218

---

Стаття 67. Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, ор­ганізаціями, громадянами

1. Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. 2. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. 3. Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, як­що інше не передбачено законом.

 

1. Перехід до ринкової економіки характеризується різноманітністю форм власності й ор­ганізаційно-правових форм господарюючих суб'єктів, форм виробничої діяльності і госпо­дарювання, широким колом і багатогранністю господарських договорів і зобов'язань, які з них виникають.

Господарський договір виконує важливі функції ринкової економіки, він є її організацій­ним елементом. Особливі якості господарського договору як правової конструкції дозволя­ють використовувати його для регулювання господарських відносин методом взаємного узгодження інтересів волі їх учасників. Тому господарський договір слугує не просто юри­дичним фактом, з яким пов'язані виникнення, зміна чи припинення господарського зобов'я­зання. Він виступає засобом організації господарських відносин, визначення своїх прав і обов'язків як юридичними, так і фізичними особами — господарюючими суб'єктами. Тобто він слугує способом саморегулювання - в межах чинного законодавства — поведінки сторін.

Господарський договір завжди укладається з метою реалізації сторонами своїх прав і обов'язків для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Отже, дого­вір є необхідним інструментом здійснення господарської діяльності б

удь-яким суб'єктом, незалежно від того, юридична чи фізична це особа. Для пострадянського періоду характерною рисою господарського договору було укла­дення його суб'єктами - юридичними особами.

У сучасних умовах фізичні особи одержали статус підприємців і стали суб'єктами госпо­дарського права після того, як Законом України «Про власність» (ст. 6) було встановлено, що власник вправі використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності, а ре­зультати господарського використання майна (виготовлена продукція, одержані доходи) належать власнику цього майна, якщо інше не встановлено законом чи договором.

При наявності еквівалентного характеру обміну товарів та послуг, який не втратив зна­чення і в умовах ринкової економіки, цей обмін може відбуватись тільки в тому разі, якщо, по-перше, одна сторона визначить свою волю в розпорядженні майном чи наданні послуг, а по-друге, ця воля буде сприйнята другою стороною, тобто ці взаємовідносини наберуть взаємоузгодженого характеру і отримають відображення в єдиному вольовому акті - дого­ворі.

Основним конституційним принципом є рівність усіх суб'єктів власності і господарюван­ня перед законом, і не викликає сумніву те, що саме цей принцип реалізується громадянами і юридичними особами України за допомогою договірних відносин.

2. Відповідно до чинного законодавства підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать зако­нодавству України.

Умови щодо предмета господарського договору повинні визначати найменування, кількість (обсяг), номенклатуру (асортимент), якість продукції чи послуг (ст. 15 цього Ко­дексу) або ж характеристику інших дій, які повинна виконати зобов'язана сторона.

Статті 41,42 Конституції України відображають право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності, а також можливість займатись будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не заборонена за­коном.

Ці положення знайшли відображення в даному Кодексі, а також у законах України «Про господарські товариства» [90], «Про фермерське господарство» [488], «Про сільськогоспо­дарську кооперацію» [446], «Про інвестиційну діяльність» [295] та в інших законодавчих ак­тах України.

У процесі побудови ринкової економіки в Україні, який, слід зазначити, занадто затягнув­ся, акцентується увага на звуженні, а то й відмові від централізованого планування і переході до самостійного планування своєї діяльності суб'єктами господарювання (мікроекономічне планування). Відмова від колишніх форм планування передбачає перехід до таких форм пла­нування, як індикативне (рекомендаційне) і вибіркове планування з цільовою спрямованістю на найважливіші галузі економіки. Правові засади цих напрямів планування отримали відоб­раження в Законі України від 23 березня 2000 р. «Про державне прогнозування та розроблен­ня програм економічного і соціального розвитку України» [98].

І все ж, незважаючи на нові підходи до планування та пошуки відмінних від притаманних доринковій економіці його способів і форм, практика господарювання свідчить про те, що повністю відмовлятися від державного планування недоцільно. І це особливо важливо, якщо йдеться про економічну, оборонну та іншу безпеку держави. (Більш детально див. у комента­рі до ст. 11 цього Кодексу).

Відповідно до чинного законодавства України планові акти про державні замовлення є обов'язковими для суб'єктів господарських відносин. Стаття 1 Закону України «Про постав­ки продукції для державних потреб» [408] визначає державне замовлення як засіб державно­го регулювання економіки України шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення державних кон­трактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів госпо­дарської діяльності всіх форм власності.

Завдяки замовленням та контрактам, які їх опосередковують, встановлюються обов'язко­ві договірні зв'язки між державним замовником та виконавцем. У відповідності з викладе­ним вище поставка продукції, її кількість, асортимент (номенклатура) для державних потреб мають відповідати визначеним у державному замовленні або завданні, і на території України або за її межами є обов'язковими для господарюючих суб'єктів (підприємств), якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 41 Конституції України, статей 44, 66 цього Кодексу, статті 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» продукцією, яка не увійшла до державного замовлення або державного завдання, підприємство має право розпорядитись на свій розсуд, тобто реалізувати її самостійно.

 

 

< Попередня   Наступна >