Стаття 180. Істотні умови господарського договору

Розділ IV (ст.173-215) - Глава 20 (ст.179-188)
123

Стаття 180. Істотні умови господарського договору

1. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зо­бов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. 2. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаче­них законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. 3. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі по­годити предмет, ціну та строк дії договору. 4. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язко­вих для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист ін­тересів кінцевих споживачів товарів і послуг. 5. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Ко­дексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у госпо­дарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продук­цію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. 6. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право ви­магати від сторін зміни умови договору щодо ціни. 7. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язанн

я, що виник­ли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії гос­подарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

 

1. Назва коментованої статті є вужчою за її зміст, оскільки до істотних умов договору від­несено умови, що визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 2 коментованої статті).

Господарський договір є однією з підстав виникнення прав та обов'язків його контраген­тів у сфері господарювання. У силу укладення договору певного виду сторони підпорядко­вують свої відносини як загальним положенням про зобов'язання, визначеним ГК або ЦК, так і відповідним законодавчим актам, що регулюють такий вид господарських відносин (за­конами України «Про оренду державного та комунального майна» [347], «Про фінансовий лізинг» [489], «Про концесії» [311] тощо). Змістом договору охоплюються не тільки ті умови (права та обов'язки сторін у зобов'язальних правовідносинах), що визначені угодою між сторонами, а й ті, які імперативно визначені законодавством для окремих видів договорів.

Вказівка на те, що до умов договору належать ті, що приймаються сторонами як обов'яз­кові умови відповідно до законодавства, є неточною. Обов'язковість дотримання і вико­нання імперативних правових норм, чинних на момент укладення договору, всіма адресата­ми таких правових норм є загальним правовим принципом. Імперативні норми законодав­ства, які повинні враховуватися сторонами:

а) можуть безпосередньо визначати права та обов'язки сторін (як, зокрема, правила ст. 116 Статуту залізниць України [268] щодо розміру штрафів, які сплачуються залізницею за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організа­ціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними);

б) можуть містити приписи щодо включення до договору певних умов (так, відповідно до п. 8 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» [366] ліцен­зійний договір про передачу права на використання знака повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде ниж­чою від якості товарів і послуг власника свідоцтва на знак для товарів і послуг і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови);

в) можуть встановлювати заборони щодо включення до договорів певних умов (зокрема, за змістом частини 1 статті 29 ГК не нав'язувати такі умови договору, які ставлять контр­агентів у нерівне становище, або додаткові умови, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту).

У частині 1 статті 648 ЦК міститься аналогічна норма про те, що зміст договору, укладе­ного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

2. Положення частини 2 коментованої статті щодо укладення господарського договору є схожим із загальним положенням частини 1 статті 638 ЦК про те, що договір є укладеним, як­що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Разом з тим у ко­ментованій частині, окрім вказівки на належну форму договору як обов'язкове правило щодо укладення господарського договору називається додержання сторонами передбаченого зако­ном порядку укладення. Слід враховувати, що, крім загального порядку укладення господар­ського договору, встановленого статтею 181 ГК, законодавчими актами можуть визначатися спеціальні порядки укладення окремих видів договорів, дотримання яких є обов'язковим для сторін (зокрема, укладення договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства, договору концесії).

У коментованій нормі законодавцем виділено три ознаки, кожної з яких достатньо для кваліфікації умови договору як істотної:

- умова, визнана істотною за законом. Перелік істотних умов, узгодження яких необхідне при укладенні господарських договорів певного виду, міститься в окремих статтях ГК, що регулюють такий вид господарських відносин (зокрема поставки, контрактації сільськогос­подарської продукції, енергопостачання, оренди майна та лізингу, перевезення вантажів то­що), та в окремих законодавчих актах. За відсутності в ГК або спеціальному законодавчому акті норми, яка визначала б істотні умови певного договору, застосовуються відповідні по­ложення ЦК;

- умова, необхідна для договорів певного виду (наприклад зазначення станції призначен­ня вантажу, спосіб визначення його маси при договорах перевезення вантажів залізницею тощо);

- умова, щодо якої на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Такі істотні умови залежать від виду договору та намірів його сторін і визначають додаткові способи за­безпечення виконання зобов'язання (неустойка, застава, порука, гарантія, завдаток, притримання) та особливості виконання зобов'язання (умови оплати, порядок відвантаження товару тощо).

У будь-якому разі істотною слід вважати умову, яка міститься у проекті договору або у протоколі розбіжностей, складеному адресатом оферти в порядку, передбаченому стат­тею 181 ГК.

Щодо наслідків недосягнення згоди між сторонами за всіма його істотними умовами див. коментар до частини 8 статті 181 цього Кодексу.

Умова про предмет договору, тобто правовий результат, якого бажають досягти сторони, в частині 2 статті 180 ГК не називається як істотна. Разом з тим умова про предмет є істот­ною для договору будь-якого виду, через що при укладенні договору слід враховувати вимо­ги частини 1 статті 638 ЦК стосовно необхідності досягнення сторонами у належній формі згоди щодо предмета договору як його істотної умови.

3. Предметом договору (предметом договірного зобов'язання) є дії (або утримання від дій), які повинна виконати (або утриматися від виконання) зобов'язана сторона.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання, що виникають на підставі господарських договорів, мають складний предмет, до якого входять дії сторін, тоб­то юридичний об'єкт, та майно (речі, права, обов'язки), що є об'єктом матеріальним. Вимоги щодо предмета господарського договору викладено в окремих положеннях ГК та в інших за­конодавчих актах, які регулюють відповідні відносини.

За змістом частини 2 статті 178 ЦК види об'єктів цивільних прав, знаходження яких у ци­вільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), а також види об'єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту або перебу­вання яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), мають бути прямо визначені у законі.

Законодавчими актами встановлено обмеження щодо матеріальних об'єктів, які не можуть бути предметом окремих видів договорів (зокрема договорів купівлі-продажу об'єктів прива­тизації, оренди тощо). Так, Законом України «Про перелік об'єктів права державної власно­сті, що не підлягають приватизації» [379] затверджено переліки об'єктів права державної власності, які не підлягають приватизації, перелік об'єктів права державної власності, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, та встановлено, що не підля­гають приватизації запаси державного резерву незалежно від місцезнаходження, а також під­приємства, установи, організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву. Декретом Кабінету Міністрів України від З1 грудня 1992 р. № 26-92 [378] затверджено Пере­лік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, основного виробництва, передача в оренду яких не допускається. Господарські договори від­повідного виду, укладені з порушенням таких законодавчих обмежень, недійсні.

Матеріальний об'єкт у договорі має бути точно визначений (найменування товару, марка, сорт або результат, який досягається при виконанні робіт або наданні послуг).

Ціна договору (тариф), згідно з частиною 1 статті 189 ГК, є формою грошового визначен­ня вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Зазвичай ціна визначається у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.

Строком дії договору є період часу, на котрий встановлюється господарський договірний зв'язок між сторонами і протягом якого договір підлягає виконанню у повному обсязі (за ви­значенням ч. 1 ст. 631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору).

Сторони договору можуть бути зацікавлені у виконанні договору окремими партіями, окремими етапами, окремими частинами тощо. У таких випадках у договорі встановлюють­ся спеціальні строки виконання (або шляхом вказівки на періодичність виконання, або вка­зівкою на той термін, до якого у межах строку дії договору повинна бути виконана частина договору). Періодичність може встановлюватися відсилкою до проектно-кошторисної доку­ментації, визначенням етапів виконання роботи.

Узгоджений сторонами строк дії договору дозволяє встановити чіткі параметри, які до­зволяють визначити виконання договірного зобов'язання у часі як належне, що є умовою припинення господарського зобов'язання.

Редакція коментованої частини даної статті щодо обов'язку сторін у будь-якому разі узго­дити строк дії договору та ціну не є, на наш погляд, вдалою.

Якщо розглядати умови про строк дії договору та ціну договору як істотні (підставою для такого тлумачення є назва статті 180 «Істотні умови»...), то недодержання сторонами вказа­ного обов'язку відповідно до норми частини 8 статті 181 ГК повинно тягти за собою визнан­ня договору неукладеним (таким, що не відбувся) і застосування відповідних правових на­слідків. Ціна визначається як істотна умова договору і в частині 2 статті 189 ГК.

Крім того, слід врахувати такі обставини.

Відповідно до положень статті 632 ЦК ціна у договорі встановлюється за домовленістю сто­рін. Якщо ціна не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, то вона визна­чається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на мо­мент укладення договору. Таким чином, з точки зору стабільності господарських зв'язків визначення умови про ціну як істотну для всіх господарських договорів є занадто категоричним. За відсутності ціни у договорі визнавати його неукладеним доцільно було б тоді, коли ціна не може бути визначена у наведений вище спосіб (наприклад, при укладенні ліцензійних дого­ворів на використання об'єктів інтелектуальної власності або договорів комерційної концесії з огляду на унікальність нематеріальних об'єктів — результатів творчої діяльності).

Частиною 2 статті 530 ЦК визначено механізм реалізації прав кредитора, якщо строк (тер­мін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'яв­лення вимоги. У цьому разі кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимо­ги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного зако­нодавства. Таким чином, оскільки положення статті 530 ЦК охоплюють усі можливі варіан­ти визначення строку виконання зобов'язання (і тоді, коли він сторонами визначений, у тому числі вказівкою на подію, яка неминуче має настати, і тоді, коли цей строк сторони не визна­чили), недосягнення сторонами домовленості щодо строку дії договору не повинно впливати на його дійсність. Крім того, законодавством можуть передбачатися інші правила щодо строку договору. Так, відповідно до частини 1 статті 267 ГК, якщо у договорі поставки строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Встановлення у частині 3 коментованої статті обов'язковості узгодження сторонами стро­ку дії договору та ціни свідчить швидше про бажання законодавця запропонувати таку єдину схему змісту договору, яка сприяла б стабільності та визначеності договірних зв'язків у сфе­рі господарювання.

4. Вимоги частини 4 коментованої статті стосуються достатньої деталізації сторонами умови про предмет договору, а саме його матеріального об'єкта. Умова про предмет повинна включати:

- найменування (номенклатуру, асортимент) товару, який повинна надати одна сторона іншій. У разі укладення договору про виконання робіт або надання послуг має бути визначе­ний результат цих робіт або послуг. Якщо товар (роботи, послуги) потребують детальнішої характеристики, такі відомості відображаються у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору;

- кількість виконання, яка визначається обсягом поставки, виконання робіт, послуг. При цьому вказується одиниця виконання і загальна кількість виконання у натуральному вигляді;

- якісні характеристики товарів (робіт, послуг) визначаються або посиланням на відповід­ні державні стандарти, або вказівкою на вимоги, яким повинен відповідати товар. У догово­рах певного виду вимоги до якості можуть визначатися спеціальним документом: проект­но-кошторисною документацією (у договорах підряду на капітальне будівництво), техніч­ним завданням (у договорах підряду на створення і передачу науково-технічної продукції), технічною документацією, зразком, еталоном (у договорах поставки індивідуально визначе­ного товару).

Див. також коментар до статті 15 цього Кодексу.

5. При визначенні ціни у договорі сторони повинні враховувати вимоги глави 21 ГК «Ціни і ціноутворення у сфері господарювання», зокрема частини 3 статті 189 ГК, котрою встанов­лено такі види цін:

- вільні ціни;

- державні фіксовані ціни;

- регульовані ціни (граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін).

Слід враховувати, що сторони у договорі можуть узгодити вільну ціну на всі види продук­ції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Відповідальність за порушення державної дисципліни цін визначена Законом України «Про ціни і ціноутворення» [493], відповідно до статті 14 якого вся необгрунтовано одержа­на підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисцип­ліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залучен­ням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій, підлягає вилучен­ню у доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих рад стягується штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки.

Доплата до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені, порівняно з нормативними, строки, є засобом матеріального стимулюван­ня належного, у тому числі поліпшеного, виконання господарського договору. Таке мате­ріальне заохочення сторони можуть визначити у договорі.

6. Встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів, та встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмежен­ня конкуренції, відповідно до частини 1 статті 29 ГК вважаються зловживанням монополь­ним становищем на ринку. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визна­ються угоди або погоджені дії, спрямовані на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок (ч. 1 ст. 30 ГК). Порядок розгляду справ про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства передбачено Законом України «Про захист економічної конкуренції» [282].

Обов'язковість виконання рішень Антимонопольного комітету України та його терито­ріальних відділень визначена статтею 24 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» [58]. Таким чином, у разі коли дії сторін щодо встановлення договірної ціни визна­ні такими, які порушують вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, сторони зобов'язані виконати відповідне рішення органів Антимонопольного комітету.

Антимонопольні органи мають право в судовому порядку вимагати від сторін внесення змін до господарського договору щодо ціни. Право антимонопольного органу на звернення до суду з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання у зв'яз­ку з порушенням антимонопольного законодавства державними органами, юридичними та фізичними особами закріплено у статті 25 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

7. За буквальним тлумаченням визначення строку дії господарського договору як часу, протягом якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього дого­вору, яке міститься в частині 7 коментованої статті, строк дії господарського зобов'язання обмежується строком дії господарського договору. Таке імперативне правило не обмежує можливості сторін у договорі узгодити умову про те, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від його виконання.

Як свідчить зміст частини 7 коментованої статті та частини 1 статті 631 ЦК, в якій стро­ком договору визнається час, протягом якого сторони можуть здійснити свої обов'язки від­повідно до договору, законодавець відмовився від принципу реального виконання договору, який раніше був закріплений у Цивільному кодексі УРСР 1963 року.

У частині 1 статті 202 ГК визначено, що однією із загальних умов припинення господар­ських зобов'язань є виконання, проведене належним чином.

Якщо господарське договірне зобов'язання не було виконано належним чином, то відпо­відальність сторін (стягнення штрафних санкцій та відшкодування збитків) за порушення умов договору настає незалежно від закінчення строку його дії. Аналогічне правило містить­ся у частині 4 статті 631 ЦК. У коментованій частині статті 180 ГК знайшов втілення загаль­ний принцип щодо обов'язковості договору для сторін з моменту його укладення. Але дис­позитивний характер цього положення дозволяє сторонам поширити дію укладеного дого­вору на зобов'язання, які виникли до його укладення. При тлумаченні положення даної час­тини статті 180 ГК щодо дії договору в часі може поставати запитання: що слід розуміти під зобов'язаннями, які виникли у сторін до укладення договору? Такими можуть бути зобо­в'язання, які виникли раніше з інших підстав, у тому числі й з договорів, але при цьому вони не були належним чином врегульовані. З огляду на це сторони при укладенні нового догово­ру можуть поширити його дію на такі правовідносини.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук