173

---

Стаття 162. Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці

1. Суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої ко­мерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформа­ції третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіден­ційності. 2. Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених у частині першій цієї статті умов. 3. Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить су­б'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд. 4. До відносин, пов'язаних з комерційною таємницею, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та інших законів.

 

1. Зі змісту коментованої статті випливає, що комерційна таємниця — це інформація, яка невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, у зв'язку з чим вона має комерційну цінність, а її володілець вживає належних заходів до охо­рони її конфіденційності.

Закон України «Про інформацію» [299] визначив, що інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Отже, комерційною таємницею є лише відомості, зафіксовані в документах та інших матеріальних об'єктах.

Обов'язковою умовою віднесення інформації до комерційної таємниці є невідомість ї

ї третім особам. Проте не кожна інформація, що невідома третім особам, є комерційною таєм­ницею. Такою може бути лише інформація, невідомість якої зумовлена відсутністю закон­них підстав для вільного доступу до неї інших осіб. Зокрема, не може бути комерційною таємницею інформація, що невідома третім особам, але за правовим режимом є відкритою інформацією. Наприклад, не є комерційною таємницею інформація про стан довкілля та про якість харчових продуктів і предметів побуту, оскільки право вільного доступу кожного до цієї інформації гарантується статтею 50 Конституції України. Не завжди є комерційною та­ємницею й інформація з обмеженим доступом. Законодавством можуть бути встановлені ви­падки, коли така інформація не є комерційною таємницею і вільна для доступу певних осіб. Зокрема, відповідно до статті ЗО Закону України «Про підприємства в Україні» [382] Кабінет Міністрів України своєю постановою від 9 серпня 1993 р. № 611 [377] визначив перелік відо­мостей, що не становлять комерційної таємниці, та зобов'язав підприємства подавати ці відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.

За відповідності наведеним вище умовам щодо віднесення інформації до комерційної та­ємниці технічна, організаційна, комерційна, виробнича та інша інформація має комерційну цінність. Однак цього недостатньо для набуття нею статусу комерційної таємниці. Необхідно ще, щоб володілець такої інформації вживав належних, тобто адекватних існуючим обстави­нам, заходів щодо збереження її конфіденційності. Зокрема, це можуть бути різноманітні ор­ганізаційні заходи з перепускного режиму, добору кадрів, організації документообігу тощо. Відповідні норми можуть бути передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором і спеціальними внутрішніми правовими актами. Умови збереження конфіденційності інформації та відповідальності за їх порушення можуть включатись також до трудових договорів (контрактів) з працівниками. Крім того, можуть застосовуватись будь-які законні засоби технічного захисту для охорони приміщень, запобігання прослуховуванню та іншого витоку інформації тощо.

Суб'єкт господарювання, що є володільцем комерційної таємниці, має право на захист від незаконного використання її третіми особами. Незаконним використанням комерційної таєм­ниці є задоволення потреб у ній третіх осіб внаслідок розголошення (передачі, витоку) її з ви­ни особи, яка повинна охороняти цю таємницю, або іншого протиправного одержання її, зо­крема прослуховування засобів зв'язку. Право на захист від незаконного використання ко­мерційної таємниці реалізується через притягнення винної особи до дисциплінарної, цивіль­но-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з законодавством України. Зокрема, суб'єкт господарювання може вимагати від третіх осіб утримуватись від незаконного одержання його комерційної таємниці, а також подальшого застосування її в гос­подарській діяльності, наприклад у виробництві продукції.

Разом з тим слід враховувати, що на підставі статті 30 Закону України «Про інформацію» комерційна таємниця може бути поширена без згоди її власника, якщо ця таємниця є суспіль­но значимою, тобто, якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадсько­сті знати цю таємницю переважає право її власника на її захист. Це може статися, наприклад, коли предметом комерційної таємниці є відомості про засіб ефективного стримування епіде­мії хвороби. Якщо суд встановить, що комерційна таємниця є суспільно значимою, то особа, яка розголосила її, звільняється від відповідальності на підставі статті 47 і згаданого Закону.

2. ГК та інші закони не встановлюють певного строку правової охорони комерційної таєм­ниці. Вони зумовлюють сплив цього строку лише припиненням існування будь-якої з умов, зазначених у частині першій коментованої статті. Ця специфіка нерідко превалює під час ви­бору комерційної таємниці як форми правової охорони відомостей, коли відведений законом певний строк їх охорони в іншій формі (винаходу, корисної моделі тощо) не задовольняє суб'єкта господарювання.

3. Частина третя коментованої статті встановлює обов'язок особи, яка протиправно вико­ристовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону.

Відшкодування збитків є основною формою компенсації заподіяної шкоди.

На підставі статті 22 ЦК збитками, завданими суб'єкту господарювання протиправним ви­користанням його комерційної інформації, є витрати, які цей суб'єкт зробив або мусить зро­бити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які він міг би ре­ально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода).

Якщо особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має від­шкодовуватися суб'єкту господарювання, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка протиправно використовує комерційну інформацію.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день відшкодування їх з ініціативи особи, яка протиправно використала комерційну інформацію.

Відповідно до частини 3 статті 22 та частини 1 статті 1166 ЦК збитки, завдані суб'єкту господарювання протиправним використанням його комерційної інформації, відшкодовую­ться у повному обсязі.

За зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство ви­ходить з принципу вини як умови відповідальності особи, яка заподіяла шкоду. Згідно з час­тиною 2 статті 1166 ЦК особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Шкода вважається завданою з вини цієї особи, доки вона не доведе протилежного.

Якщо інформація, що є комерційною таємницею, отримана заінтересованою особою само­стійно і добросовісно, наприклад, у зв'язку з яким-небудь недоглядом власника інформації, вона порушником не вважається і має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.

4. Відносини щодо комерційної таємниці регулюються також ЦК та іншими законами. Зокрема, стаття 506 ЦК визначає склад майнових прав інтелектуальної власності на комер­ційну таємницю. А стаття 507 ЦК встановлює обов'язок органів державної влади охороняти надану їм комерційну таємницю з метою отримання встановленого законом дозволу на пев­ну діяльність та в інших випадках, передбачених законом.

Опосередковано відносини щодо комерційної таємниці регулюються законами України «Про інформацію» [299], «Про державну таємницю» [116і], «Про наукову і науково-техніч­ну діяльність» [329], «Про науково-технічну інформацію» [328] тощо. Особливості відносин щодо комерційної таємниці підприємства передбачені статтею 30 Закону України «Про під­приємства в Україні».

 

< Попередня