45

---

Глава 29

ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Стаття 386. Засади захисту права власності

1. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. 2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. 3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

 

1. Захист законних прав громадян є одним з найголовніших завдань держави, адже кожна цивілізована держава закріплює за своїми громадянами та юридичними особами певні права й намагається створити найсприятливіші умови для їх реалізації. Так, відповідно до ст. 13 Конституції України, "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання". Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує одночасно і виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою, а також власними договірними та іншими зобов'язаннями. Оскільки економічною основою кожного суспільства є власність у різних її формах, то одним із найголовніших об'єктів державного захисту виступає саме право власності. При цьому законодавство, зокрема Конституція, Цивільний кодекс надають усім власникам рівні умови для захисту права власності. У ст. 386 ЦК закріплено основні правові засади захисту права власності в Україні, які базуються на принципі рівності захисту права власності всіх його суб'єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад). Тут мається на увазі саме юридична рівність власників у виборі та застосуванні встановлених законом засобів захисту. Для розкриття змісту передбачених главою 29 ЦК України засобів захисту права власності важливим є визначення поня

ття цивільно-правового захисту права власності. Отже, це система активних заходів, які застосовуються власником, компетентними державними чи іншими органами, спрямована на усунення порушень права власності, покладення виконання обов'язку з відновлення порушеного права на порушника. Така система захисних заходів є складовою частиною загально-правового механізму захисту права власності та інших цивільних прав. Цивільно-правовому захистові притаманні свої специфічні методи й засоби, які істотно відрізняються від існуючих в інших галузях права. Специфіка цивільно-правового захисту права власності передусім полягає у застосуванні таких юридичних засобів, які забезпечують усунення перешкод у здійсненні права власності та відновлення майнового становища потерпілого власника за рахунок майнових благ порушника чи іншої зобов'язаної особи. У ст. 16 ЦК перелічені основні засоби захисту цивільних прав, які тією чи іншою мірою стосуються і захисту права власності. При цьому їх перелік не є вичерпним, вони можуть конкретизуватися, доповнюватися іншими актами цивільного законодавства. Дана стаття визначає головним чином ті засоби цивільно-правового захисту, які є універсальними для багатьох інститутів цивільного права або найбільш застосовуваними у судовій практиці. Спеціальні засоби захисту цивільних прав, передбачені нормами окремих цивільно-правових інститутів, не входять до зазначеного переліку, оскільки він призначений для встановлення загальних засад захисту цивільних прав. Цивільно-правові засоби захисту цивільних прав досить неоднорідні за своїм змістом та умовами застосування. Одні з них спрямовані на захист права власності безпосередньо, інші - опосередковано. Однак законодавство не передбачає певної класифікації засобів захисту права власності. Тому в літературі висловлюються досить різні погляди щодо такої класифікації. Тим не менше, найбільш поширеним є поділ цивільно-правових засобів захисту права власності на речово-правові й зобов'язально-правові, який довів свою доцільність своїм багатовіковим існуванням, адже він був відомий ще римському приватному праву. Речово-правові засоби захисту спрямовані на захист суб'єктивного права власності як абсолютного цивільного права громадян чи організацій, які на момент порушення права не перебувають у договірних чи інших зобов'язальних відносинах з порушником. Характерними ознаками таких засобів є те, що вони покликані захистити право власності, а також інше речове право на майновий об'єкт, що є індивідуально визначеним і зберігся в натурі. Зобов'язально-правові способи захисту мають на меті захист інтересів власника як учасника зобов'язальних відносин і розраховані на випадки порушення цих прав особою, яке знаходиться із власником чи іншим носієм цивільного права в договірних чи інших зобов'язальних правовідносинах. Зобов'язально-правові засоби відзначаються відносним характером взаємовідносин сторін, а також тим, що об'єктом захисту можуть бути будь-які речі та майнові права. Наприклад, якщо права вимоги не можуть бути об'єктом речово-правових засобів захисту, то цю проблему можна вирішити за допомогою зобов'язально-правових засобів. Однак, незважаючи на усталеність такої класифікації, єдності щодо входження до неї конкретних засобів захисту не існує. Загальновизнаним юридичною наукою є той факт, що речово-правовими способами захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у здійсненні власником права власності (негаторний позов). Безумовно, поділ засобів захисту права власності на речові й зобов'язальні є простим і зрозумілим. Але сьогодні він не може охопити все розмаїття заходів, передбачених у сучасному законодавстві, які прямо чи опосередковано спрямовані на усунення порушень права власності. Тому пропонується класифікувати цивільно-правові засоби захисту права власності таким чином. Першу групу складають основні речово-правові засоби захисту, до яких належать: віндикаційний та негаторний позови. Другу групу становлять допоміжні речово-правові засоби захисту - позов про визнання права власності й позов про виключення майна з опису. До третьої групи належать зобов'язально-правові засоби, а саме: засоби захисту права власності в договірних відносинах (відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору; повернення речей, наданих у користування за договором); засоби захисту права власності в деліктних зобов'язаннях; позови про повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна. Четверту групу становлять спеціальні засоби захисту, до якої входять: позови про визнання угоди недійсною; позови про захист прав співвласника у випадку виділу, поділу та продажу спільного майна; засоби захисту права власності померлих та осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими, та інші засоби захисту. Аналіз положень глави 29 ЦК України дає підстави для висновку, що в ній закріплені речово-правові засоби захисту права власності. Що до зобов'язально-правових засобів, то вони визначаються безпосередньо нормами особливої частини Цивільного кодексу, що регламентує окремі види зобов'язань. 2. Стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами від порушень і протиправних посягань. Норма ч. 2 ст. 386 ЦК закріплює за власником право у разі наявності в нього достатніх підстав припускати можливість порушення свого права власності іншою особою звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому. Таке правило відповідає особливому характеру права власності як його абсолютного права. 3. Частина 3 ст. 386 ЦК встановлює право власника на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди в разі порушення його прав. Зазначене положення ґрунтується на конституційних нормах. Так, право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої особі, закріплюється за особою в разі, якщо шкоду було заподіяно: збиранням, зберіганням, використанням та поширенням про неї і членів її сім'ї недостовірної інформації (ст. 32); порушенням права на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50); незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56) та ін. Право на відшкодування моральної та майнової шкоди серед засобів захисту цивільних прав передбачають статті 22, 23 ЦК. Частина 3 ст. 386 ЦК передбачає також можливість відшкодування майнової та моральної шкоди, що була заподіяна порушенням права власності. Зазначена норма закріплює таке право за всіма власниками, незалежно від того, якими діями було заподіяно шкоду праву власності власника, та які засоби захисту ним застосовувалися. Наступна >