142

---

Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини

1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та ре­алізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. 2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціаль­них результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підпри­ємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). 3. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів. 4. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організацій­но-господарські та внутрішньогосподарські відносини. 5. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єк­тами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. 6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються від­носини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організацій­но-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. 7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підроз­ділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структур­ними підрозділами.

 

1. Дана стаття конкретизує положення статті 1 щодо визначення предмета регулювання Кодексу. Хоча весь зміст статті, по суті, присвячений визначенням тих чи інших понять, про­те існує потреба більш докладних пояснень.

Визначення поняття

«господарська діяльність» має ключове значення для всього масиву господарського законодавства. Більше того, воно використовується і в інших галузях зако­нодавства (наприклад, у податковому і кримінальному). Ця обставина вимагає максимально чіткого підходу до формулювання цього поняття. Проте чинне господарське законодавство до останнього часу містило декілька визначень поняття господарської діяльності (див., на­приклад: закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 1) [293], «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 1, п. 1.32) [78], «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (ст. 1) [318]. Однак за своїм змістом ці визначення суттєво різнилися, що негативно позначалося на розв'язанні конкретних госпо­дарських питань. Зрозуміло, що із введенням в дію Кодексу з'явиться базове визначення по­няття господарської діяльності, що зумовить необхідність перегляду тих визначень, які були дані раніше в окремих законодавчих актах.

З'ясовуючи поняття господарської діяльності, що наведено у частині 1 статті 3 Кодексу, необхідно зробити деякі попередні застереження. Так, поняття «господарська діяльність», як­що відволіктися від даного у Кодексі визначення, само по собі має досить широке значення, а тому застосовується в багатьох випадках. Так, можна говорити, наприклад, про побутову, до­машню господарську діяльність. В одних випадках господарська діяльність стає основною, систематичною, професійною, а в інших - додатковою, допоміжною, побіжною. Тому й різ­ним може бути правовий режим відносно того чи іншого різновиду господарської діяльності.

Критеріями відмежування одного різновиду господарської діяльності від іншого можуть бути: сфера, галузь, у яких здійснюється ця діяльність (наприклад сфера суспільного вироб­ництва, соціальна, культурна та інші сфери); мета діяльності (одержання прибутку або без його одержання); суб'єкт діяльності (спеціальний суб'єкт — суб'єкт суто господарської діяльності або інший суб'єкт, для якого ця діяльність є допоміжною); обсяг саме господар­ської діяльності у більш широкій за змістом діяльності того чи іншого суб'єкта (основний або допоміжний).

Наведемо ще одне важливе застереження. Господарська діяльність здійснюється у загаль­ній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості. Останні неможливі без вар­тісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Це стосується як комерційної, так і некомерційної господарської діяльності. Отже, така озна­ка результатів господарської діяльності, як «цінова визначеність», присутня в абсолютній більшості випадків (у ринковій економіці - переважно за угодою сторін), хоча у некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання її результатів.

З огляду на викладене вище, назвемо найважливіші ознаки основної господарської діяль­ності, що регулюється нормами Кодексу: а) вона здійснюється у сфері суспільного вироб­ництва (і ніяк не у сфері особистого споживання); б) перебуваючи у сфері суспільного ви­робництва, яке, у свою чергу, базується на ринкових засадах, ця діяльність спрямована на задоволення приватних інтересів суб'єктів господарювання за умови дотримання ними пев­них публічних інтересів (іншими словами, у господарській діяльності об'єктивно поєднані приватні і публічні інтереси); в) вона перш за все пов'язана з тією стороною суспільного ви­робництва, у якій здійснюється господарське використання майна; г) вона є діяльністю, що організує виробництво та використання майна; д) результати діяльності мають вартісний ха­рактер.

2. Стаття визначає й певні різновиди господарської діяльності. Встановлюється, що вона здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів як з метою одержання прибутку (це є комерційна, підприємницька діяльність), так і без одержання прибутку (це є некомерційна господарська діяльність). Таким чином, мета (одержання прибутку або без його одержання) тут стає головним критерієм поділу цієї діяльності на види. Існують і додат­кові критерії цього поділу, про що можна дізнатися у подальшому тексті Кодексу (див. гл. 4 «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)» та главу 5 «Некомерційна госпо­дарська діяльність»).

При цьому не слід вважати, що основний критерій поділу господарської діяльності на ко­мерційну і некомерційну — присутність або відсутність мети одержання прибутку - має абсо­лютний характер. Якщо така мета є, то є й конкретний результат її досягнення, але він може бути повним, частковим або зовсім відсутнім. Тому є необхідність у наближенні цього кри­терію до реального життя.

При вирішенні цього питання на допомогу приходить одне з положень Системи націо­нальних рахунків (СНР), прийнятої у 1993 році Комісією Європейських співтовариств, Між­народним валютним фондом, Організацією економічного співробітництва та розвитку, Ор­ганізацією Об'єднаних Націй та Світовим банком [461]. У відповідності з СНР між комер­ційними і некомерційними видами діяльності проводяться такі розмежування: комерційна діяльність включає виробництво продукції або надання послуг на ринку за такою ціною, яка покриває більше половини витрат виробництва; некомерційна діяльність охоплює вироб­ництво продукції або надання послуг, безкоштовних або за цінами, що покривають половину чи менше половини витрат виробництва.

Побіжно слід зазначити, що Кодекс містить окремі положення й про «неприбуткову» або «некомерційну (неприбуткову)» діяльність. Йдеться, наприклад, про діяльність благодійних

12(ст. 131) та військових організацій (ст. 414). У цих організаціях господарська діяльність має підпорядкований, допоміжний характер.

3. Частина 3 коментованої статті має суто роз'яснювальне значення, оскільки спрямована на запобігання непорозумінням, які зустрічаються на практиці при визначенні меж господар­ської діяльності. Під нею нерідко помилково розуміють просте задоволення потреб організа­ції (наприклад, освітянського, оздоровчого або культурного призначення), яка дбає про ре­монт або інше облаштування свого приміщення. Оскільки така організація своїми діями безпосередньо не створює результат господарської діяльності (не виготовляє та не реалізує продукцію, не виконує роботу чи не надає послуги вартісного характеру), то вона й не може бути суб'єктом цієї діяльності. З іншого боку, господарче забезпечення діяльності організа­ції у багатьох випадках потребує від неї юридичного оформлення стосунків зі стороною, яка виконує відповідні роботи чи надає послуги (наприклад, укладення договору на виконання ремонтних робіт). Бажано, щоб ці стосунки здійснювалися у відповідності з нормами госпо­дарського законодавства.

4. Ознаки господарської діяльності, які були розглянуті вище, з тими чи іншими особли­востями є наявними у будь-який сфері господарських відносин. Частина 4 даної статті вста­новлює, що ця діяльність здійснюється у господарсько-виробничих, організаційно-виробни­чих та внутрішньо-господарських відносинах. Щодо особливостей цих сфер, то вони розгля­даються у наступних пунктах статті.

5. Господарсько-виробничі відносини, що складаються при безпосередньому здійсненні господарської діяльності з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, зви­чайно набувають форму господарських зобов'язань (господарських договорів). Зміст госпо­дарських зобов'язань визначається не тільки угодою їх учасників, а й іншими актами, на основі яких вони укладаються (наприклад, при наданні державних замовлень). Майновий елемент у відносинах даного різновиду проявляється у передачі або в русі певного майна. Частіше за все такі майнові відносини супроводжуються й організаційними відносинами.

Сам термін «господарсько-виробничі відносини» вказує на максимальну наближеність цих відносин до виробничої діяльності суб'єктів господарювання. Він замінює той термін, який вживався у минулому, — «оперативно-господарські відносини». У «доринкових» умо­вах головні майново-організаційні питання вирішувалися «згори», а підприємства мусили оперативно виконувати такі рішення. Тепер центр тяжіння повнокровної господарської ді­яльності переміщується саме туди, де він первісно і мав бути, - безпосередньо на підприєм­ства та інші суб'єкти господарювання.

6. Організаційно-господарські відносини виникають, як правило, у сфері господарського управління. Підстави їх виникнення вельми різноманітні — це, наприклад, акти державних ор­ганів (зокрема владні приписи виробничо-господарським суб'єктам від антимонопольного органу, органу ціноутворювання, органу стандартизації та ін.), договори між центральними органами державної влади, органами місцевого самоврядування та підприємствами (об'єд­наннями підприємств), договори про утворення об'єднань, фінансово-промислових груп або холдингів підприємств, статутні документи складних виробничо-господарських структур, у яких створюються субординаційні господарські ланки.

Деякі «вертикальні» господарські відносини мають складну, багатошарову структуру. Це стосується, наприклад, відносин між органами податкової служби і суб'єктами господарю­вання.

Оподаткування має, безумовно, бюджетно-фінансовий аспект. Це означає, що на всіх суб'єктів господарювання накладається конституційний обов'язок зі сплати податків. Акти органів податкової служби, спрямовані на захист публічних інтересів, встановлюють право­відносини цих суб'єктів з державою. Звідси і відповідальність суб'єктів господарювання пе­ред державою за податкові правопорушення. Однак важливо враховувати, що компетенція органів податкової служби значно ширше від того, щоб видавати лише владні вказівки. Ви­никають і такі відносини, які породжують для кожного з їх учасників як права, так і обов'яз­ки. Прикладом цього можуть слугувати відносини, пов'язані з умовами і порядком повер­нення раніше сплаченого податку на додану вартість, з правом вибору громадянином-підприємцем певного виду оподаткування (пропорційно доходу або фіксованою сумою за патентом), виникненням «податкової застави» тощо. Тут є необхідним поєднання приватного і публічного інтересів. Тому в цих випадках йдеться саме про організаційно-господарські відносини.

7. Внутрішньогосподарські відносини - це той різновид господарських відносин, які ви­никають безпосередньо у внутрішній виробничій сфері підприємств та інших господарських організацій. їх суб'єктами стають саме внутрішні підрозділи підприємств (цехи, виробницт­ва тощо). Вони вступають у відносини між собою, а також із господарюючим суб'єктом у цілому, до складу якого вони входять. Права та обов'язки учасників внутрішньогосподар­ських відносин, як правило, визначаються локальними нормативними актами суб'єктів гос­подарювання. Не виключається також можливість укладення внутрішньогосподарських до­говорів.

 

< Попередня   Наступна >