Радник

---

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами України і стату­тами адвокатських об’єднань.

1. Конституція України (ч. 2 ст. 59) проголошує, що “для забез­печення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних орга­нах в Україні діє адвокатура”. Саме це конституційне положення закладає загальні законодавчі засади діяльності адвокатури в Україні, розкриває її роль, завдання та повноваження.

Зазначена норма — це єдина в Конституції норма, в якій зу­стрічається слово “адвокатура”. Втім, ще кілька статей Конститу­ції в тому чи іншому аспекті торкаються діяльності української адвокатури з надання правової допомоги. Так, ч. 4 ст. 29 передба­чає право заарештованого чи затриманого користуватися право­вою допомогою захисника. Стаття 63 гарантує підозрюваному, обвинуваченому та підсудному право на захист. Слід також зазна­чити, що права і свободи, передбачені ст. 29, 59, 63, не можуть бу­ти обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 64 Конституції), тобто право на захист, згідно з Конституцією України, є правом абсолютним, і тому будь-яке втручання у здійс­нення цього права з боку держави має визнаватися неправомір­ним.

2. Коментована стаття Закону не містить згадки про правове ре­гулювання діяльності адвокатури іншими нормативними актами, окрім законодавчих. З цього можна було б зробити висновок, що ніяка нормотворча активність повноважних державних органів не може впливати на встановлені законами і лише законами регуля­торні засади щодо адвокатської діяльності. Втім, слід зауважити, що з плином часу (а Закон «Про адвокатуру» зберігся фактично без змін протягом надзвичайно тривалого як для національної законотворчої практики періоду) термін «законодавчі акти» дещо застарів, і в сьогоденній правничій мові більш коректним вва­жається вислів «акт

и законодавства», який охоплює не тільки власне закони, але й нормативні акти уряду, міністерств і ві­домств. Це не означає, що словосполучення, застосоване в комен­тованій статті, більше не використовується юристами, але свід­чить, що трансформувався об'єкт, який описувався зазначеними словами, тобто відповідна цьому терміну правова реалія практич­но зникла, поступившись місцем більш сучасним юридичним фе­номенам та, відповідно, пов'язаним з ними юридичним термінам.

Таким чином, правове регулювання адвокатури в Україні в принципі може здійснюватись як законами, так і Указами Прези­дента України, постановами Кабінету Міністрів, іншими підза-конними актами. Наприклад, Указ Президента України «Про де­які заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури», постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок реєстрації адвокат­ських об'єднань», затверджене Міністерством юстиції України та Міністерством фінансів України Положення про порядок оплати праці адвокатів за подання юридичної допомоги громадянам у кримінальних справах тощо.

3. Особливе місце в системі правового регулювання діяльності адвокатури посідають Правила адвокатської етики.

Відповідно до Основних положень про роль адвокатів, прийня­тих у серпні 1990 року VIII Конгресом 00Н по запобіганню зло­чинам, професійні асоціації адвокатів відіграють важливу роль у підтриманні професійних стандартів та етичних норм, «Кодекси професійної поведінки адвокатів мають розроблятися їх відповід­ними органами згідно із законодавством, що відповідає положен­ням національного права і звичаям, та визнаними міжнародними стандартами і нормами» (п. 26). Встановлено також, що дисцип­лінарне провадження має здійснюватися згідно з кодексом профе­сійної поведінки та іншими визнаними стандартами та етичними нормами адвокатської професії (п. 29). Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 25 жовтня 2000 р. про свободу здійс­нення професійних адвокатських обов'язків також передбачають обов'язковість етичних правил для осіб, які займаються консуль­туванням громадян.

Оскільки в Україні відсутня єдина професійна організація адво­катів, то таким «відповідним органом адвокатури», про який йде мова у п. 26 Основних положень, котрий вправі схвалити правила адвокатської етики, визначено Вищу кваліфікаційну комісію адво­катури (див. зміни і доповнення до п. 10 Положення про Вищу ква­ліфікаційну комісію адвокатури, внесені Указом Президента Укра­їни від ЗО вересня 1999 р. № 1240/99).

4. Відповідно до ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». З цього випливає, що діяльність адвокатури в Україні регулюється також і певними нормами відповідних міжнародних договорів. У першу чергу слід звернути увагу на Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (Рим, 1950), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 р. Цей фундаментальний міжнарод­но-правовий документ передбачає низку прав і свобод людини, які безпосередньо стосуються адвокатури. Так, центральним з цієї точки зору є право кожного захищати себе особисто чи викорис­товувати правову допомогу захисника на свій власний вибір або, за відсутності коштів для оплати правової допомоги, одержувати таку допомогу безкоштовно, якщо цього вимагають інтереси пра­восуддя (п. (с) ч. З ст. 6 Конвенції). Крім того. Конвенція містить й інші права, які торкаються адвокатської діяльності: це, по-перше, права, що можуть бути реально здійснені особою лише за профе­сійної участі адвоката, і, по-друге, права людини, які відіграють роль гарантій для здійснення адвокатом своїх професійних повно­важень. До першої групи можна віднести, наприклад, право не бу­ти позбавленим волі інакше ніж відповідно до процедури, вста­новленої законом (ч. 1 ст. 5); право на справедливий і безсто­ронній судовий розгляд (ч. 1 ст. 6) тощо. До іншої групи належать, зокрема, такі права людини, як презумпція невинуватості (ч. 2 ст. 6); право мати достатньо можливостей та часу для підготовки до захисту (п. (b) ч. З ст. 6); право допитувати свідків обвинува­чення та вимагати викликати і допитувати свідків, які можуть свідчити на користь захисту, на тих самих умовах, що і свідків об­винувачення (п. (d) ч. З ст. 6), та ін.

5. Коментована стаття передбачає, що діяльність адвокатури, крім актів, зазначених вище, регулюється також статутами адво­катських об'єднань. Статут - це документ, який визначає право­вий статус, внутрішню структуру та засади діяльності тієї чи ін­шої організації, повноваження її органів управління, права і обов'язки її членів, порядок реорганізації та ліквідації, інші пи­тання. Слід зазначити, що ні Закон «Про адвокатуру», ні Поло­ження про порядок реєстрації адвокатських об'єднань не встанов­люють кола питань, які мають обов 'язково включатися до статуту адвокатського об'єднання. Не існує також жодних вимог щодо форми статуту. Тому при підготовці статуту до подання на реє­страцію слід враховувати загальні підходи, які склалися на прак­тиці щодо створення подібних документів, та приписів ст. 4 Зако­ну «Про адвокатуру», в якій перераховуються питання, що відно­сяться Законом до компетенції самого адвокатського об'єднан­ня і регулюються статутом відповідного об'єднання. Це порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання. Зазначе­ні питання мають бути визначені у Статуті. З урахуванням поло­жень ч. З ст. 47 КПК про призначення захисника через адвокат­ське об'єднання і обов'язковості для керівника адвокатського об'єднання вимоги особи, яка провадить дізнання, слідчого, суду про призначення захисника, у Статуті слід зазначати цей обо­в'язок адвокатського об'єднання і його керівника, порядок при­значення адвокатів об'єднання для виконання повноважень захис­ника. Враховуючи обов'язковість Правил адвокатської етики для об'єднань адвокатів (ст. 73), доцільно й ці питання врегулювати у Статуті.

Як випливає з п. 2.3 Положення про порядок реєстрації адво­катських об'єднань, адвокати можуть укласти між собою установ­чий договір про створення адвокатського об'єднання та подати його разом із статутом та іншими передбаченими Положенням до­кументами на реєстрацію до Міністерства юстиції України. Отже такий договір належить до установчих документів адвокатського об'єднання, але, зазначаючи це, слід зробити важливе застере­ження - установчий договір, втім, не є джерелом права, яке регу­лює діяльність адвокатури відповідно до коментованої норми За­кону. Це означає, що в установчому договорі адвокати — члени адвокатського об'єднання вільно можуть встановлювати між собою майнові відносини, закріплювати певні права чи обов'язки майнового характеру один щодо одного, вирішувати інші питан­ня, але з одним принциповим обмеженням - положення установ­чого договору не можуть торкатися їх професійної адвокатської діяльності, не можуть обмежувати їх професійні права як адвока­тів - членів об'єднання, не можуть втручатися у сферу професій­них взаємостосунків адвоката з його клієнтом та/або державними чи іншими установами.

Наступна >