187

---

Стаття 183. Особливості укладання господарських договорів за державним за­мовленням

1. Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними за­мовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контрак­ти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. 2. Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників. 3. Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контрак­ту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шля­хом підписання сторонами єдиного документа. 4. Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням гос­подарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодек­сом та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замов­ленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку. 5. Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення дер­жавного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

 

1. Відповідно до частини 8 статті 2 Закону України «Про поставки продукції для держав­них потреб» [408] та частини 2 статті 8 Закону України «Про державний матеріальний ре­зерв» [105] державне замовлення є обов'язковим для підприємств та організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організа­ції, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить дер­жаві, орендні підприємства, засно

вані на державній власності), а також для суб'єктів госпо­дарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до чинного законодавства мо­нополістами на відповідному ринку продукції.

Суб'єкти господарювання інших форм власності мають добровільно на конкурсних заса­дах укладати державні контракти, в основі яких лежить державне замовлення.

Як уже зазначалося, для суб'єктів господарювання, що засновані на недержавних формах власності, укладання договорів, заснованих на державному акті планування, не є обов'яз­ковим. Однак у тому разі, коли вони добровільно вступають у договірні відносини як вико­навці державного замовлення, їх волевиявлення буде обмежене позиціями державного за­мовлення.

2. Норма частини 2 коментованої статті конкретизує положення частини 1 статті 2 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб», відповідно до якого гарантом за зобов'язаннями державних замовників виступає держава.

З метою організації робіт, пов'язаних з формуванням державного замовлення, розміщен­ням поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, Кабінет Міністрів України визначає центральні органи виконавчої влади, які координують роботу дер­жавних замовників щодо розміщення поставок продукції для державних потреб, доводять до державних замовників збалансовані з фінансовими ресурсами обсяги поставок продукції для укладення державних контрактів з виконавцями державного замовлення, якщо інше не вста­новлене законом. Крім того, державні замовники забезпечуються Кабінетом Міністрів Укра­їни фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної оплати державного замов­лення, якщо інше не передбачено законом.

Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язання передбачена також статтею 200 ГК «Банківська гарантія забезпечення виконання господарських зобов'язань», і парагра­фом 4 глави 49 ЦК «Гарантія». Проте у зазначених статтях гарантами визначені банки, інші фінансові установи, страхові компанії. Таким чином, Кабінет Міністрів України не передба­чений законодавцем як гарант. Через це відповідні положення про гарантію можуть засто­совуватися за аналогією закону.

3. Законом України «Про поставки продукції для державних потреб» не визначені строки формування державних замовлень та строки, до сплину яких державний контракт повинен бути укладений.

Оскільки поставка продукції для державних потреб забезпечується за рахунок Державно­го бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, що залучаються для цих потреб, то формування державним замовником державного замовлення можливе за наявності затверджених на чер­говий фінансовий рік обсягу та структури асигнувань.

На цей час строки і порядок формування державного замовлення визначаються пункта­ми 2-5 Порядку формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, затвердженому постановою Кабінету Міні­стрів України від 29 лютого 1996 р. (у редакції постанови КМУ від 13 грудня 2001 р.) [407]. Щодо строків укладання державних контрактів, то вони цим Порядком не визначені.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за держав­ні кошти», який застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, закупівля може здійснюватися шля­хом таких процедур: відкритих торгів; торгів з обмеженою участю; двоступеневих торгів; за­питу цінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного постачальника (учасника). Таким чином, укладення державних контрактів на поставку продукції для державних потреб мож­ливе як у конкурентний, так і неконкурентний спосіб.

Статтею 33 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» визна­чено умови застосування процедури закупівлі в одного учасника (виконавця). Такими умовами, зокрема, є: відсутність конкуренції (у тому числі з технічних причин) на товари, роботи чи по­слуги, які можуть бути поставлені (виконані) тільки певним учасником, і при цьому немає аль­тернативи; закупівля товарів, робіт чи послуг, що у зв'язку з їх спеціальним призначенням ста­новлять державну таємницю; виникнення нагальної потреби у здійсненні закупівлі у зв'язку з особливими економічними чи соціальними обставинами, яких замовник не міг передбачити. При цьому порядок укладення договору між замовником та учасником Законом не врегульова­ний. Законодавець обмежився вказівкою на те, що процедура закупівлі в одного учасника перед­бачає укладення договору після проведення переговорів між замовником та учасником. Таким чином, у разі укладення державного контракту в неконкурентний спосіб має застосовуватися за­гальний порядок укладення господарських договорів, визначений статтею 181 ГК.

4. Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» встановлює обов'язок прийняття державного замовлення, а отже, і укладення державного контракту для певних ка­тегорій суб'єктів (виконавців), якщо виконання державного замовлення не заподіє збитків виконавцям.

Відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» у разі необгрунтованої відмови виконавця державного замовлення від укладення державного контракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обо­в'язковість його укладення встановлена цим Законом, та за наявності технічних можли­востей його виконання виконавець сплачує державному замовнику штраф у розмірі вартості державного контракту.

Переддоговірні спори (з умов державного контракту та про спонукання до укладення дер­жавного контракту) підвідомчі господарським судам України.

5. Оскільки за своєю природою державне замовлення є актом державного органу, викона­вець державного замовлення може звернутися до господарського суду з позовом про визнан­ня державного замовлення недійсним повністю або частково у порядку, передбаченому ГПК України.

 

< Попередня   Наступна >