93

---

Стаття 220. Додаткове рішення суду

1. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу; 4) судом не вирішено питання про судові витрати. 2. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. 3. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. їх присутність не є обов'язковою. 4. На додаткове рішення може бути подано скаргу. 5. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

1. Другим способом виправлення недоліків рішення суду першої інстанції самим судом, який постановив це рішення, є постановления додаткового рішення за правилами цієї статті.2. Цивільний процесуальний закон вимагає, щоб рішення суду було повним. Повнота судового рішення припускає його всебічність, а це означає, що у рішенні: а) повинна бути дана відповідь про існування чи відсутність матеріального права; б) зазначено про належність його позивачу; в) визначено, чи існує юридичний обов'язок і чи покладений він на відповідача; г) наведена кількісна характеристика права і обов'язку; г) визначені порядок і строк реалізації права та виконання обов'язку. Якщо ці питання не розв'язані у судовому рішенні, то воно є неповним. Цей недолік може бути усунутий постановлениям додаткового рішення.3. Додаткове рішення постановляється судом, який ухвалив основне рішення, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за власної ініці

ативи. Заяву про його ухвалення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (за ЦПК 1963 року, цей строк дорівнював десяти дням із дня постановления рішення). Підстави для постановления додаткового рішення встановлені коментованою статтею ЦПК:а) якщо стосовно будь-якої позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення (і тут ігнорується значення пояснень, як засобів доказування), не ухвалено рішення;б) якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або дії, які треба виконати;в) якщо суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 ЦПК. Цей пункт не враховує того, що у зазначеній статті передбачено два види негайного виконання судових рішень: обов'язкове і факультативне. Уявляється, що підстава для ухвалення додаткового рішення буде лише тоді, коли суд не виконав обов'язок допустити судове рішення до негайного виконання;г) якщо судом не вирішене питання про судові витрати. Пункт перший частини 1 даної статті є підставою для постановления додаткового рішення, наприклад, тоді, коли розглядалися вимоги пропоновлення на роботі і стягнення винагороди за вимушений прогул, по обох вимогах сторони давали пояснення, суд досліджував усі необхідні докази, але у рішенні вказав тільки про поновлення на роботі. Прикладом застосування пункту другого цієї частини буде постановления додаткового рішення у разі, коли в рішенні зазначено про стягнення винагороди за вимушений прогул, але не зазначено розмір стягуваної суми.4. Питання про постановления додаткового рішення вирішується у судовому засіданні з викликом сторін. Додаткове рішення постановляється у вигляді окремого процесуального документа, що відповідає ст. 215 ЦПК. Якщо суд не знаходить підстав для його постановления, він постановляє відповідну ухвалу про відмову в постановлена додаткового рішення.5. На додаткове рішення або ухвалу про відмову постановити його може бути подано скаргу. Якщо на рішення подано апеляційну скаргу та порушено питання про додаткове рішення, суд зобов'язаний спочатку постановити додаткове рішення, а потім надіслати справу для розгляду в апеляційну інстанцію (див. пункт 12 постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. «Про судове рішення»). < Попередня   Наступна >