133

---

Стаття 10. Основні напрями економічної політики держави

1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньо­галузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-техніч­ний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростан­ня рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу; інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхід­них умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення ос­новних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріори­тети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відпові­дального використання цих коштів та здійснення контролю за ним; амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання най­більш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі; політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної бага­тоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійс­нення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, ек­вівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур; цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єк­тами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реаліз

ації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господар­ської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін; антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального кон­курентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємо­дії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед, у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки; бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування дохо­дів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпе­чення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу; Податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обгрунтованого подат­кового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхід­ної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справед­ливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів; грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської систе­ми, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і роз­витку економіки; валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу на­ціональної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валют­них резервів та їх ефективне використання; зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин су­б'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національ­ного ринку і вітчизняного товаровиробника. 2. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяль­ності населення. 3. У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, полі­тику соціального захисту та соціального забезпечення.

 

1. Поряд із закріпленням форм реалізації економічної політики попередньою статтею Ко­дексу, коментована стаття дає визначення економічної політики шляхом характеристики основних її напрямів або видів. Таке визначення зумовлюється потребою уніфікувати, при­вести до певної одноманітності застосування у законодавстві відповідної термінології, по­в'язаної з виробленням та реалізацією економічної політики держави. Зокрема, наведені в цій статті визначення мають використовуватися в процесі державного прогнозування та роз­роблення програм економічного і соціального розвитку України, передбачених відповідним Законом [27], при формулюванні засад внутрішньої і зовнішньої політики, а також конкрет­них положень законодавчих актів. Разом з тим вони забезпечують можливість більш чіткого розуміння заходів державного впливу на господарські відносини, а отже, більш усвідомле­ного здійснення своїх прав та обов'язків учасниками цих відносин.

У коментованій статті основними напрямами, за якими визначається економічна політика держави, названо: структурно-галузеву, інвестиційну, амортизаційну політику, політику інституційних перетворень, цінову, антимонопольно-конкурентну, бюджетну, податкову, гро­шово-кредитну, валютну, зовнішньоекономічну політику. Це загальна диференціація основ­них видів економічної політики, яка не виключає деталізації кожного з вказаних напрямів за більш конкретними сферами. Зокрема, у складі структурно-галузевої політики названо такі сфери, як промислова політика, аграрна, будівельна тощо, стосовно яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу. Вказані заходи зумовлюють­ся загальним цільовим спрямуванням відповідного напряму економічної політики, яке зазна­чено в цій статті.

2. Зважаючи на те, що господарська діяльність безпосередньо пов'язана з використанням природних ресурсів, у процесі якого має місце негативний вплив на довколишнє середови­ще, у частині другій цієї статті встановлено, що держава повинна здійснювати також еколо­гічну політику. Зміст вказаної політики визначається необхідністю забезпечити раціональне використання суб'єктами господарювання природних ресурсів та їх повноцінне відтворен­ня, а також необхідністю створення безпечних умов життєдіяльності населення. Дані поло­ження ґрунтуються на загальних засадах конституційного ладу, згідно з якими людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. З Конституції). Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (ст. 16 Конституції). Реалізація екологічної політики має гарантувати конституційне право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції).

3. Оскільки господарювання не є самоціллю, а підпорядковується задоволенню різнома­нітних, перш за все соціально-економічних, потреб людини, частиною третьою коментова­ної статті встановлено, що держава повинна здійснювати відповідну політику в соціально-економічній сфері. Йдеться про соціальну політику захисту прав споживачів (консюмеризм), політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соці­ального захисту та соціального забезпечення. Здійснення названих видів політики у со­ціально-економічній сфері також випливає із засад конституційного ладу України: визначен­ня її як соціальної держави, вимоги забезпечення державою соціальної спрямованості еконо­міки, а також ряду основоположних прав і свобод громадян, закріплених Конституцією України. Серед них право кожного на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23 Конститу­ції), право на працю (ст. 43), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48), інші соціальні пра­ва. Тим, хто працює, Конституцією надано також право на страйк для захисту своїх еконо­мічних і соціальних інтересів (ст. 44) та право на участь громадян у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36).

Захистові прав споживачів присвячено положення статей 20 та 39 ГК, у статті 69 цього Кодексу встановлено вимоги до підприємств щодо їх соціальної діяльності, а стаття 19 пе­редбачає здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю, зокрема, у сфері виробництва і праці, споживання, цін тощо. Таким чином, даний Кодекс не лише про­голошує необхідність здійснення зазначених видів політики в соціально-економічній сфері, а й закріплює певні загальні законодавчі вимоги щодо здійснення цієї політики.

 

< Попередня   Наступна >