222

---

Стаття 131. Особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організа­цій у сфері господарювання

1. Юридичні особи, незалежно від форм власності, а також повнолітні громадяни мо­жуть утворювати благодійні організації (благодійні фонди, членські благодійні орга­нізації, благодійні установи тощо). 2. Благодійною організацією визнається недержавна організація, яка здійснює бла­годійну діяльність в інтересах суспільства або окремих категорій осіб без мети одер­жання прибутків від цієї діяльності. Благодійні організації утворюються і діють за тери­торіальним принципом. 3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансують­ся з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) та/або членами благодійної організації. 4. Благодійна організація діє на основі статуту (положення), що затверджується ви­щим органом управління благодійної організації, і є юридичною особою. 5. Благодійна організація має право здійснювати неприбуткову господарську діяль­ність, спрямовану на виконання її статутних цілей та завдань. Здійснення благодійними організаціями діяльності у вигляді надання певних послуг (виконання робіт), що підля­гають обов'язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої серти­фікації або ліцензування в установленому законом порядку. 6. Додаткові вимоги щодо створення, державної реєстрації, здійснення господар­ської діяльності та інших питань діяльності благодійних організацій встановлюються цим Кодексом, Законом про благодійництво та благодійні організації, іншими законами. 7. Особливості статусу інших юридичних осіб, що здійснюють неприбуткову госпо­дарську діяльність, визначаються відповідними законами, якими регулюється поря­док діяльності цих суб'єктів.

 

1. Частина 1 коментованої статті вказує на можливість створення повн

олітніми громадя­нами та (або) юридичними особами благодійних організацій. Дані колективні утворення є нетиповими суб'єктами господарювання, і тому цей Кодекс приділяє їм небагато уваги. До­кладно правове становище благодійних організацій визначається Законом України від 16 ве­ресня 1997 р. «Про благодійництво та благодійні організації» [62], а також іншими норма­тивно-правовими актами про благодійництво.

Вищеназваний закон, порівняно зі статтею, що коментується, містить більш чіткі поло­ження про засновників благодійних організацій - ними можуть бути громадяни України, іно­земці та особи без громадянства, які досягли 18 років, а також юридичні особи незалежно від форми власності (ст. 5). З тексту Закону випливає, що засновником благодійної організації може бути й одна особа (як фізична, так і юридична). У той же час органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи, органі­зації, що фінансуються з бюджету, позбавлені права виступати засновниками благодійних структур. Треба думати, що такого права позбавлена і сама держава, а також територіальні громади. Засновники благодійної організації на установчих зборах приймають рішення про створення такої організації, затверджують її статут (положення), формують органи управлін­ня нею. Якщо засновник виступає особисто, то всі ці питання він вирішує самостійно.

Стаття, що коментується, прямо називає лише найпоширеніші організаційно-правові форми благодійних організацій - благодійні фонди, членські благодійні організації і благодійні устано­ви. Водночас можливо створення й інших благодійних організацій, серед яких законодавство згадує, зокрема, про фундації, місії, ліги. Втім, скласти чітке уявлення про кожну із зазначених форм досить складно, оскільки їх легальні дефініції на даний час у вітчизняному законодавстві відсутні. Можна стверджувати лише те, що, на відміну від членських благодійних організацій (котрі, мабуть, слід вважати громадськими організаціями, що переслідують благодійні цілі), по­будованих на корпоративних засадах, благодійні фонди та установи не мають членства. У право-застосовній практиці, однак, давно склалося уявлення про те, що відмінність між фондами і установами полягає в їх функціональному призначенні: перші - фінансують соціально пріори­тетні починання, не виробляючи безпосередньо товари і послуги, задача других - надання кон­кретних послуг, в основному, соціально-культурного характеру.

2. Визначення благодійної організації, яке дано в коментованій статті, майже дослівно відтворює відповідне визначення, що міститься в Законі «Про благодійництво та благодійні організації». І все ж дефініція Закону є більш точною, оскільки як на одну з ознак благодійної організації вона вказує не просто на здійснення останньою благодійної діяльності, а на те, що така діяльність для неї є головною метою. Основними напрямами благодійної діяльності, здійснюваної благодійними організаціями, є: поліпшення матеріального становища благоодержувачів, сприяння соціальній реабілітації осіб, які потребують піклування (малозабез­печені, безробітні, інваліди та ін.), а також надання допомоги особам, обмеженим у реаліза­ції своїх прав і законних інтересів внаслідок фізичних або інших недоліків; сприяння роз­витку науки, освіти, культури, охорони здоров'я, спорту і туризму; надання допомоги в розвитку видавничої справи і засобів масової інформації; деякі інші напрями (ст. 4 Закону «Про благодійництво та благодійні організації»). Неприбутковий статус благодійної орга­нізації, визнаний коментованою статтею, знаходить своє підтвердження й у Законі «Про опо­даткування прибутку підприємств» (п. 7.11.1 ст. 7) [345].

Благодійні організації створюються і діють за територіальним принципом і залежно від територіального масштабу діяльності, передбаченого статутом, можуть мати статус місце­вих, всеукраїнських або міжнародних. До місцевих належать благодійні організації, діяль­ність яких поширюється на територію відповідного регіону або адміністративно-терито­ріальної одиниці. Всеукраїнськими є благодійні організації, діяльність яких поширюється на територію всієї України та які мають свої відділення (філії, представництва) в більшості об­ластей України. До міжнародних відносяться благодійні організації, діяльність яких поши­рюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

3. У частині 3 коментованої статті відтворена норма, закріплена в частині 2 статті 5 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації». Із змісту цієї норми випливає, що засновниками і членами благодійної організації не можуть бути як бюджетні установи, включаючи органи державної влади і місцевого самоврядування, так і ті державні та кому­нальні підприємства, які хоча б частково фінансуються з відповідного бюджету. До останніх, очевидно, можна віднести більшість казенних підприємств, а також всі інші державні й комунальні підприємства, що одержують бюджетні дотації, які обліковуються на їх ре­єстраційних рахунках в органах Державного казначейства України. Державні і комунальні підприємства, що не одержують бюджетних дотацій (у тому числі й ті, що користуються бюджетними кредитами) не позбавлені права бути засновниками або членами благодійної організації, проте в якості своїх внесків у майно останньої вони, виходячи з аналізу чинного законодавства, можуть вносити лише грошові кошти.

4. Благодійна організація діє на основі статуту (положення), що затверджується вищим органом управління нею (загальними зборами, з'їздом, конференцією), а при її створенні -установчими зборами. У статуті (положенні) обов'язково зазначаються: назва, місцезнахо­дження, статус і організаційно-правова форма благодійної організації; мета, завдання і пред­мет її діяльності; порядок утворення і компетенція органів управління; джерела фінансування і порядок використання майна та коштів організації; порядок внесення змін до статуту (положення); порядок припинення діяльності організації; умови і порядок прийняття в члени благодійної організації і вибуття з неї, а також права й обов'язки членів (для організацій, що мають членство).

Благодійна організація має статус юридичної особи, який вона набуває з моменту її дер­жавної реєстрації. Державна реєстрація всеукраїнських і міжнародних благодійних орга­нізацій здійснюється Міністерством юстиції України, а місцевих благодійних організацій, а також відділень (філій, представництв) всеукраїнських, міжнародних благодійних організа­цій - відповідними місцевими органами юстиції. Порядок їх державної реєстрації визначаєть­ся Положенням про порядок державної реєстрації благодійних організацій, затвердженим по­становою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р. [192]. У місячний строк після одержання свідоцтва про державну реєстрацію благодійна організація зобов'язана стати на облік у податкових органах за її місцезнаходженням. Підставами для відмови в державній ре­єстрації благодійних організацій є: порушення встановленого законодавством порядку її створення; наявність раніше зареєстрованої благодійної організації під такою самою назвою.

5. Право благодійної організації здійснювати господарську діяльність, спрямовану на до­сягнення її статутних цілей і завдань, визнається не тільки коментованою статтею, а й Зако­ном «Про благодійництво і благодійні організації» (ст. 20). Всі надходження від цієї діяльно­сті мають спрямовуватися винятково на її забезпечення і благодійництво. При цьому ви­трати на утримання благодійної організації не повинні перевищувати 20 % кошторису даної організації на поточний рік. Кошти для господарської і благодійної діяльності (як у націо­нальній, так і в іноземній валюті) обліковуються благодійною організацією на окремих бан­ківських рахунках.

Матеріальною базою для господарської діяльності благодійної організації є майно, що пе­ребуває в її власності. Джерелами формування такого майна можуть бути: внески засновни­ків та інших благодійників; благодійні пожертвування, що мають цільовий характер; надхо­дження від благодійних кампаній (лотерей, аукціонів, масових заходів тощо), доходи від депозитних вкладів і цінних паперів, надходження від підприємств, майно яких перебуває у власності благодійної організації; інші джерела, не заборонені законодавством. Джерелом формування майна благодійної організації не можуть бути кредити.

Найбільшою мірою цілям створення благодійної організації відповідає така господарська діяльність, як платне надання просвітницьких, культурних, наукових, освітніх та інших по­дібних послуг, проте не виключається і виконання ними деяких видів робіт. Якщо дані робо­ти і послуги відповідно до законодавства підлягають обов'язковій сертифікації або ліцензу­ванню, то благодійна організація, як і будь-який інший суб'єкт господарювання, зобов'язана одержати відповідні сертифікат або ліцензію.

6. Частина 6 коментованої статті вказує на те, що додаткові вимоги щодо створення, дер­жавної реєстрації, здійснення господарської діяльності та інших питань функціонування благодійних організацій встановлюються цим Кодексом і спеціальними законами. Цен­тральне місце серед цих спеціальних законів посідає Закон України «Про благодійництво та благодійні організації», згаданий у тексті коментованої статті.

7. Частина 7 коментованої статті містить посилання на закони України, що регулюють по­рядок діяльності і визначають особливості господарсько-правового статусу різноманітних неприбуткових організацій. Ця норма присвячена лише тим неприбутковим організаціям, правове становище яких не підлягає спеціальному регулюванню Господарським кодексом. Він містить спеціальні правила щодо таких неприбуткових організацій, як торгово-промис­лові палати (ч. 1—3 ст. 21), організації роботодавців (ч. 4—6 ст. 21), споживчі спілки (ст. 111), товарні біржі (ст. 278-282), кредитні спілки (ст. 130), благодійні організації (ч. 1-6 ст. 131). Отже, до числа неприбуткових організацій, яких має на увазі коментована норма, можна від­нести: житлово-будівельні кооперативи, адвокатські об'єднання, об'єднання громадян, творчі спілки, релігійні організації, державні цільові фонди, бюджетні установи, негоспо­дарські об'єднання юридичних осіб (асоціації, спілки) та деякі інші утворення.

Загальне поняття неприбуткової організації в чинному законодавстві відсутнє, проте примірний перелік таких організацій дано у Законі України «Про оподатковування прибутку підприємств» (п. 7.11.1 ст. 7) [345]. Водночас слід враховувати, що з погляду цього Кодексу поняття неприбуткової організації рівноцінно поняттю «суб'єкт некомерційного господарю­вання», і тому коло неприбуткових організацій у контексті коментованої статті ширше, ніж те, що окреслене податковим законодавством. Участь цих організацій у господарському обо­роті обумовлена необхідністю матеріального забезпечення їх основної діяльності, не пов'яза­ної з участю в майнових відносинах, і саме у зв'язку з цією необхідністю вони наділяються статусом юридичної особи, який набувається ними з моменту державної реєстрації.

Правовий статус житлово-будівельних кооперативів дотепер регулюється нормативно-правовими актами радянського періоду - Законом «Про кооперацію в СРСР» [314] і Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, затвердженим постановою Ради Міні­стрів УРСР від ЗО квітня 1985 р. [266]. Правовий статус адвокатських об'єднань визначається, насамперед, Законом України «Про адвокатуру» [57]. Господарсько-правовий статус об'єд­нань громадян, до яких відносяться політичні партії та громадські організації, визначається Законом України «Про об'єднання громадян» [339]; особливості статусу профспілок у сфері господарювання відображені в Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [425]. Господарські аспекти функціонування релігійних організацій урегульовані Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» [443]. Правове становище державних цільових фондів загальнообов'язкового соціального страхування визначається Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня [42]. Інші державні цільові фонди діють на підставі спеціальних нормативних актів різного рівня. Особливості господарсько-правового статусу бюджетних установ різного профілю ви­значені законами, присвяченими відповідним галузям та підгалузям соціально-культурної сфери (закони України «Про освіту» [350], «Про вищу освіту» [70і], «Про наукову і науко­во-технічну діяльність» [329], «Про музеї та музейну справу» [326] та ін.). На господарські можливості бюджетних установ впливають також положення Бюджетного кодексу України. Норми, що стосуються правового статусу негосподарських об'єднань юридичних осіб, розки­дані по великому числу законів про окремі різновиди неприбуткових організацій, що входять до складу цих об'єднань.

 

< Попередня