157

---

Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання

1. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарюван­ня та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. 2. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: пра­во власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її конти­нентального шельфу, виключної (морської") економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і су­спільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущен­ня протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визна­чення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; з

абезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на те­риторії України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, за­хист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права. 3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського поряд­ку, додержуючись вимог законодавства.

 

1. Коментована стаття присвячена визначенню змісту поняття «правовий господарський порядок». Це поняття є нормативною складовою більш широкого поняття - «суспільний господарський порядок» (див.: Преамбула до Кодексу).

Стаття в концентрованій формі визначає конституційні основи правопорядку в економіч­ній системі України, утвердженню якого має сприяти Господарський кодекс України. Необ­хідність даної статті викликана потребою звести докупи розрізнені конституційні положен­ня, які визначають основи регулювання відносин у сфері господарювання, і таким чином допомогти учасникам цих відносин скласти цілісне уявлення щодо правових засад, на яких ґрунтується правопорядок у вказаній сфері.

Крім того, ця стаття встановлює загальну вимогу фундаментального, стратегічного харак­теру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади при прийнятті управлінських рішень стосовно суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин. Такою загальною вимогою є оптимальне поєднання рин­кового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання з державним ре­гулюванням макроекономічних процесів. Це означає, що в правовому регулюванні у сфері господарювання не повинно бути крайнощів, тобто, з одного боку, усунення держави від впливу на формування та здійснення економічних відносин, а з іншого — невиправданого втручання органів держави у ці відносини. Вплив на економіку держава має здійснювати, го­ловним чином, заходами регулювання макроекономічних процесів, а не дріб'язковою регла­ментацією діяльності підприємців, втручанням у їх оперативні господарські відносини. У першу чергу дана вимога повинна враховуватися при прийнятті законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, спрямованих на регулювання відносин у сфері гос­подарювання. Орієнтирами і визначальними критеріями при цьому мають бути відповідаль­ність держави перед людиною за свою діяльність, а також необхідність утвердження України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави. Конкретизація вка­заної загальної вимоги знаходить втілення у загальних принципах господарювання (ст. 6 ГК).

2. У частині другій цієї статті наведено основні конституційні положення, якими визна­чається господарський правопорядок в Україні. Деякі з них є загальними засадами консти­туційного ладу України. Зокрема, стаття 13 Конституції України встановлює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах терито­рії України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економіч­ної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися при­родними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує, вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Винятковим значенням землі в економічному житті України зумовлено окреме конститу­ційне визначення її правового режиму, якому спеціально присвячено статтю 14 Конституції. Земля, зазначено в ній, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізу­ється громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Господарський правопорядок в Україні має формуватися також з урахуванням конститу­ційного обов'язку держави забезпечувати екологічну безпеку і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (ст. 16 Конституції).

Одне з фундаментальних конституційних положень, на яке спирається національний гос­подарський правопорядок, міститься в частині першій статті 15 Конституції, згідно з якою су­спільне життя в Україні ґрунтується на засадах економічної багатоманітності. Серед інших принципових положень, що на рівні засад конституційного ладу визначають правопорядок у сфері господарювання, необхідно назвати положення статті 18 Конституції щодо взаємови­гідного співробітництва України з іншими країнами; положення статті 8 Конституції щодо визнання і дії в Україні принципу верховенства права, найвищої юридичної сили Конституції України, конституційних норм як норм прямої дії, а також гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав громадян безпосередньо на підставі Конституції.

Разом з тим, важливими складовими, якими визначається правопорядок у сфері господа­рювання, є ряд конституційних економічних і соціальних прав громадян. Насамперед, це право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції). Згідно з цією статтею право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; це право є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об'єк­тів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і пов­ного відшкодування їх вартості. Лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану допуска­ється примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх варто­сті. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть також користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Водночас цією ж статтею Консти­туції власників зобов'язано використовувати власність таким чином, щоб не завдавати шко­ди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Ще одним конституційним правом, важливим для визначення господарського правопо­рядку, є право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, закріплене в статті 42 Конституції. З метою належного здійснення даного права держава забезпечує за­хист добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускає недобросовісної конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також неправомірного об­меження конкуренції, визначає законом види і межі монополії. Держава здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, захищає права споживачів, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Правопорядок у сфері господарювання визначається також комплексом соціальних прав, закріплених Конституцією. Насамперед, це право кожного на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, гаран­тується захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції). Кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується шляхом визначення законом максимальної тривалості ро­бочого часу, мінімальної тривалості відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, інших умов здійснення цього права, а також надання днів щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, шляхом встановлення скороченого робочого дня для працівників окре­мих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час (ст. 45 Конституції).

Водночас Конституція гарантує тим, хто працює, право на страйк для захисту своїх еконо­мічних і соціальних інтересів, яке здійснюється в порядку, встановленому законом (ст. 44 Конституції), а також право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36 Конституції).

3. Наведений у коментованій статті перелік конституційних положень загальним чином визначає конституційно-правові межі господарського правопорядку, рамки, в яких повинні формуватися господарське та інше законодавство, прийматися відповідні управлінські рішення органами державної влади та органами місцевого самоврядування (програми діяль­ності уряду, регіональні програми тощо).

Таким чином, суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог. Термін «законодавство» вживається в да­ному випадку в його широкому розумінні - як сукупність чинних нормативно-правових ак­тів, включаючи локальні акти (колективні договори, статути тощо), якими регулюються від­носини, що складаються у сфері господарювання.

Більше того, суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання, оскільки вони здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, по­винні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави, моральних принципів і норм, ділових правил та звичаїв (навіть попри відсутність юридичної відповідальності за недодержання вказаних правил, звичаїв тощо).

 

< Попередня   Наступна >