98

---

Стаття 65. Управління підприємством

1. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих докумен­тів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. 2. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установ­чих документів. 3. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. 4. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за по­годженням сторін. 5. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших орга­нізаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначе­них установчими документами. 6. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону. 7. На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та со­ціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до зміс­ту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про ко­лективні договори. 8. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею бе­руть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові від

носини працівника з підприємством. Повнова­ження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встанов­люються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи. 9. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів. 10. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.

 

1. Система управління підприємством регламентується його статутом (або положенням). У ньому визначаються органи управління підприємством, їх функції, права й обов'язки, конкретні правомочності органів управління та окремих керівних посадових осіб. Право­мочності останніх по управлінню підприємством можуть регламентуватися посадовими інструкціями. Статутом встановлюється ієрархія органів управління (визначаються вищий орган управління, створювані ним виконавчі органи, посадові особи, що є органами юридич­ної особи, та їхні функції з представлення прав та інтересів підприємства).

Одним з важливих напрямів управління підприємством є сфера використання і розпоря­дження закріпленим майном. Головна роль у цьому, незалежно від форми власності майна підприємства, належить власнику. Саме він, відповідно до чинного законодавства, вправі сам (самостійно — за власним розсудом й у своїх інтересах), незалежно від будь-яких третіх осіб, визначати юридичну долю свого майна, юридичний режим його використання.

Лише у випадках, передбачених законодавством або статутом підприємства, окремі пи­тання повинні вирішуватися за участю трудового колективу. Значні повноваження надані трудовим колективам державних підприємств у прийнятті рішень з питань корпоратизації і приватизації цілісних майнових комплексів. Без згоди загальних зборів трудових колективів не може бути, зокрема, прийняте рішення про створення холдингової компанії й утворення на базі державних організацій їх дочірніх підприємств (п. 15 Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації, затвердженого Указом Пре­зидента України від 11 травня 1994 р. [491]). Обов'язкові випадки участі трудових колекти­вів у вирішенні подібних питань передбачаються законодавством про професійні спілки, про галузеві угоди, а також статутами (положеннями) конкретних підприємств.

Разом з тим тут слід підкреслити принципове положення: сильні позиції трудових колек­тивів були характерні для періоду соціалістичного будівництва з його орієнтацією на загаль­нонародну власність.

2. У сучасних умовах трансформації економіки, у зв'язку з відмовою від принципу «за­гальнонародної» власності, у кожному підприємстві набуває своє природне значення реаль­ний власник майна створеного ним суб'єкта господарювання. Функція управління підприєм­ством є похідною функцією власності на цілісний майновий комплекс підприємства. Як власник майна, закріпленого за підприємством, тільки він один вправі вирішувати основні умови, мету і задачі функціонування свого підприємства.

Реалізувати свої права на управління власник може різними шляхами і способами. У їх числі: визначення форми майнового відокремлення підприємства або закріплення за ним майна (право власності, право господарського відання, право оперативного управління чи внутрішньогосподарського використання); затвердження статуту (положення) підприєм­ства; призначення керівника, інших посадових осіб, затвердження для них посадових інст­рукцій; встановлення в порядку, передбаченому чинним законодавством, форм і меж майно­вої та дисциплінарної відповідальності тощо.

Засновник, наприклад, приватного підприємства основні з перелічених вище юридично значимих дій здійснює безпосередньо. Керівники державних і комунальних підприємств -через органи, уповноважені управляти відповідним майном (міністерства і відомства, органи місцевого самоврядування).

3. Якщо власник майна створеного ним підприємства як керівник сам підприємство не очо­лює, він (чи уповноважений ним орган) вправі призначити (обрати) керівника підприємства.

4. Власник (уповноважений ним орган) у разі наймання керівника підприємства укладає з ним у порядку, встановленому законодавством, трудовий договір чи контракт. Контракт, по­рівняно зі звичайним трудовим договором, як правило, містить більш докладну регламента­цію взаємин його учасників (наймача і працівника). Він може містити, крім обов'язкових умов трудового найму, і будь-які додаткові умови, погоджені сторонами. Головне при цьо­му, щоб додаткові умови не ущемляли прав працівника порівняно з чинним законодавством.

5. Керівнику підприємства для представлення його інтересів доручення не потрібно, він представляє підприємство в силу свого посадового становища. Для здійснення юридично значимих дій від імені підприємства керівнику досить пред'явити своє посадове посвідчен­ня, що підтверджує займану ним посаду. Керівник підприємства в рамках, визначених уста­новчими документами, вправі вирішувати будь-які питання і приймати рішення самостійно, не погоджуючи їх із засновником.

Відзначаючи широкі можливості засновника впливати на підприємство, тут слід підкрес­лити, що межі повноважень власника, проте, не безмежні. У рамках компетенції, окресленої законодавством і установчими документами, підприємство є самостійним. І навіть власник не вправі втручатися в оперативно-господарську діяльність створеного ним підприємства.

6. Дострокове звільнення керівника підприємства, незалежно від того, прийнятий він на посаду за трудовим договором чи за контрактом, можливо на підставах, як передбачених трудовим законодавством, так і не передбачених ним, але зазначених у контракті. Головне, щоб ці додаткові підстави звільнення, передбачені контрактом, не суперечили чинному, у тому числі трудовому, законодавству.

7. На всіх підприємствах, незалежно від форми власності, що використовують працю най­маних працівників (незалежно від їх кількості) і є юридичними особами, колективні догово­ри повинні укладатися в обов'язковому порядку. У структурних підрозділах підприємств та­кі договори можуть укладатися в рамках компетенції цих підрозділів.

Умови колективних договорів, укладених відповідно до чинного законодавства, є обо­в'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови ко­лективних договорів, що погіршують, порівняно з чинним законодавством, становище пра-

117цівників, є недійсними, їх забороняється включати до договорів. Зміст колективного догово­ру визначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулюван­ня виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

змін в організації виробництва і праці;

забезпечення продуктивної зайнятості;

нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та ін­ших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);

встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприєм­ства (якщо це передбачено статутом);

режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

умов і охорони праці;

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.

Колективний договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств неза­лежно від того, чи є вони членами профспілки, і обов'язкові як для власника або уповноваже­ного ним органу, так і для працівників підприємства. Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір. У разі реорганізації підприємства колективний договір збері­гає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін. У разі зміни власника підприємства чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпоча­ти переговори про укладення нового чи зміну або доповнення чинного колективного догово­ру. У разі ліквідації підприємства колективний договір діє протягом усього строку проведен­ня ліквідації.

За ігнорування вимог законодавства щодо укладення і виконання колективних договорів передбачається юридична відповідальність. Зокрема, на осіб, які представляють власників або уповноважені ними органи і ухиляються від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, або не забезпечили роботу відповідної комісії у ви­значені сторонами строки, або винуваті в порушенні чи невиконанні обов'язків за колектив­ним договором, накладається штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади.

На вимогу профспілок, іншого уповноваженого трудовим колективом органу власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вжити заходів, передбачених законодавством, до керівника, з вини якого порушуються чи не виконуються зобов'язання за колективним дого­вором.

Більш докладно питання щодо змісту і порядку укладення колективних договорів викла­дено у Законі України «Про колективні договори і угоди» [305].

8. Трудовий колектив підприємства складають усі його працівники - фізичні особи, що своєю працею беруть участь у його діяльності на засадах трудового договору, незалежно від його форми (контракт, трудова угода). Однак у трудовий колектив не включаються ті праців­ники, які перебувають з підприємством не в трудових відносинах, а виконують роботу для нього на засадах цивільно-правового договору підряду. Загальнонормативну основу функ­ціонування трудових колективів підприємств в Україні, його органів і членів на сьогод­нішній день утворює Закон СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями» 1983 року [475], що може і повинен застосову­ватися в межах, які не суперечать чинному законодавству України.

Детально повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприєм­ством повинні регламентуватися в установчих документах конкретних підприємств.

9. Прийняття рішень із соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підпри­ємств, належать до компетенції його органів управління. Склад цих органів, їх функції та компетенція повинні чітко фіксуватися в установчих документах підприємства, і вони ста­новлять прерогативу засновника і вищого органа управління підприємством. Конкретні пра­вомочності адміністрації підприємства, трудового колективу і його органів у різних під­приємствах можуть не збігатися. Особливості їх розподілу всередині підприємства значною мірою залежать від форми власності підприємства і його організаційно-правової форми.

З цього питання див. також коментар до статті 69 даного Кодексу.

10. Особливості організації управління підприємствами окремих видів також визначають­ся формами їх власності (приватні, колективні, державні, комунальні), організаційно-право­вими формами підприємств і фіксуються в законах про підприємства конкретних видів. Ко­ментар з цих питань дається у відповідних розділах даного Кодексу.

 

< Попередня   Наступна >