватися іншими правами.
· Пасажир за договором автомобільної перевозки зобов'язаний:
· мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, а за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення;
· виконувати вимоги правил користування автомобільним транспортом.
В свою чергу згідно ст. 54 Закону України “Про автомобільний транспорт” пасажирський перевізник має право:
· відміняти рейси своїх автомобільних транспортних засобів за обставин, які він не міг передбачити і яким не міг запобігти, повернувши пасажирам кошти, сплачені ними за перевезення;
· обмежувати або припиняти перевезення у разі стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншої надзвичайної ситуації;
· зазначати у багажній квитанції стан багажу, що має зовнішні пошкодження, або відмовитись від його перевезення у разі заперечення пасажира щодо такого зазначення.
· Пасажирський перевізник зобов'язаний:
· забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт;
· мати паспорт маршруту для здійснення перевезень;
· забезпечувати проведення медичного огляду водіїв;
· забезпечувати водія схемою маршруту та розкладом руху;
· утримувати автомобільні транспортні засоби у належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення;
· забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність автомобільного транспортного.
Іншим поширеним договором у сфері транспортних послуг є договір перевозки вантажу.
Договір перевезення вантажів буває двох видів - договір перевозки у прямому та договір перевозки у змішаному сполученні. Договір перевозки в прямому сполученні передбачає, що перевезення вантажу здійснюються одним автомобільним транспортним засобом без перевантаження на інший. У договорі перевозки у змішаному сполученні перевезення вантажу здійснюються кількома видами транспорту.
В договорі перевозки вантажу при здійсненні перевозки виникають, допоміжні операції, які законодавець окремо виділяє:
· завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів;
· перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб;
· сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу;
· накопичення, формування або дроблення партій вантажу;
· зберігання вантажу;
· транспортно-експедиційні послуги.
Правила внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом затверджуються Мінтрансом України.
Окреме місце замає договір про пряме змішане сполучення при перевезенні вантажів автомобільним транспортом, коли перевезення здійснюється разом з іншими видами транспорту. Взаємовідносини перевізників у процесі перевезення вантажів за єдиним документом різними видами транспорту визначаються законодавством відповідних галузей транспорту та укладеними відповідно до нього договорами між перевізниками.
Згідно ст. 61 Закону України “Про автомобільний транспорт” встановлена письмова форма договору перевезення вантажу автомобільним транспортом (договір, накладна, квитанція тощо). Відносини, щодо перевозки вантажу також врегульовано Наказом Мінтрансом України “Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні”, z0128-98, від 20-02-1998 року.
Істотними умовами договору є:
· найменування та місцезнаходження сторін;
· найменування та кількість вантажу, його пакування;
· умови та термін перевезення;
· місце та час навантаження і розвантаження;
· вартість перевезення.
Сторонами договору є замовник і виконавець. Замовник за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування має право отримати компенсацію згідно з законодавством за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки. Замовник зобов'язаний:
· забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу;
· утримувати власні під'їзні шляхи до вантажних пунктів, вантажні майданчики, рампи тощо у стані, що відповідає вимогам законодавства з питань охорони праці, техніки безпеки та безпеки руху;
· здійснювати вантажні операції, закріплення, накриття, ув'язування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення автомобільного транспортного засобу від залишків вантажу;
· забезпечувати вимоги законодавства з питань охорони праці і техніки безпеки при вантажних операціях.
Вантажний перевізник (виконавець) має право:
· відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;
· відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо;
· одержувати відшкодування від замовника, якщо автомобільний транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.
При цьому вантажний перевізник зобов'язаний:
· при укладанні договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом передбачати для персоналу перевізника встановлені законодавством умови праці та відпочинку;
· забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених законодавством та цим договором;
· забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) у пункті призначення;
· відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.
Іншим договором перевезення, який має спеціальне регулювання є договір перевозки пошти. Особливість цього договору проявляється в спеціальному суб`єктному складі – відправником і одержувачем пошти є підприємство зв`язку. Умови здійснення перевезень пошти врегульовано Наказом Мінтрансу України “Про затвердження Правил перевезення пошти автомобільним транспортом” , z0195-97 , 28-05-1997.
Невиконання або неналежне виконання зобов’язань що випливають з договору перевезення автомобільним транспортом передбачає майнову відповідальність сторін (автотранспортних підприємств, відправників і одержувачів вантажів та інших користувачів).
За шкоду, заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу, перевізник несе наступну відповідальність:
· у разі втрати або нестачі багажу чи вантажу - в розмірі вартості багажу чи вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
· у разі пошкодження (псування) багажу чи вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу чи вантажу;
· у разі втрати багажу чи вантажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, - в розмірі оголошеної цінності багажу чи вантажу.
Якщо внаслідок пошкодження (псування) багажу чи вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, пасажир має право відмовитися від багажу, а вантажовідправник (вантажоодержувач) - від вантажу і вимагати відшкодування завданих збитків.
Якщо багаж чи вантаж, за втрату або нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, пасажир має право вимагати видачі йому цього багажу, а вантажовідправник (вантажоодержувач) - цього вантажу з урахуванням відшкодованих збитків.
Вартість багажу чи вантажу визначається виходячи з ціни, зазначеної в товарному чеку, товарно-транспортній накладній або передбаченої в договорі про перевезення, а в разі відсутності цих документів - виходячи із середньої вартості такого самого товару в місці та на час видачі багажу чи вантажу згідно з договором перевезення багажу чи вантажу автомобільним транспортом. За втрату, нестачу або пошкодження (псування) багажу чи вантажу під час міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом перевізник несе відповідальність згідно з міжнародними договорами України.
За прострочення доставки вантажу до пункту призначення перевізник несе перед вантажовідправником (вантажоодержувачем) відповідальність згідно з умовами договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом.
Перевізник звільняється від відповідальності за шкоду, заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу, якщо доведе, що вона настала внаслідок обставин, незалежних від нього.
Ці положення закріплені в законодавстві і деталізовані в правилах здійснення перевезень.
Існують певні особливості правового регулювання міжнародних автомобільних перевезень.
Закон визначає як міжнародні будь-які перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, які здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з яких або обидва розташовані за межами території України. Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізниками відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень. Найбільш вагомі з точки зору місця в правовому регулюванні автомобільних перевезень наступні міжнародні угоди та акти: Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та вантажу (КАПП), 995_845 , 01_03_1973; Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) (із змінами, внесеними Протоколом від 5 липня 1978 року), 995_234, 19-05-1956; Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), 995_012, 14-11-1975 та інш..
Крім міжнародних конвенцій також широко застосовуються міжурядові угоди про автомобільний транспорт (маршрути, транспортні коридори, транзит вантажів тощо).
Правила міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом по території України також затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Договір перевезень автомобільним транспортом в міжнародному сполученні має особливості, зокрема, перевізник під час виконання міжнародних перевезень пасажирів і багажу, вантажу керується законодавством у галузі дорожнього руху, охорони природи тієї держави, на території якої здійснюється перевезення, до перевізника, пасажира, вантажу висуваються додаткові вимоги, що випливають із факту перетину кордону, встановлено скорочені терміни звернення із претензіями.
Міжнародним перевізником пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює таке перевезення відповідно до міжнародних договорів України, ліцензії та договору про перевезення пасажира чи (та) вантажу автомобільним транспортом, що використовується ним на законних підставах.
Міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються:
· автомобільним транспортом загального користування відповідно до договору перевезення;
· відомчим та індивідуальним автомобільним транспортом для власних потреб їх власників;
· перевізниками-нерезидентами України.
Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом забезпечує Державний департамент автомобільного транспорту.
Одним із дійових механізмів співробітництва у сфері міжнародних перевезень запрвоаджено Митною конвенцією про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), 995_012, 14-11-1975, яка істотно спрощує процедуру митного оформлення автомобілів і вантажів. З метою сприяння впорядкування реалізації цієї конвенції в Україні створено Асоціацію міжнародних автомобільних перевізників – АСМАП.
Контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом проводить служба міжнародних автомобільних перевезень Державного департаменту автомобільного транспорту в пунктах пропуску через державний кордон України. Служба міжнародних автомобільних перевезень діє відповідно до законодавства та свого положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.
Питання 4. Претензії до перевізника, відправника й одержувача вантажів і порядок вирішення спорів.
Автомобільний транспорт як галузь транспортного права має спеціальні правила щодо з’явлення претензій та вирішення спорів. Правове регулювання цих питань здійснюється цивільним, господарським законодавством, Законому України “Про автомобільний транспорт”, Статутом автомобільного транспорту, Наказ Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97 “Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні” та окремими правилами перевезень.
Законодавство встановлює спеціальні вимоги, щодо способів фіксації обставин, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях та при перевезенні пасажирів.
Такі обставини стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) – стверджуються актами встановленої форми.
Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в товарно-транспортних документах, форми актів і порядок їх складання встановлюються п.15 Наказу Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97 “Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні” .
До пред’явлення вантажовідправником або вантажоодержувачем автотранспортному підприємству або організації позову, обов'язкове пред'явлення претензій до них.
При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення автотранспортному підприємству або організації претензії, а у відповідних випадках позовів у порядку, встановленому Правилами, мають в разі:
а) втрати вантажу - вантажовідправник або вантажоодержувач;
б) недостачі, псування або пошкодження вантажу – вантажоодержувач;
в) прострочки в доставці вантажу – вантажоодержувач.
Претензії, що випливають з перевезення вантажів, пред'являються автотранспортному підприємству або організації, що видали вантаж, а в разі повної втрати вантажу – автотранспортному підприємству або організації, які прийняли вантаж до перевезення.
Претензії, що випливають з перевезення пасажирів або багажу, можуть бути пред'явлені автотранспортному підприємству або організації пункту відправлення або призначення на розсуд заявника претензії.
Претензії, що випливають з перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, пред'являються:
а) автотранспортному підприємству або організації, якщо кінцевим пунктом є вантажна автостанція;
б) іншому відповідному транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є станція залізниці, порт (пристань) або аеропорт.
Згідно п. 16.4., п. 16.5. Наказу Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97 “Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні” право на пред'явлення претензій вантажовідправником або вантажоодержувачем може бути передане юридичній або фізичній особі за довіреністю.Передача права на пред'явлення претензії засвідчується написом на товарно-транспортній накладній про його переуступку.
До претензійної заяви повинні бути додані документи, що підтверджують претензію. До претензії відносно втрати, недостачі, псування або пошкодження вантажу, крім документів, що підтверджують право на пред'явлення претензії, повинен бути доданий документ, який засвідчив би кількість і вартість відправленого вантажу.
Згідно ст. 315 Господарського кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, обов'язковим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів.
Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока п'яти днів.
При частковому задоволенні чи відхиленні претензії автотранспортне підприємство або організація, вантажовідправник або вантажоодержувач у повідомленні про це повинні вказати мотиви прийнятого рішення і повернути заявнику додані до претензії документи. В разі задоволення претензії у повній сумі подані до заяви документи не повертаються.
Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
Позови вантажовідправників і вантажоодержувачів автотранспортному підприємству або організації, можуть бути пред'явлені тільки у випадках повного або часткового відмовлення автотранспортного підприємства або організації задовольнити претензію або неодержання від них відповіді протягом встановлених строків.
Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
В міжнародних перевозках є деякі особливості претензійної роботи та розгляду претензій. Так Пасажир має право подати претензію перевізнику протягом семи днів з дня прибуття пасажира в пункт призначення.
З усіх спірних питань, які виникають у зв'язку з перевезенням пасажирів і багажу в міжнародному сполученні, пасажир має право згідно із статтею 20 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року (997_009 ) звернутися в суди держави, на території якої сталася подія, що призвела до ушкодження здоров'я пасажира або пошкодження багажу, чи розташовані за юридичною адресою перевізника або пасажира, а також у пунктах відправлення або прибуття пасажира.
Право на подання позову у зв'язку із завданням ушкодження здоров'ю пасажира зберігається протягом трьох років.
Право на подання позову у зв'язку з повною або частковою втратою багажу чи його пошкодженням зберігається протягом одного року.
Строк давності відраховується з дня прибуття транспортного засобу до пункту призначення пасажира або у разі неприбуття з дня, коли він повинен був прибути туди.
Подання претензії у письмовій формі призупиняє перебіг строку давності до того дня, доки перевізник у письмовій формі повідомить про незадоволення претензії, додавши до неї відповідні документи. У разі часткового визнання поданої претензії перебіг строку давності поновлюється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору.
ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ
1. Державне управління в сфері дорожнього руху.
2. Правове регулювання дорожнього руху.
3. Особливості договору перевезення вантажів і пасажирів автотранспортом.
4. Відповідальність автотранспортних підприємств, відправників і одержувачів вантажів за невиконання зобов’язань.
РЕФЕРАТ:
1. Особливості правового регулювання міжнародних автомобільних перевезень.
2. Претензії до відправника і одержувача вантажів і порядок вирішення спорів.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
Види договорів перевезення автомобільним транспортом.
Відносини, права і обов’язки автотранспортних підприємств, одержувачів і відправників вантажів.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ТА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ:
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.
3. Цивільний кодекс України від 18 липня 1963 р.
4. Закон України “Про автомобільний транспорт”, від 05.04.2001 р.
5. Закон України “Про дорожній рух”, Голос України – 1993 – 16 липня.
6. Закон України “Про транспорт”, Голос України – 1995 – 11 січня.
7. Господарський процесуальний кодекс України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 6, ст.56, від 6 листопада 1991 року, із змінами і доповненнями).
8. Статут автомобільного транспорту (Постанова Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. №40).
9. Закон України “Про джерела фінансування дорожнього господарства України”, Відомості Верховної Ради 1991, № 47 ст. 648;
10. Правила дорожнього руху /затверджені Постановою КМ України № 1306, від 10 жовтня 2001 р./;
11. Постанова КМ України № 28, від 13 січня 1995 року, “Положення про Державну комісію з безпеки дорожнього руху ”;
12. Положення про Державний департамент автомобільного транспорту України /Затверджене постановою КМ України від 29 лютого 1996 р. № 261/.
13. Наказ Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97 “Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні” .
14. Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту / затверджені постановою КМ України від 18 лютого 1997 р. № 176./
15. Положення про національного автомобільного перевізника / затверджене постановою КМ України від 11 липня 1994 р. №475/.
16. Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок /затверджені Постановою КМ України від 7 вересня 1998 р. N 1388/.
17. Правила проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів /затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р., N 141/;
18. Положення про порядок і умови обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів /затверджене постановою КМ України від 7 червня 1994 р. №372/.
19. Єдині правила ремонту: утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони / затверджені постановою КМ України від 30 березня 1994 р. №198.
20. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (Наказ Міністерства транспорту України від 14.10.97 N 363).
21. Правил перевезення пошти автомобільним транспортом / Наказ Мінтрансу України N 32/76 від 12.03.97/.
,*Для студентів денної та вечірньої форм навчання
< Попередня Наступна >