93

---

Стаття 6. Поняття податку та збору

6.1. Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

6.2. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

6.3. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Поява цієї статті в такій редакції є певною новелою податкового законодавства. Вперше в українському податковому законодавстві надано

визначення податку та збору. У ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів розумівся обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснювався платниками у порядку і на умовах, що визначалися законами України про оподаткування. Тобто розмежування податку та збору залишилось поза увагою законодавця. Така ситуація містила певне протиріччя. По-перше, яким чином розрізняти ці платежі? По-друге, як вони співвідносяться з митом, державним митом тощо? По-третє, що таке закони України про оподаткування?

Але найбільшою проблемою була конструкція «податку, збору (обов'язкового платежу)». По-перше, вона суперечила ст. 67 Конституції України, яка закріплює обов'язок сплачувати податки та збори (ні про які обов'язкові платежі не йдеться). По-друге, до обов'язкових платежів відноситься і ряд інших надходжень до бюд

...

жету (наприклад, адміністративні штрафи та ін.). Саме тому такий підхід чинної редакції Податкового кодексу України є певним досягненням.

До прийняття Податкового кодексу України податкове законодавство України взагалі не регулювало цієї проблеми й не виділяло окремо категорії податку. Отже, виходячи із норм статті 2 Закону України «Про систему оподаткування», розмежувати податок і збір було вкрай складно та робилося це лише на формальних підставах - залежно від назви платежу, під яким він фігурував у закритому переліку загальнодержавних і місцевих податків і зборів.

Виділення власне податку із цілісної податкової системи не є винятково теоретичною проблемою, але й значною мірою проблемою практики. По-перше, коли йдеться про податки, то це насамперед безумовні й нецільові платежі, і після надходження в бюджети неможливо простежити використання цих коштів. У ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають у такий спосіб чітку цільову прив'язку. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (може навіть йтися про самостійний склад правопорушення). По-друге, податки в основному надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (у тому числі й позабюджетні) фонди. Виходячи з цього, якщо необхідно закріпити винятково стабільні надходження в бюджети нецільового характеру, - це, безумовно, податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв'язок між надходженнями й джерелами, з яких вони направляються, - це збори. І, по-третє, якщо встановлення, зміна й скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є винятковою компетенцією Верховної Ради України та місцевих рад, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.

Характеристика податку припускає не тільки якусь закінчену й коротку дефініцію, але й визначення ознак, що висловлюють зміст цього поняття. Чинна редакція Податкового кодексу України закріплює три принципових риси, які, на думку законодавця, мають характеризувати виключно податок. До таких рис віднесено його обов'язковість, безумовність та надходження до відповідного бюджету.

Однією з найбільш концептуальних ознак податку є його обов'язковий характер. Ця риса властива фактично всім платежам податкового характеру й базується на конституційній вимозі, закріпленій у Конституції України. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує надходження коштів у дохідні частини бюджетів, без яких неможливо реалізувати функцій державної влади на будь-якому рівні. Саме це й забезпечує закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов'язку громадян. «Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом». Обов'язковий характер податку передбачає неможливість законного ухилення від його сплати (крім підстав, закріплених у нормативно-правовому акті, - пільги та ін.). У платника немає вибору - платити або не платити податок, у нього є єдинозаконний шлях - перерахування податку до бюджету.

Обов'язковий характер даного платежу відображається також у першочерговості зарахування коштів, що надходять від податків і зборів. Податок - це обов'язковий внесок, тобто на підставі закону платники податків за певних умов зобов'язані зробити сплату податків. Конституції більшості розвинених країн також надають податковим зобов'язанням своїх підданих конституційний характер, що демонструє їх особливу важливість і значення та свідчить про те, що сплата податків носить не добровільний, а примусовий характер. Система способів примусу й санкцій впливає на платника податків для того, щоб поставити йому в обов'язок виконання своїх зобов'язань щодо сплати податків.

Безумовний характер податку означає сплату податку, що припускає, якщо буде потреба, застосовувати заходи примусового характеру. На перший погляд, може скластися враження, що сплата і податків, і зборів пов'язана з певною умовою (наприклад, сплата податку на прибуток - з одержанням прибутку). Однак безумовність платежу характеризується тим, що в податках умовою сплати може здатись формування об'єкта оподаткування. Так, до одержання прибутку не може існувати обов'язку щодо сплати податку на прибуток, тому що немає об'єкта. Умовний характер платежу означає, що об'єкт оподаткування існує, але обов'язок щодо сплати відповідного платежу виникає за певної події. Наприклад, мито сплачується залежно від вартості певного товару (яка існує незалежно від обов'язку щодо сплати мита), але тільки за певної умови - перетинанні митного кордону.

Податок надходить у бюджет відповідного рівня. Розподіл податків по бюджетах, фондах здійснюється відповідно до бюджетної класифікації й може йти за двома основними напрямами: закріплення податку за певним бюджетом або розподілу коштів від сплати податку між бюджетами. При цьому треба враховувати відповідні норми Бюджетного кодексу, згідно з якими власне і розподіляються надходження від сплати податків між бюджетами. Так, статтею 29 Бюджетного кодексу України закріплено склад доходів Державного бюджету України. Статтями 64-69 Бюджетного кодексу України закріплено перелік надходжень від податків та зборів до відповідних різновидів місцевих бюджетів. До того ж бюджетним законодавством закріплено вимогу, відповідно до якої податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Порядок зарахування до державного бюджету коштів, що отримуються установами України, які функціонують за кордоном, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналізуючи цю проблему та з'ясовуючи співвідношення бюджетного та податкового законодавства при регулюванні таких відносин, треба виходити з чіткого визначення моменту виконання обов'язку із сплати податку чи збору. Виходячи із природи податкового обов'язку, обов'язок із сплати податків вважається виконаним у момент перерахування коштів платником податку. Водночас податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. Перелік податків і зборів та інших доходів бюджету згідно з бюджетною класифікацією в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а також вимоги щодо обліку доходів бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.

Саме виходячи з цього, і треба встановити розмежування між податковим та бюджетним регулюванням та застосуванням відповідно до норм Податкового та Бюджетного кодексу України. До моменту перерахування коштів платниками йдеться про регулювання податкових відносин. З моменту зарахування коштів від сплати податку та збору на відповідний казначейський рахунок застосовуються норми бюджетного законодавства України.

Хотілося б звернути увагу на те, що цілісне уявлення про конструкцію податку неможливо отримати, спираючись лише на ці три ознаки. Загалом вони характеризують і збори, які входять до податкової системи України. Водночас ряд ознак податку залишився поза увагою. Найбільш принциповим є поєднання безумовності та нецільового надходження коштів до бюджету, що характеризує саме податок.

Положення пункту 6.2 статті 6 Податкового кодексу України законодавець намагавсь максимально наблизити до конституційної вимоги щодо сплати податків та зборів. Тобто, виходячи з цієї норми, крім податків та зборів ніяких інших платежів, які мали б цю правову природу, Конституцією не передбачено. Позитивним у цьому сенсі є відсутність конструкції обов'язкових платежів, що використовувалась Законом України «Про систему оподаткування».

Досить часто як синоніми вживаються поняття податку та збору. Дійсно, це досить схожі категорії, але вони перебувають у певному співвідношенні. Тривалий час, як певне родове визначення стосовно них використовувалось поняття обов'язкового платежу, яке розглядалося як родове, що охоплювало всю сукупність податків і зборів. Йшлося фактично про обов'язкові платежі податкового характеру. Штрафи, стягнення теж мають обов'язковий, але не податковий характер. У широкому сенсі саме обов'язкові платежі податкового характеру як сукупність податків та зборів і становлять податкову систему.

На відміну від редакції Закону України «Про систему оподаткування» законодавець відмовився від використання поняття «система оподаткування». Чинний Податковий кодекс України використовує категорію «податкової системи». На перший погляд, принципових змін не відбулося і в будь-якому випадку йдеться про сукупність податків та зборів. Водночас здається, що використання поняття податкової системи є більш

доцільним. По-перше, саме таке визначення для сукупності всіх податків та зборів використовується податковими законодавствами пострадянських держав. По-друге, поняття оподаткування значно ширше, ніж той зміст, який з ним пов'язувався в минулому. Оподаткування включає не лише вичерпний перелік податків та зборів, а й процесуальне забезпечення їх появи (введення, зміни, скасування) та справляння. Саме тому перехід до використання категорії «податкова система» вважається доречним.

Зміст податкової системи охоплюється не винятково набором податків і зборів. Деякі особливості її реалізуються через певні співвідношення видів податків і зборів. Таким чином, можуть бути закріплені різні підходи: орієнтація на оподаткування юридичних або фізичних осіб, на майнове або прибуткове оподаткування, на пряме чи непряме оподаткування. Навряд чи у цій ситуації можна жорстко відмежовувати бюджетні й податкові норми. Складно уявити собі систему бюджетних доходів без податкових надходжень. Це та галузь регулювання, де бюджетні й податкові норми повинні застосовуватися з неодмінною кореспонденцією, чітким, нерозривним взаємозв'язком. У цій ситуації й необхідна, на нашу думку, визначеність у співвідношенні понять «податки» та збори, «доходи бюджетів» та ін.

Важливо врахувати, що сформована податкова система в цілому (як сукупність податків, механізм їх вилучення) навряд чи зміниться в принципі, тому що в основному вона відповідає світовій практиці. Однак специфічна ситуація спаду виробництва й посилення кризи неплатоспроможності на тлі розвитку механізмів ринкового саморегулювання вимагають внесення в податкову систему серйозних коректив, поступового її пристосування до цих процесів. Формування податкової системи, включення в неї певної кількості податків не є самоціллю. В основі цих процесів лежить чіткий орієнтир, що визначає обсяг бюджетних витрат. Податкова система й забезпечує основні надходження для покриття цих витрат.

 

< Попередня   Наступна >