121

---

Стаття 13. Державне замовлення, державне завдання

1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом фор­мування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (заку­півлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарюван­ня, незалежно від їх форми власності. 2. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені дер­жави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому ви­значаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини. 3. Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Дер­жавного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом. 4. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади можуть встановлювати державні завдання, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання. 5. Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб визначаються законом. 6. Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для дер­жавних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військо­вої техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону.

 

1. З переходом України до ринкових відносин державне керівництво економікою стало здійснюватися на основі принципів, що сполучають приватно-правові і публічно-правові ін­тереси. Необхідність державного керівництва, державного планування не відпала. Однак ці процеси почали поєднуватися з самостійністю суб'єктів господарювання, зростанням ролі угод, інши

ми принципами ринкової економіки.

У Законі України «Про підприємства в Україні» [382] прямо вказувалося на те, що дер­жавне замовлення (разом з угодами, укладеними з постачальниками продукції (робіт, по­слуг) та постачальниками матеріально-технічних ресурсів) виступає як основа складання планів підприємства. У цьому ж Законі було закріплено договірну основу для виконання під­приємством робіт та послуг для державних потреб.

2. Державний контракт є різновидом договору поставки. Однак державний контракт має свої відмітні риси, що випливають із цілі, для якої він укладається — задоволення державних потреб України. Специфікою державного контракту є те, що, по-перше, держава гарантує оплату продукції (робіт, послуг) за цими контрактами, по-друге, держава може надавати еко­номічні пільги виконавцям таких договорів, по-третє, такий договір укладається на основі державного замовлення, і його зміст обов'язково повинен відповідати змісту такого замов­лення.

У Законі України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141] йдеться також про договір закупівлі. Цей договір визначено як письмову угоду між замовником та ви­конавцем - переможцем процедур закупівлі, яка передбачає надання послуг, виконання ро­біт або набуття права власності на товар за відповідну плату.

Спеціальне законодавство, що регламентує процес закупівлі та поставки товарів для дер­жавних потреб, детально не визначає змісту договору закупівлі за державні кошти. Воно ли­ше вказує, що договір про закупівлю укладається тільки у письмовій формі та набуває сили з моменту його підписання замовником та виконавцем. У разі виникнення зобов'язань, які неможливо було передбачити під час укладання договору та які призвели до зміни ситуації так, що закупівля перестала відповідати державним інтересам, замовник може, за узгоджен­ням з уповноваженим органом, вносити зміни до будь-якої частини договору чи відмовитися від його виконання протягом одного місяця з моменту виникнення таких обставин.

Для виконавців державного замовлення, які засновані повністю або частково на держав­ній власності, а також для суб'єктів господарської діяльності усіх форм власності — монопо­лістів державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання держав­ного замовлення не завдає збитків цим виконавцям.

3. Частина третя статті визначає джерела фінансового забезпечення здійснення поставки продукції для державних потреб. Це, передусім, кошти Державного бюджету України, а також інші джерела фінансування, що залучаються для цього. Передбачається, що в останньо­му випадку необхідним є закон, який би регламентував порядок залучення цих джерел.

4. Державне завдання, яке згадується у частині четвертій даної статті Кодексу, раніше не було передбачено законодавством України. Його відмітною ознакою є обов'язковість ви­конання усіма суб'єктами господарської діяльності. Зазначено, що суб'єктами встановлення державного завдання є Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади. Зрозу­міло, що встановлення загальнообов'язкового державного завдання не може бути повсякден­ною практикою. Це мають бути особливі випадки, які прямо вказані в Кодексі або в інших законах.

5. У частині п'ятій даної статті вказується, що засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб визначаються законом. Основним законодавчим актом, у якому вирішуються ці питання, є згаданий вище Закон України «Про закупівлю товарів, ро­біт і послуг за державні кошти».

6. У даній статті також визначено, що особливості відносин, які виникають у зв'язку з по­ставками (закупівлею) для державних потреб деяких специфічних видів продукції або това­рів, визначаються у спеціальному законодавстві. Наприклад, загальні правові та економічні засади формування і виконання державного оборонного замовлення містяться у Законі України «Про державне оборонне замовлення» [96].

Щодо особливостей поставки (закупівлі) для державних потреб сільськогосподарської продукції та продовольства, то вони поки що визначаються підзаконними нормативними ак­тами. Тому слід очікувати появи у цій сфері відповідних законів.

 

< Попередня   Наступна >