123

---

Глава 32 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ

Стаття 306. Перевезення вантажів як вид господарської діяльності

1. Перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів на­родного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. 2. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. 3. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобіль­ний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транс­порт, інші види транспорту. 4. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. 5. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окре­мих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактив­них та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відпо­відно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими норма­тивно-правовими актами. 6. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивіль­ним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

 

1, Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва. Він поклика­ний задовольняти потреби населення та народно-господарського комплексу в перевезеннях.

Сутність економічних відносин, які виникають у процесі здійснення перевезення ванта­жів, полягає у тому, що вони є продовженням процесу виробництва. Транспорт, як самостій­на галузь народного господарства України, не може існувати поза виро

бництвом, він вико­нує функцію переміщення результатів останнього - продукції виробничо-технічного при­значення та виробів народного споживання. Сьогодні основу функціонування транспортно­го комплексу України становлять ринкові відносини, найважливішими елементами яких є демонополізація, цивілізована конкуренція, рівність структур усіх форм власності та роз­ширення сфери застосування приватного капіталу.

Перевезення вантажів - один з видів господарської діяльності, яка здійснюється суб'єкта­ми господарювання, спрямована на надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей вид діяльності може здійснюватися як з метою одержання прибутку, так і без такої мети (наприклад, морські та повітряні судна можуть використовуватися для пере­везень у наукових, навчальних цілях або під час несення спеціальної державної служби то­що). У першому випадку перевезення вантажів є різновидом комерційної господарської діяльності, а в другому - різновидом некомерційної господарської діяльності.

Сферу господарських відносин, які виникають у процесі перевезення вантажів, становлять господарсько-виробничі (виникають при укладенні та виконанні договору перевезення ванта­жу), організаційно-господарські (наприклад, планування, ліцензування діяльності підпри­ємств транспорту щодо здійснення перевезень вантажів) та внутрішньогосподарські (напри­клад, відносини, що виникають між авіакомпанією та її представництвом або філією в іншому населеному пункті) відносини.

Основним засобом регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарюван­ня, що здійснюють перевезення вантажів, є ліцензування такої діяльності.

Правові основи ліцензування перевезення вантажів визначено статтями 12,14 ГК та Зако­ном України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [318].

Умови та порядок ліцензування окремих видів вантажних перевезень регулюються:

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім на­дання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) [161];

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з пере­везення пасажирів, вантажів повітряним транспортом [160];

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з пере­везення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом [162];

- Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом [159];

- Ліцензійними умовами провадження розроблення, випробування, виробництва, експлу­атації ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфра­структури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем [164];

- іншими нормативно-правовими актами.

2. Суб'єктами відносин перевезення вантажів визнаються учасники господарських відно­син, які організовують вантажні перевезення або здійснюють їх безпосередньо. Відповідно до цього визначають прямих (сторони договору перевезення вантажу) і непрямих (експеди­тори, аеропорти, залізничні станції, автовокзали, морські порти тощо) учасників процесу пе­ревезення вантажів.

До суб'єктів господарювання, що безпосередньо здійснюють перевезення вантажів, нале­жать сторони договору перевезення вантажу: перевізник, вантажовідправник та вантажо­одержувач. Вони є прямими учасниками процесу перевезення вантажу, які реалізують свою господарську компетенцію у цій сфері.

Перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначен­ня якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-тех­нічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб'єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи до­говором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержу­вачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відпо­відних транспортних документах.

Зазначимо особливості правового статусу повітряного, залізничного та морського пере­візника.

Повітряним перевізником згідно із статтею 59 Повітряного кодексу України [49] визна­ється будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки. У свою чергу, під експлуатантом слід розуміти особу, орга­нізацію або підприємство, що експлуатує повітряні судна або пропонує свої послуги у цій га­лузі. Статус експлуатанта підтверджується наявністю у нього сертифіката, який дозволяє ви­конувати повітряні перевезення у відповідності з вимогами нормативних документів циві­льної авіації. Умови та порядок проведення сертифікації експлуатантів встановлено Прави­лами сертифікації експлуатантів, затвердженими наказом Мінтрансу України від 29 травня 1998 р. [265]. Для отримання доступу на конкретний ринок авіаційних перевезень експлуатанту, крім сертифіката експлуатанта, необхідно мати ліцензію на здійснення повітряних вантажних перевезень та отримати дозвіл у Державному департаменті авіаційного транспор­ту України згідно з Положенням про порядок видачі дозволів, що регулюють доступ експлу­атантів на ринок авіаційних перевезень та робіт, затвердженим наказом Державного депар­таменту авіаційного транспорту України від 24 квітня 1996 р.

Визначення категорії «експлуатант повітряного судна» є похідним від категорій «власник повітряного судна» та «судновласник», що розкривають правовий статус особи, яка володіє повітряним судном на законних підставах. Власником повітряного судна можна визначити суб'єкт господарювання, який на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому повітряним судном; відповідно, судновласником - суб'єкт господарювання, який експлуатує повітряне судно від свого імені незалежно від того, є він власником цього повітряного судна чи використовує його на інших законних підставах.

Отже, повітряним вантажним перевізником є такий суб'єкт господарювання - власник або судновласник повітряного судна, який здійснює експлуатацію останнього для вантаж­них перевезень на підставі ліцензії, сертифіката експлуатанта та дозволу, що регулює доступ на ринок авіаційних перевезень.

На залізничному транспорті залізничним вантажним перевізником є залізниця. Згідно зі стат­тею 1 Закону України «Про залізничний транспорт» залізниця - це статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу котрого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі. Сьогодні в Україні функціонують шість залізниць: Південно-Західна, Придніпровська, Донецька, Львівська, Одеська, Південна.

Залізничний вантажний перевізник повинен мати ліцензію на здійснення вантажних пере­везень та сертифікат відповідності згідно з ДСТУ-2296 або свідоцтво про визнання закор­донного сертифіката. Сертифікаційна діяльність на залізничному транспорті - обов'язкова частина процедури обгрунтування можливості здійснення суб'єктами господарювання пере­везення вантажів і здійснюється у порядку, передбаченому Положенням про сертифікаційну діяльність на залізничному транспорті України, затвердженим наказом Мінтрансу України від 1 червня 1998 р. [219].

Згідно із статтею 8 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Мі­ністрів України від 6 квітня 1998 р. [268], перевезення вантажів проводиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підпри­ємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, у то­му числі розташованим за межами України. Передача в оренду вагонів проводиться для здійс­нення перевезень у межах України в порядку, встановленому Інструкцією про порядок пе­редачі в оренду вантажних вагонів, затвердженою наказом Мінтрансу України від 28 квітня 1997 р. № 151 [156].

Отже, залізничний вантажний перевізник - це такий суб'єкт господарювання, який є власником залізничного транспортного засобу або використовує його на законних підставах для перевезення вантажів згідно з ліцензією і сертифікатом, що підтверджують його госпо­дарську компетенцію у цій сфері.

Роль перевізника на морському та внутрішньому водному транспорті виконує судно­власник або власник судна. Згідно із статтею 20 КТМ судновласником визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені незалежно від того, є вона власником судна чи використовує його на інших законних підставах; власником судна є суб'єкт права власності або особа, яка здійснює щодо закріпленого за нею судна права, до яких застосо­вуються правила про право власності. Це стосується також власників річкових суден, право­вий статус яких врегульовано Статутом внутрішнього водного транспорту СРСР, затвердже­ним постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. [512].

Слід зауважити, що у практиці торговельного мореплавства у більшості випадків пе­ревезення здійснює не власник морського судна, а особа, яка експлуатує його на підставі до­говору фрахтування. Перевізник, таким чином, є фрахтувальником за договором фрахтуван­ня, з одного боку, і перевізником за договором перевезення - з іншого. У цьому випадку ми водночас маємо справу з правовідносинами, що виникають внаслідок фрахтування морсько­го судна, і з правовідносинами, що виникають внаслідок перевезення вантажу. Можливо, це є підґрунтям того, щоб кожний з термінів («перевізник» і «фрахтівник») застосовувався ли­ше стосовно договору відповідного виду.

Перевізниками вантажів морським та внутрішнім транспортом за часів СРСР були дер­жавні пароплавства. Сьогодні перевізниками можуть бути не лише пароплавства, а й інші суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на здійснення перевезень у передбаченому законодавством України порядку.

Отже, вантажним перевізником на морському та внутрішньому водному транспорті є та­кий суб'єкт господарювання, судновласник або власник морського судна/судна внутрішньо­го плавання, який здійснює експлуатацію даного судна для вантажних перевезень морськи­ми чи внутрішніми водними шляхами на підставі ліцензії.

Правове становище перевізника може характеризувати його особливий статус - статус на­ціонального перевізника. Набуття вказаного статусу підприємствами морського і річкового транспорту передбачено Порядком проведення конкурсу щодо надання судноплавним ком­паніям статусу національного перевізника, затвердженим наказом Мінтрансу України від 4 вересня 2001 р. [246]. Сьогодні статус національного перевізника отримали Відкрите ак­ціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство» (наказ Мінтрансу України від 29 жовтня 2001 р. № 729) та судноплавна компанія «Укрферрі» (наказ Мінтрансу України від 26 квітня 2002 р. № 284). Умови проведення конкурсу на право отримання зазначеного ста­тусу повітряного перевізника встановлено Положенням про проведення конкурсу на право отримання статусу національного повітряного перевізника, затвердженим наказом Мінтрансу України від 20 березня 1997 р. [215]

Правовий статус вантажовідправника характеризується такими ознаками: по-перше, він вступає у договір перевезення вантажу від свого імені; по-друге, предметом зобов'язань ван­тажовідправника є надання вантажу разом з перевізними документами перевізнику; по-тре­тє, вантажовідправник повинен бути зазначений як такий у перевізних документах.

Юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення правовідносин між вантажовідправни­ком і перевізником, є передача вантажу останньому. Вантажовідправниками можуть бути суб'єкти господарювання, яким вантаж належить на праві власності або інших законних під­ставах.

Вантажовідправник є стороною договору перевезення вантажу, функціональне призна­чення якого полягає у тому, що він зобов'язаний ввірити перевізнику вантаж для його пере­везення.

Таким чином, вантажовідправником є такий суб'єкт господарювання, який вступає у до­говір перевезення вантажу від свого імені, зобов'язується надати перевізнику для перевезен­ня вантаж разом з перевізними документами, в яких він значиться як такий.

Правовий статус відправника за договором морського перевезення вантажу поєднується з таким учасником перевезення, як фрахтувальник. Відповідно до частини 2 статті 133 КТМ фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, які уклали між собою договір фрахту­вання судна (чартер). Однак поняття договору фрахтування судна міститься у статті 203 КТМ, яка визначає сторонами договору судновласника і фрахтувальника, а не фрахтівника і фрахтувальника. Слід визнати, що правовий статус відправника за договором морського пе­ревезення вантажу відмінний від правового статусу фрахтувальника, оскільки предметом зо­бов'язань відправника є подання вантажу для перевезення, а фрахтувальника - використан­ня судна для перевезень або інших цілей торговельного мореплавства.

Поряд з перевізником та вантажовідправником, суб'єктом відносин з перевезення ванта­жу є вантажоодержувач - особа, уповноважена на одержання вантажу.

3. Господарський кодекс України визначає основи правового регулювання господарської діяльності щодо перевезення вантажів усіма видами транспорту, що становлять Єдину транспортну систему України.

Термін «транспорт» має широке тлума­чення: так визначається окрема галузь народного господарства, вид господарської діяльно­сті - переміщення вантажів та засоби перевезення.

Закон України «Про транспорт» визначає склад залізничного, автомобільного, річкового, авіаційного, морського транспорту та інших видів транспорту (транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, а також промислові, бу­дівельні, торговельні й постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями різ­них форм власності).

Щодо процесу перевезення вантажів йдеться про транспортні засоби, за допомогою яких здійснюється перевезення (рухомий склад залізничного транспорту, морські судна, річкові судна, рухомий склад автомобільного транспорту, повітряні судна) та про належність цих за­собів до того чи іншого виду транспорту - залізничного, морського, автомобільного тощо. Тому поняття «транспорт» ширше за поняття «транспортний засіб»:

- під транспортом слід розуміти сукупність механічних засобів, за допомогою яких здій­снюються перевезення, а також увесь виробничо-технологічний комплекс, за допомогою якого надаються послуги з перевезення та інші транспортні послуги споживачам;

- під транспортним засобом - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) ванта­жу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів (п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001р. [410]).

4. Транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на органі­зацію процесу перевезення вантажів. Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено Правилами здійс­нення транспортно-експедиційної діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 р. [473].

Транспортно-експедиційне обслуговування вантажів здійснюється експедиторами, які діють в інтересах та за дорученням вантажовідправників і вантажоодержувачів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу перевезення вантажів. Експедитором може бути як суб'єкт господарювання, що спеціалізується на транспортно-експедиційних послугах (транспорт­но-експедиторська організація), так і перевізник, порт, пристань, які мають відповідну ін­фраструктуру. Експедитор є непрямим учасником процесу перевезення вантажу.

Транспортне експедирування, як вид господарської діяльності, не може розглядатися окре­мо від перевезення. Це - комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка ван­тажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час їх видачі тощо). І саме вказане дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті, є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зо­бов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

5. Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації і здійснення вантажних перевезень, становить законодавство про вантажні перевезення, що за предметом правового регулювання належить до такого інституту господарського законо­давства, як транспортне законодавство.

Відповідно до критерію систематизації законодавства про вантажні перевезення за пред­метом правового регулювання можна визначити загальне і спеціальне законодавство про вантажні перевезення.

До складу загального законодавства входять нормативно-правові акти, які регулюють діяльність усіх суб'єктів господарювання, у тому числі таких, які здійснюють перевезення вантажів (наприклад Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон Ук­раїни «Про транспорт» тощо).

До складу спеціального законодавства входять нормативно-правові акти, які не супе­речать загальним і водночас уточнюють, доповнюють або конкретизують їх щодо вантаж­них перевезень (наприклад Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України, Статут залізниць України тощо). За своєю правовою сутністю це комплексно-коди­фіковані нормативні акти.

Особливі умови перевезення небезпечних вантажів врегульовано Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів» [374], який визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом. У Законі визначено основні напрями державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів, права та обов'язки сторін договору щодо перевезення таких вантажів.

З метою забезпечення безпеки морських перевезень вантажів наказом Мінтрансу України від 14 грудня 1998 р. № 497 затверджено Положення про порядок підготовки та подання ін­формації про вантаж для його безпечного морського перевезення. Згідно з цим Положенням інформацію про вантаж становлять документи, які містять відомості, необхідні для забезпе­чення належного розміщення та безпечного перевезення вантажів (генеральних, навалоч­них, небезпечних тощо), або підтверджують його транспортні характеристики чи свідчать про вжиті заходи щодо підготовки до транспортування. На повітряному транспорті спеціальні правила перевезення небезпечних вантажів регулюються Інструкцією про повітряні пере­везення спеціальних та небезпечних вантажів, затвердженою наказом Мінтрансу України від 25 жовтня 1999 р. № 509.

Закон України «Про транзит вантажів» [471] визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспор­том через територію України.

6. Законодавство України, що регулює відносини учасників процесу перевезення пасажи­рів та їх багажу, становлять норми Цивільного кодексу України, а також інші норматив­но-правові акти залежно від виду транспорту, яким має бути здійснено таке перевезення.

Залізничні перевезення пасажирів регламентовано Правилами перевезень пасажирів, бага­жу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затвердженими наказом Мінтрансу України від 28 липня 1998 р. № 297; постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. № 252 «Про порядок обслуговування громадян залізничним транспортом», постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1995 р. № 903 «Про Правила пове­дінки громадян на залізничному транспорті» та іншими нормативно-правовими актами.

На морському транспорті пасажирські перевезення виконуються відповідно до статей 184- 194 КТМ, Правил перевезення пасажирів, ручної поклажі і багажу та надання послуг на судах і у портах Міністерства морського флоту СРСР, затверджених Міністерством морсько­го флоту СРСР 1 червня 1987 р. (РД 31.16.02-87), та інших нормативно-правових актів. На внутрішньому водному транспорті пасажирські перевезення врегульовані Статутом внутріш­нього водного транспорту Союзу РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801. Повітряні перевезення пасажирів регулюються Повітряним кодексом України; Правилами повітряних перевезень пасажирів і багажу, затвердженими наказом Мін­трансу України від 25 липня 2003 р. № 568; Правилами виконання чартерних рейсів, затвер­дженими наказом Мінтрансу України від 18 травня 2001 р. № 297; іншими нормативно-пра­вовими актами. Перевезення пасажирів автомобільним транспортом регламентовано Прави­лами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176, та іншими нормативно-правовими актами.

 

Наступна >