Головна Науково-практичні коментарі Цивільний кодекс КНИГА ТРЕТЯ РОЗДІЛ I (ст.316-394) Глава 29 (ст.386-394) Стаття 387. Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння

Стаття 387. Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння

РОЗДІЛ I (ст.316-394) - Глава 29 (ст.386-394)
178

Стаття 387. Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння

1. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

 

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння. В цивільно-правовій літературі зазначений засіб захисту отримав назву "віндикація". Згідно зі ст. 387 ЦК, власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом. Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом"). Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом. Зрозуміло, що позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, договір тощо). У випадку, коли власник (титульний володілець) не може надати такі документи у зв'язку з їх втратою або його права власності оспорюється відповідачем, у позові також має закладатися вимоги про визнання

права власності. Не є безспірним доказом належності майна юридичній особі на праві власності, на праві повного господарського відання чи праві оперативного управління перебування майна на її балансі, оскільки останній є формою ведення бухгалтерського обліку (Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" від 2 квітня 1994 р. // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1996. - N 1. - С. 158 - 164.), а не правовстановлюючим документом, що безпосередньо засвідчує право власності. Однак факт перебування майна на балансі підприємства (організації) суди можуть розглядати як один із доказових засобів з урахуванням правової підстави зарахування його на баланс, особливостей майна та інших обставин. Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися. Віндикаційний позов має грунтуватися не лише на нормах матеріального права. Він повинен відповідати також вимогам процесуального права, зокрема, які визначають процесуальні вимоги до будь-якого позову. Це дані про суд, позивача і відповідача; зміст позовних вимог; обгрунтування позовних вимог; докази, що підтверджують позов. Юридична наука виділяє два основні елементи, що визначають сутність будь-якого позову - предмет і підставу (Скворцов О. Ю. Вещные иски в судебно-арбитражной практике. - М., 1998. - С. 22 - 27.). Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обгрунтування необхідності його захисту. Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин, що однак не завжди враховується у судовій практиці. Так, рішенням Вищого арбітражного суду України від 3 жовтня 1994 р. було задоволено позов радгоспу "Маяк" про витребування від Дівичківського сільського споживчого товариства приміщення магазину на підставі ст. 145 ЦК УРСР і ст. 50 Закону України "Про власність", незважаючи на те, що в суді був встановлений факт передачі магазину в експлуатацію відповідачеві (Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - К., 1995. - N 3 - 4.). За таких обставин, позов мав би бути задоволений за іншим правовим обгрунтуванням. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування. < Попередня   Наступна >