Головна Науково-практичні коментарі Податковий кодекс РОЗДІЛ XIII (ст.269-290) Стаття 275. Ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

Стаття 275. Ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено

Податковий кодекс - РОЗДІЛ XIII (ст.269-290)

275.1. Ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову

275.2. У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок податку, зазначених у пункті 275.1 цієї статті, застосовуються такі коефіцієнти:

275.2.1. на південному узбережжі Автономної Республіки Крим - 3;

275.2.2. на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,5;

275.2.3. на західному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,2;

275.2.4. на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей - 2;

275.2.5. у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей - 2,3, крім населених пунктів, які відповідно до законодавства віднесені до категорії гірських;

275.2.6. на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях - 1,5.

275.3. Ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із ставок податку, встановлених пунктом 275.1 цієї статті, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку, з урахуванням коефіцієнтів, установлених пунктом 275.2 цієї статті.

275.1. Щодо особливостей нормативної грошової оцінки землі - див. коментар до п. 271.1.1 ст. 271 ПК України.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не проведено, то розмір ставок земельного податку визначається із урахуванням відповідного коефіцієнта, який застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення.

В основу коефіцієнта, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення, закладені характеристики функціонального використання та місця розташування земельної ділянки.

Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, урахо

вує відносну прибутковість видів економічної діяльності.

Коефіцієнт, який характеризує місцерозташування земельної ділянки, обумовлюється трьома групами рентоутворювальних факторів регіонального, зонального та локального характеру. Вихідними даними для обчислення коефіцієнта місцерозташування є генеральні плани та проекти планування і забудови населених пунктів, плани їх земельно-господарського устрою, матеріали економічної оцінки їх територій. Значення коефіцієнтів установлюються за результатами пофакторних оцінок кожної групи з урахуванням питомої ваги рентоутворювальних факторів у формуванні загального рентного доходу в межах населеного пункту та його економіко-планувальних зон.

Ефективність дії механізму правового регулювання використання землі визначається об' єктивним встановленням величини земельного податку за землі певної якості, місцезнаходження і цільового призначення. Одним з економічних засобів підвищення ефективності використання земель є встановлення диференційованих ставок податку земельних ділянок населених пунктів, в яких не проведена нормативна грошова оцінка.

275.2. За законодавством України, усі населені пункти України поділяються на дві основні групи: міські (міста республіканського, обласного, районного підпорядкування і селища міського типу) та сільські (села і селища незалежно від їх адміністративної підпорядкованості) поселення. Окремими групами виділяють також гірські населені пункти та населені пункти, віднесені до курортних. Це здійснюється з метою соціального захисту жителів гірських населених пунктів України, які проживають і працюють у складних природно-кліматичних умовах, та з метою встановлення спеціального оподаткування в курортних населених пунктах.

До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність. Критерії віднесення населених пунктів до категорії гірських закріплені Законом України «Про статус гірських населених пунктів України» .

Згідно з Законом України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 року за характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення.

275.3. Частина третя цієї статті надає право органам місцевого самоврядування самостійно диференціювати та затверджувати ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), виходячи із ставок податку, встановлених пунктом 275.1 ст. 275 ПК України, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку, з урахуванням коефіцієнтів, установлених пунктом 275.2. ст. 275 ПК УКраїни.

Згідно з положенням Конституції України (ст. 140) місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Обсяг повноважень місцевого самоврядування визначається законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про основи містобудування», Земельним кодексом України та іншими законами. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Конституцією України (ст. 142) визначається, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування керують майном, що перебуває у комунальній власності (ст. 143 Конституції України). Статтею 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

На відміну від Закону України «Про плату за землю» (який втратив чинність), законодавець значно розширив повноваження відповідних сільських, селищних, міських рад у частині диференціації ставок земельного податку. Зокрема, якщо Законом України «Про плату за землю» передбачалась можливість диференціювати та затверджувати ставки податку за земельні ділянки, виходячи із ставок податку не більше двократного їх розміру, то ця стаття закріплює за відповідними органами місцевого самоврядування право затверджувати ставки, виходячи із ставок не більше трикратного їх розміру. Затвердження цього положення безпосередньо пов' язане з тенденцією розширення фінансових повноважень органів місцевого самоврядування, надання їм додаткових можливостей щодо покращання власної матеріально-фінансової бази.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук